Рішення № 120714942, 31.07.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2024Справа № 910/5471/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СТАР-С»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Баг Сістем»

про стягнення 169 228,94 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО СТАР-С» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Баг Сістем» про стягнення 169 228,94 грн, з яких: 156 309,71 грн основної заборгованості, 10 057,11 грн пені, 1 080,57 грн 3% річних та 1 781,55 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору поставки № 08/03/24-ЗС/011 від 08.03.2024 в частині повного та своєчасного здійснення оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

09.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви у справі № 910/5471/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/5471/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено сторонам у справі строк для подання заяв по суті спору (відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень), а також для подання додаткових письмових доказів, заяв, клопотань, пояснень.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.05.2024 була направлена судом на адресу відповідача, а саме: 03150, вул. Єжи Гедройця, 6, офіс 316, м. Київ., 03150) та отримана за вказаною адресою 03.06.2024.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позову заяву не скористався, до суду відзив на позов у визначені строки не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО СТАР-С» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Блок Баг Сістем» (покупець) укладено договір поставки №08/03/24-ЗС/011 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого позивач зобов`язався поставити і передати у власність, а відповідач прийняти і оплатити, українську сою врожаю 2023 року (товар) на зерносховище, що знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Сніжки, вул. Лісова, 1-И на умовах СРТ згідно «Інкотермс» у редакції 2020.

Ціна товару за Договором становить 17 200,00 грн з 1 тонну (п. 4.1. Договору). Загальна вартість товару, що поставляється, становить 498 800,00 грн (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору покупець здійснює оплату 86% вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з дня отримання документів, вказаних в п. 6.3. цього Договору.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити 14% від вартості поставленого товару протягом 5 робочих днів з моменту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вказаних в п. 6.4. цього Договору.

За умовами п. 6.1. Договору постачальник передає товар покупцю у власність на зерновому складі на умовах цього Договору в повному обсязі до 15.03.2024.

Передача товару по кількості та якості відбувається на зерновому складі. Право власності на товар у покупця виникає з моменту його передачі постачальником (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.3. Договору постачальник надсилає покупцю рахунок-фактуру та видаткову накладну на електронну пошту: doc@blockbug.com.ua.

Пунктом 10.2. Договору визначено, що цей Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторнами своїх зобов`язань, визначених Договором.

11.03.2024 позивач на виконання умов Договору здійснив поставку товару за адресою: вул. Лісова, 1-И с. Сніжки Білоцерківського району Київської області у кількості 19,144 тон на суму 329 276,81 грн та 13.03.2024 у кількості 4,944 тон на суму 85 036,81 грн, про що свідчать товарно-транспортні накладні № 2 від 11.03.2024, № 3 від 13.03.2024, видаткові накладні № 2 від 11.03.2024, № 3 від 13.03.2024, які підписані сторонами.

З огляду на викладене, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято за даним Договором товар на загальну суму 414 313,62 грн з ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 25.03.2024 по 05.04.2023 відповідач здійснив оплату товару за Договором у загальному розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 25.03.2024 № 132, від 26.03.2024 № 151, від 05.04.2024 № 271.

Водночас, з урахуванням п. 5.1. Договору, відповідач в термін до 08.04.2024 зобов`язаний був сплатити 86% вартості поставленого товару, що становить 356 309,71 грн. (414 313,62 грн. * 86%).

У зв`язку з несплатою відповідачем коштів у розмірі 156 309,71 грн, позивач 10.04.2024 звернувся до відповідача із претензією № 9, у якій вимагав сплатити наявну заборгованість.

Водночас, в матеріалах справи наявний лист відповідача від 08.04.2024, у якому останній просив позивача відстрочити заборгованість у зв`язку із затримкою розрахунку контрагента.

Оскільки відповідачем не було сплачено заборгованість у розмірі 156 309,71 грн у визначені Договором строки, позивач звернувся із даним позовом до суду, в якому, крім вказаної суми, заявив до стягнення також 10 057,11 грн пені, 1 080,57 грн 3% річних та 1 781,55 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані в матеріали справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу у розмірі 156 309,71 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов зазначеного договору здійснив поставку товару на загальну суму 414 313,62 грн з ПДВ, який було прийнято відповідачем.

Водночас, з урахуванням умов пунктів 5.1., 6.3. Договору, відповідач в термін до 8 квітня 2024 року зобов`язаний був сплатити 86% вартості поставленого товару, що становить 356 309,71 грн (414 313,62 грн. * 86%), що останнім не заперечується.

Відповідач в обумовлені договором строки оплату, визначену Договором, у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворився борг у розмірі 156 309,71 грн.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 156 309,71 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення платежу у розмірі 10 057,11 грн.

За змістом статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій у порядку, передбаченому законодавством та договором.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.3 договору в разі, якщо оплата товару буде здійснена пізніше строків вказаних в п. 5.1, 5.2 Договору, відповідач оплачує позивачу неустойку у формі пені у розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивач нараховує пеню на суму заборгованості у розмірі 356 309,71 грн (тобто, 86% вартості поставленого товару), яку передбачалось сплатити до 08.04.2024. Однак, позивачем визначено загальний період прострочення з 08.03.2024 по 02.05.2024, тобто, такий, що передує граничній даті розрахунку за поставлений товар, який корегується з урахуванням часткових оплат відповідача 25.03.2024, 26.03.2024 та 05.04.2024.

Відтак, суд визнає визначений позивачем період прострочення необґрунтованим, оскільки лише з 09.04.2024 настало прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Здійснивши власний перерахунок пені та не виходячи за межі визначеного позивачем періоду та суми боргу, на яку нараховується пеня, суд дійшов висновку, що обґрунтованою сумою пені, яка підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати коштів за товар (період з 09.04.2024 по 02.05.2024), є сума в розмірі 2 912,66 грн.

Відтак, позовні вимоги в даній частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати основного боргу, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він є помилковий з аналогічних причин, встановлених судом при розгляді вимог про стягнення пені. Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 09.04.2024 по 02.05.2024, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 312,62 грн інфляційних втрат та 307,49 грн 3% річних.

Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, доведені, не спростовані у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, 10.06.2024 до суду від позивача надійшла заява із доказами витрат на професійну правничу допомогу, які останній в позовній заяві просив покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однак, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, водночас, у заяві від 10.06.2024 сума таких витрат визначена у розмірі 20 000,00 грн.

Так, положеннями ГПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 162 ГПК України).

При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Розглянувши наявні матеріали, перевіривши доводи наведені у заяві про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд установив таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Частиною 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

На підтвердження заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн до матеріалів справи надано: копію договору про надання правової допомоги від 01.05.2024 № 2/24, акт прийняття наданих послуг від 31.05.2024 № 00012024, рахунок № 1/2024 від 30.05.2024, платіжну інструкцію від 06.06.2024 № 277.

Судом встановлено, що у договорі про надання правової допомоги від 01.05.2024 № 2/24 позивачем та адвокатом узгоджено фіксований розмір вартості послуг зі складання і подання позовної заяви - 20 000,00 грн, надання яких підтверджується актом прийняття наданих послуг від 31.05.2024 № 00012024.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають пропорційному розподілу між сторонами, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 880,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Баг Сістем» (вул. Єжи Гедройця, буд. 6, оф. 316, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 39530325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СТАР-С» (вул. Свободи, буд. 66, с. Ківшовата, Білоцерківський район, Київська область, 09543, ідентифікаційний код 34565358) 156 309,71 грн заборгованості, 2 912,66 грн пені, 312,62 грн інфляційних втрат, 307,49 грн 3% річних, 2286,75 грн судового збору та 18 880,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту додаткового рішення: 31.07.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко