Ухвала суду № 120724161, 31.07.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3859/24

У Х В А Л А

30 липня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді - Завальнюка І.В.,

при секретарі - Гоменюк Р.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24 січня 2023 року № 4/ОС «Про особовий склад» в частині звільнення старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , інспектора відділу режиму і безпеки, 24 січня 2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу режиму і безпеки державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» з 25 січня 2023 року; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора відділу режиму і безпеки державної установи «Херсонський слідчий ізолятор».

15.03.2024 до суду від Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, зважаючи на те, що наказ від 24.01.2023 № 4/РС про звільнення позивача було спрямовано позивачу через месенджер «Телеграм» 01.02.2023 та месенджер «Вайбер» 25.10.2023, а позивач звернувся до суду із даним позовом 06.02.2024, тобто із суттєвим порушенням місячного строку (ч. 5 ст. 122 КАС України) на звернення до суду із даними вимогами.

В судовому засіданні представник Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» вищезазначене клопотання підтримала та просила задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску строку заперечувала, зважаючи на те, що направлення спірного наказу про звільнення відбулося лише 26.09.2023, тобто через 9 місяців після звільнення позивача, та не вручено адресатові. В свою чергу, наказ було отримано позивачем згідно листа ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 26.01.2024 і саме з цієї дати слід обраховувати строк на звернення до суду із даними вимогами.

Вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає залишенню без руху, так як після відкриття провадження у справі встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 122, 123 КАС України.

З огляду на матеріали адміністративного позову, ОСОБА_1 з 15 листопада 2011 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін, а саме в державній установі «Херсонський слідчий ізолятор» на посаді інспектора відділу режиму і безпеки.

Наказом Міністерства юстиції України від 13 травня 2022 року № 1951/5, у зв`язку із тимчасовим знаходженням на непідконтрольній території України, зокрема, в державній установі «Херсонський слідчий ізолятор» оголошено простій з 14 травня 2022 року до закінчення воєнного стану в Україні.

Наказом Міністерства юстиції України від 06 липня 2022 року № 2829/5 припинено з 11 липня 2022 року простій оголошений відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13 травня 2022 року № 1951/5, зокрема, в державній установі «Херсонський слідчий ізолятор».

Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 11 липня 2022 року № 44/ОС-пр, оголошено простій персоналу установи з 11 липня 2022 року до закінчення дії воєнного стану та дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель установи.

Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24 січня 2023 року № 4/ОС «Про особовий склад» позивача 24 січня 2023 року звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України згідно із п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Зважаючи на безпідставність та неправомірність свого звільнення наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24.01.2023 № 4/ОС «Про особовий склад», порушення трудових гарантій позивача, останній звернувся до суду із даним позовом 06.02.2024, тобто через 1 рік та 13 днів після видання оспорюваного наказу.

Ухвалою судді від 09.02.2024 позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 122, 123 КАС України.

Зокрема, зважаючи на безпідставність та неправомірність свого звільнення наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24.01.2023 № 4/ОС «Про особовий склад», порушення трудових гарантій позивача, останній звернувся до суду із даним позовом 06.02.2024, тобто через 1 рік та 13 днів після видання оспорюваного наказу, а отже пропустив спеціальний місячний строк на звернення до суду із даними вимогами.

26 (засобами електронного зв`язку) та 28 (до канцелярії суду) лютого 2024 р. до суду від представника позивача надійшло клопотання (заява), в якому остання просить суд поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із даними вимогами.

В обґрунтування заяви зазначено, що Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24 січня 2023 року № 4/ОС «Про особовий склад» позивача 24 січня 2023 року звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України згідно із п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Про існування зазначеного наказу позивач дізнався лише з листа ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 26.01.2024. Позивач не отримував попередження про звільнення від 21.10.2022, оскільки згідно наказу ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 11.07.2023 йому було оголошено простій та весь цей проміжок часу він був відсутній на службі.

В той же час, наказ винесено 24.01.2023, тобто після де окупації м. Херсона, а отже ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» мав реальну можливість спрямувати позивачу наказ про звільнення за місцем його реєстрації у м. Херсона або за місцем тимчасового перебування, або за контактними даними, вказаними у рапортах.

Однак вказаних заходів ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» у день видання наказу про звільнення здійснено не було, що підтверджується листом від 26.01.2024.

На запит адвоката щодо надання матеріалів, підтверджуючих направлення позивачу наказу про звільнення ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» надала копію конверта про направлення позивачу лише 26.09.2023, тобто через 9 місяців після звільнення, оскаржуваного наказу. Однак на вказаному конверті наявна відмітка про повернення поштового відправлення, так як адрес за вказаною адресою не проживає.

Отже до отримання листа від 26.01.2024 не було відомо про існування оскаржуваного наказу та відповідно про порушення своїх прав.

Таким чином, за повідомлених стороною позивача обставин, строк на звернення до суду із даними вимогами ОСОБА_1 не пропущений, так як останній звернувся до суду у відведений місячний строк з дня, коли дізнався про порушення своїх прав, а саме про своє звільнення наказом від 24.01.2023 № 4/ОС «Про особовий склад», у зв`язку із чим ухвалою судді від 01.03.2024 відкрито провадження по справі.

Поряд із тим, представник ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» у клопотанні про залишення позову без розгляду зазначає, що Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24.01.2023 року №4/ОС «Про особовий склад», звільнення старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , інспектора відділу режиму і безпеки звільнено 24.01.2023 року зі служби в Державній кримінально виконавчій службі України, відповідно до пункту 4 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Зазначений наказ про звільнення спрямований для ознайомлення ОСОБА_1 через месенджер Телеграм на особистий номер телефону позивача 01.02.2023 року.

25.10.2023 сектором по роботі з персоналом ДУ «ХСІ» було повторно спрямовано ОСОБА_1 витяг з наказу про звільнення на «Вайбер» за номером телефону, зазначеному в його особовій справі.

Поряд із тим, 22.09.2023 сектором по роботі з персоналом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» через відділення АТ «Укрпошта» було надіслано ОСОБА_1 витяг з наказу про звільнення за місцем його реєстрації, зазначене в особовій справі. Даний лист повернуто установі 26.09.2023 року, з підстави відсутності адресата за вказаною адресою.

Крім того, в березні 2023 року за зверненням ОСОБА_1 на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 було спрямовано службову характеристику для подальшого працевлаштування останнього та трудову книжку з відповідним записом про звільнення через відділення ТОВ «Нова Пошта» до м. Кривий Ріг, яка наразі перебуває у позивача на руках, копії квитанцій відправки зазначених листів не збереглись, але на підтвердження цього до суду надано копію рапорту начальника сектору по роботі з персоналом.

Крім того, підтвердженням обізнаності про проведення процедури скорочення штату державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» та сам факт отримання позивачем наказу про звільнення позивачки зі служби в установі є подання 28.02.2023 року ОСОБА_1 декларації при звільненні.

Так, відповідно до рапорту Уповноваженої особи з питань виявлення та запобігання корупції державної установи «Херсонський слідчий ізолятор», старшого лейтенанта внутрішньої служби Лідії ПСЮК від 05.03.2024, вбачається, що при перевірці та узагальненні інформації щодо подання співробітниками державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» щорічних декларацій за 2021-2022 роки, а також поданих колишніми співробітниками ДУ «ХСІ» декларацій при звільненні у відповідності до вимог наказу національного агентства з питань запобігання корупції від 20.08.2021 року № 539/21 «Про затвердження Порядку перевірки факту подання суб`єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій», було встановлено, що 28.02.2023 о 21:32 год. старшим лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_1 подано декларацію при звільненні, за визначений період з 01.01.2023 року по 24.01.2023 року.

В даній декларації ОСОБА_1 вказував період неохоплений раніше поданими ним деклараціями, а саме: 01.01.2023 - 24.01.2023 (дата звільнення) та доходи отримані в цей період - заробітну плату, джерело доходу: Юридична особа, зареєстрована в Україні, код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 08564707, Найменування: Державна установа «Херсонський слідчий ізолятор».

Допитана в якості свідка ОСОБА_2 , яка обіймає посаду начальника сектору по роботі з персоналом ДУ «ХСІ», вищезазначені обставини підтвердила, пояснивши, що увесь час ОСОБА_1 перебував на телефонному зв`язку. Так, у телефонній розмові ОСОБА_1 просив ОСОБА_2 посприяти у внесенні в його трудову книжку запису щодо його звільнення, з метою чого направив свою трудову книжку засобами кур`єрської доставки «Нова пошта». У свою чергу, ОСОБА_2 пішла на зустріч ОСОБА_1 , оскільки це йому було потрібно задля працевлаштування, та, отримавши засобами кур`єрської доставки трудову книжку позивача, внесла до неї запис щодо звільнення позивача згідно наказу державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24 січня 2023 року № 4/ОС «Про особовий склад», після чого трудову книжку направила засобами кур`єрської служби доставки «Нова пошта» за адресою перебування позивача, яку останній вказав для цього, а також за ідентифікатором - номером мобільного телефону позивача. Також у березні позивач у телефонній розмові попросив ОСОБА_2 направити йому його характеристику, як колишнього працівника, яку просив спрямувати на електронну адресу.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_1 заперечував факти отримання засобами месенджері «Вайбер» та «Телеграм», а також засобами електронної пошти копії оскаржуваного наказу. Також позивач спочатку заперечував обставини направлення ним трудової книжки задля внесення в останню запису про звільнення, однак в подальшому все ж визнав, що бажав працевлаштуватися в СБУ, що й потребувало приведення трудової книжки у відповідність. Крім того, позивач пояснив, що подав 28.02.2023 о 21:32 год. декларацію при звільненні за визначений період з 01.01.2023 по 24.01.2023 взагалі випадково і подання ним такої декларації ніяк не пов`язано із фактом його обізнаності про звільнення з ДУ «ХСІ». Однак в подальшому позивач визнав, що подача декларації при звільненні потребувалася саме для мети подальшого працевлаштування в СБУ.

Вирішуючи порушене перед судом питання щодо залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, суд виходить з наступного.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Отже поведінка позивача в дійсності суперечить зазначеній доктрині, адже правова позиція у позові суперечить попередній поведінці, коли спочатку встановлене порушення визнається, а з часом це ж порушення заперечується.

У практиці вирішення спорів підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці); в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться засада добросовісності як одна із складових верховенства права; під час вирішення деяких категорій публічно-правових спорів також слід виходити з того, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інших суб`єктів правовідносин; поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

В аспекті викладеного вище, суд критично оцінює всі заперечення сторони позивача, які стосуються фактів обізнаності позивача про існування спірного наказу державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 24 січня 2023 року № 4/ОС «Про особовий склад»:

- отриманння позивачем попередження про наступне вивільнення на електронну пошту;

- направлення позивачу на його електронну пошту в березні 2023 р. його службової характеристики із зазнеаченням дати звільнення та номеру наказу про звільнення, як колишньому співробітнику, для подальшого працевлаштування, та трудовох книжки із записом про звільнення через відділення ТОВ «Нова Пошта» до м. Кривий Ріг.

- отримання позивачем 25.10.2023 копії спірного наказу засобами мессенджеру «Вайбер»;

- отримання позивачем 01.02.2023 копії спірного наказу засобами мессенджеру «Телеграм»;

- подання 28.02.2023 позивачем декларації при звільнення за період з 01.01.2023 по 24.01.2023 (дата звільнення).

Суд зазначає, що у сукупності наведені вище обставини свідчать про безумовну обізнаність позивача про своє звільнення, не зважаючи на те, що належне документування вручення копії спірного наказу відбулося згідно листа ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 26.01.2024. Дійсно, отримання копії наказу засобами месенджерів або електронною поштою в даному випадку могло б бути лише опосередкованим свідченням доведення до відмома позивача змісту наказу про звільнення, зважаючи на те, що таке інформування не передбачено.

Проте суд надає перевагу тому суттєму факту, що позивачем свідомо та без примусу було подано декларацію при звільненні 28.02.2023 за період з 01.01.2023 по 24.01.2023 (дата звільнення). Початкові пояснення позивача про випадковість такої дії суд відхиляє як беззмістовні та необгрунтовані.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», якою передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Така декларація подається за період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими суб`єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду, яким є останній день здійснення діяльності, яка передбачає обов`язок подання декларації, перебування на посаді, яка зумовлює здійснення такої діяльності.

Під раніше поданими деклараціями розуміються декларації, що були подані до Реєстру, крім декларації кандидата на посаду (абз. 1- 3 пп. 2 п. 2 розділу ІІ Порядку № 449/21).

Днем припинення діяльності є останній день виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у пп. «а», «в» - «ґ» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону, у тому числі перебування на посадах, зазначених у п. 1, пп. «а», «в» - «ґ» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону.

Відлік строку подання декларації при звільненні починається з 00 годин 00 хвилин дня, наступного за днем припинення діяльності.

Отже, особа яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подає декларацію «при звільненні» впродовж 30 календарних днів після звільнення. Дана декларація має бути за період, який не був охоплений деклараціями, які суб`єкт декларування подавав раніше, що в даному випадку і було здійснено позивачем.

Більш того, допитаний в якості свідка позивач в підготовчому судовому засіданні 30.07.2024 фактично визнав, що подання декларації «при звільненні» потребувалося задля подальшого працевлаштування в СБУ. Тому первинні пояснення позивача про те, що подання такої декларації відбулося випадково, суд оцінює критично та визнає таку поведінку позивача як суперечливу, спрямовану на утворення штучних та необгрунтованих підстав для надання перебігу строку позовної давності, який пропущений без поважних причин, ознак легальності.

Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі № 815/91/18.

Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

При цьому, позивачем не наведено жодної підстави, яка б об`єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) йому звернутися до суду у строк із даними вимогами. Наведені ж стороною позивача аргументи проти обставин, що свідчать про обізнаність позивача щодо його звільнення спірним наказом, судом відхилені за викладених вище підстав.

З огляду на вищевикладене, викладений в ухвалі судді від 01.03.2024 про відкриття провадження у справі висновок суду про те, що за повідомлених стороною позивача обставин, строк на звернення до суду із даними вимогами ОСОБА_1 не пропущений, так як останній звернувся до суду у відведений місячний строк з дня, коли дізнався про порушення своїх прав, а саме про своє звільнення наказом від 24.01.2023 № 4/ОС «Про особовий склад» - був передчасним, і суд не знайшов інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду із заявою, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, в межах кожної конкретної справи, суд повинен надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 123, 171 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - залишити без руху, надавши позивачеві десятиденний строк з дня отримання копії повного тексту ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду з даними вимогами.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву буде залишено без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 31.07.2024.

Суддя І.В. Завальнюк