Ухвала суду № 120715006, 31.07.2024, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/7491/24

Провадження по справі № 2-о/367/369/2024

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

31 липня 2024 року м.Ірпінь

Суддя Ірпінського міського суду Київської області Чернова О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про встановлення факту проживання,-

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищевказана заява, в якій заявник просить встановити факт її проживання в місті Ірпінь Київської області в період з 01.01.1986 по 01.12.1990 роки.

Встановлення даного факту необхідно заявниці для призначення їй пенсії із зниженням пенсійного віку, натомість, їй недостатньо документів, підтверджуючих факт її проживання в місті Ірпінь, який було віднесено до 4-ї зони посиленого радіоекологічного контролю.

Вивчивши заяву та матеріали, що до неї додані, приходжу до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, відповідно до ст.55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право (Постанова Верховного Суду №61-18462ск18 від 15.11.2018 року, Постанова Верховного Суду №61-34884св18 від 14.11.2018 року).

Відповідно до змісту п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вбачається, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Встановлення факту постійного проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.

Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц

Також, згідно з рекомендаціями, наданими у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатись судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Таким чином, вказаний факт не може бути встановлений у цивільному судочинстві, оскільки не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відмова відповідного органу в установленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

За п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років.

Відповідно до п.3 ч.1, 4 ст.14 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років, - категорія 3 та особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання в місті Ірпінь, Київської області в період з 01.01.1986 по 01.12.1990 роки. Встановлення даного факту необхідно їй для підтвердження права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1.

Пунктами 1.1, 1.8 Розділу І Порядку №22-1 визначено, що заява, зокрема, про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пунктом 2.1. Розділу ІІ Порядку №22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Пунктами 4.1 та 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Отже, право на пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги.

Встановлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом ПФУ відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №569/7589/17 за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Таким чином, заява про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може розглядатися судами, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на території радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі №695/867/17).

Також, як це передбачено у ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За роз`ясненнями, наданими судам у п.3 Постанови пленуму ВАСУ від 20.05.2013 року №8, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Як вбачається з п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.3 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо, зокрема, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

Зважаючи на зазначені вище норми права суд приходить до висновку про те, що заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір заявником та відповідним управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказаний спір є спором публічно-правовим.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №569/7589/17, від 10 квітня 2019 року в справі №162/760/17, від 04 вересня 2019 року в справі №14-369цс19.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановись обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини (далі - «ЄСПЛ», «Суд») у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про встановлення факту проживання, оскільки вбачається спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження (адміністративне судочинство), з урахуванням ч.2 ст.20 КАС України.

Керуючись ст.ст.186, 293, 294, 315, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про встановлення факту проживання.

Роз`яснити заявнику його право на звернення до суду шляхом подання позову на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення (підписання) до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення (підписання), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: О. В. Чернова