Рішення № 120714848, 31.07.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2024Справа № 910/4743/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»

до Адвокатського об`єднання «ЛМК»

про стягнення 76 468,75 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» до Адвокатського об`єднання «ЛМК» про стягнення 57 385,25 грн, з яких: 53 129,37 грн основного боргу, 1 776,44 грн 3% річних та 2 479,44 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень № 2021/44 від 21.07.2021 в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків із орендної плати та комунальних послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.05.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4743/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті спору (відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень), а також строк для подання додаткових доказів, клопотань, заяв, пояснень.

23.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який містив, зокрема, вимогу про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

13.06.2024 від позивача до суду через систему «Електронний Суд» та 17.06.2024 через відділ діловодства суду надійшли однакові за змістом заяви про збільшення позовних вимог, у яких позивач зазначає, що у позовній заяві при обчисленні 3% річних та інфляційних втрат допущено арифметичних помилок, у зв`язку з чим вказані нарахування збільшуються та становлять: 4 484,11 грн - 3% річних, 18 855,27 грн - інфляційні втрати. Водночас, позивач просить поновити пропущений процесуальний строк для подання заяви про збільшення позовних вимог.

13.06.2024 від позивача до суду через систему «Електронний Суд» та 17.06.2024 через відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення у справі, що містили вимогу про поновлення пропущеного строку для подання цих пояснень з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 поновлено позивачу пропущений процесуальний строк для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог та додаткових пояснень з доданими документами; прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог у справі № 910/4743/24, запропоновано відповідачу подати заперечення на вказану заяву у строк до 26.06.2024. У задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відмовлено з підстав, викладених у вказаній ухвалі суду.

27.06.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.07.2021 між Публічним акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (надалі також - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП», позивач, орендодавець) та Адвокатським об`єднанням «ЛМК» (надалі також - Об`єднання, відповідач, орендар) укладено договір № 2021/44 оренди нежитлових приміщень (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування нерухоме майно (нежитлові приміщення), яке знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26.

Об`єктом оренди є нежитлове приміщення, а саме: кімната № 646-647 загальною площею 73,3 кв.м. та частина коридору загальною площею 7,33 кв.м., що розташовані на шостому поверсі корпусу прибудови (інвентарний номер № 571) орендодавця за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (надалі - об`єкт оренди) (п. 2.1. Договору).

Загальна площа об`єкта оренди складає 80,63 кв.м. (п. 2.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору визначено, що об`єкт оренди передається орендарю для здійснення господарської діяльності.

Умовами п. 3.1. Договору визначені такі обов`язки орендодавця:

- протягом 20 днів з дати підписання договору передати об`єкт оренди на підставі Акту приймання-передачі на умовах, викладених у розділі 6 Договору (п. 3.1.1.);

- прийняти об`єкт оренди у випадку повернення його орендарем, у термін і на умовах згідно з розділом 7 Договору (п. 3.1.2.).

Відповідно до пп. 3.2.2., 3.2.3. п. 3.2. Договору орендар зобов`язується вносити орендну плату на рахунок орендодавця своєчасно, у повному обсязі і відповідно до умов Договору; своєчасно і відповідно до умов даного Договору відшкодовувати орендодавцю плату за комунальні послуги та плату податку на землю та нерухомість.

Згідно з п. 4.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.04.2022) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату. Розмір орендної плати за 1 (один) календарний (базовий) місяць визначається з розрахунку: за 1 (один) квадратний метр загальної площі об`єкта оренди - 116,67 грн, крім того, ПДВ - 20%, що складає 23,33 грн, а всього - 140,00 грн з ПДВ. Розмір орендної плати щомісяця індексується з моменту підписання даного Договору згідно з індексом інфляції за даними Держкомстату України (якщо це затверджено Кабінетом Міністрів України).

Орендна плата щомісяця вноситься орендарем у термін до п`ятого числа кожного поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця. Орендна плата вноситься відповідно до рахунків, що виставляються орендодавцем. Одержувати рахунок в орендодавця є обов`язком орендаря. Несвоєчасне отримання орендарем рахунку у орендодавця не звільняє його від зобов`язання своєчасно сплатити орендну плату. Орендар зобов`язаний на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендній платі та інших платежах і оформляти відповідні акти звірки (п. 4.2. Договору).

Пунктом 4.3. Договору обумовлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря.

Відповідно до п. 4.6. Договору сторони визначили, що до складу орендної плати не входить та відшкодовується орендарем: оплата комунальних послуг, витрати на утримання прибудинкової території, на електроенергію (опалення, водопостачання та водовідведення тощо); вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч. покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо; компенсація податкових витрат орендодавця за користування земельною ділянкою та нерухомістю. Вказані витрати щомісяця відшкодовуються орендарем виходячи з фактичних витрат, відповідно до орендованої площі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця протягом п`яти банківських днів з моменту отримання орендарем рахунку від орендодавця.

Згідно з п. 4.7. Договору розмір орендної плати може змінюватись за вимогою орендодавця у разі зміни методики її розрахунку, зміни централізованих цін і тарифів, введення нових податків чи збільшення ставки існуючих, інших законодавчих змін та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

У разі припинення (розірвання) цього Договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта оренди за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції (п. 4.10. Договору).

За умовами п. 6.1., 6.3. Договору передача об`єкта оренди здійснюється двосторонньою комісією, що складається із уповноважених представників сторін. При передачі об`єкта оренди складається Акт приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін. До Акту приймання-передачі вносяться дані про стан об`єкта оренди.

Аналогічно двосторонньою комісією із уповноважених представників сторін здійснюється і повернення об`єкта оренди від орендаря до орендодавця (п. 7.1. Договору).

При передачі об`єкта оренди складається Акт передачі-приймання, що підписується уповноваженими представниками сторін (п. 7.6. Договору). Об`єкт оренди вважається повернутим з моменту підписання Акта передачі-приймання (п. 7.9. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаємних розрахунків та відповідальності сторін до повного виконання умов Договору (п. 10.1. Договору).

01.08.2021 за Актом № 1 приймання-передачі нежитлових приміщень позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, а саме: кімнату № 646-647 загальною площею 73,3 кв.м. та частину коридору площею 7,33 кв.м., що розташовані на 6-му поверсі корпусу (інвентарний номер № 571) орендодавця за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26. У вказаному акті сторонами підтверджено задовільний стан об`єкта оренда.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач, в порушення умов Договору, свої зобов`язання щодо сплати орендної плати та інших платежів здійснював не своєчасно, в результаті чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 11.03.2024 становить 53 129,37 грн, що підтверджується відповідними актами звіряння взаєморозрахунків, актами здачі-передання послуг. Водночас, за порушення строків виконання відповідачем зобов`язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог) 3% річних у розмірі 4 484,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 18 855,27 грн за загальний період прострочення з 06.02.2022 по 16.04.2024.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що заявлена позивачем заборгованість за період травня-вересня 2022 року підпадає під регулювання пп. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», а відтак нарахування відповідачу орендної плати за вказаний період є необґрунтованим. Відповідач зазначає, що всі суми, які виставлялись позивачем за період до 24.02.2022 та наявна заборгованість була погашена в період з січня 2022 року по січень 2023 року шляхом сплати 96 240,80 грн. Також відповідач вважає необґрунтованими позовні вимоги щодо відшкодування комунальних платежів за періоди січня, лютого та серпня 2022 року, з підстав ненадання позивачем доказів підтвердження оплати позивачем таких платежів з метою їх подальшого відшкодування.

Також відповідач посилається на неналежність позивача у даній справі, оскільки новим балансоутримувачем переданого за Договором майна в оренду відповідачу, є ДП «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ» відповідно до наказу Мінрегіону від 04.08.2022 № 141 «Про безоплатну передачу державного нерухомого майна, з балансу ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» на баланс ДП «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ», у зв`язку з чим починаючи з вересня 2022 і по березень 2023 року відповідач сплачував орендну плату та інші комунальні платежі на рахунки нового балансоутримувача.

Відповідач також вказував про відсутність права позивача здавати в оренду приміщення та отримувати за них орендну плату, посилаючись на судові рішення в адміністративній справі № 2а-18639/10/2670. При цьому, зазначає, що з 12.04.2010 права та обов`язки щодо утримання та використання нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, перейшли до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Матеріалами справи (актом № 1 приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.08.2021) підтверджується факт передачі в користування відповідачу об`єкта оренди за Договором, починаючи з 01.08.2021.

При цьому, матеріали справи не містять доказів припинення дії Договору та складення сторонами відповідного акту повернення об`єкта оренди відповідно до розділу 7 Договору (п. 7.6.), як і відсутні докази визнання недійсним Договору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач, як орендар, продовжує користуватись об`єктом оренди, переданим йому за Договором, а в силу приписів ч. 2 ст. 795 ЦК України у суду відсутні підстави для висновку, що відповідний договір припинився.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Як вбачається із наданих в матеріали справи актів надання послуг, позивачем нараховано відповідачу заборгованість по орендним та іншим платежам згідно з Договором, загальна сума яких складає 53 129,37 грн, з яких: за оренду приміщення - 29 453,21 грн, за комунальні послуги - 23 676,16 грн.

На підтвердження виникнення у відповідача заборгованості за вказаний період позивачем долучено до матеріалів справи акти надання послуг:

- від 31.01.2022 № 316 на суму 17 613,26 грн (за комунальні послуги, січень 2022 року);

- від 28.02.2022 № 490 на суму 23 400,17 грн (за оренду приміщення, лютий 2022 року);

- від 31.05.2022 № 816 на суму 12 385,54 грн (50% за оренду приміщення, травень 2022 року);

- від 31.08.2022 № 1845 на суму 13 520,81 грн (50% за оренду приміщення, серпень 2022 року);

- від 31.08.2022 № 1917 на суму 4 960,24 грн (за комунальні послуги, серпень 2022 року);

- від 28.09.2022 № 1996 на суму 1 102,66 грн (за комунальні послуги, з 01.09.2022 по 06.09.2022);

- від 28.09.2022 № 2084 на суму 2 723,09 грн (50% за оренду приміщення, з 01.09.2022 по 06.09.2022).

Загальна сума коштів за вказаними актами становить 75 705,77 грн.

Водночас, відповідно до наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за Договором та пояснень, викладених у долученому до заяви про збільшення розміру позовних вимог розрахунку розміру позовних вимог судом встановлено, що заявлена до стягнення з відповідача заборгованість у загальному розмірі 53 129,37 грн визначена із урахуванням здійсненого відповідачем відповідно до вимог п. 4.4. Договору авансового платежу у розмірі 22 576,40 грн.

Суд враховує, що надані позивачем акти не містять підпису відповідача, як і не містять будь-якої обґрунтованої відмови останнього від їх підписання. При цьому, обов`язок отримання відповідних рахунків умовами Договору покладено саме на відповідача, а несвоєчасне їх отримання не звільняє його від обов`язку сплати орендних платежів.

Разом з тим, 01.06.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», відповідно до пп. 2 п. 1 якої (в редакції, чинній станом в період існування спірних правовідносин) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема, на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

В пп. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 визначено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, зокрема, орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, у період березень-квітень 2022 року позивачем орендна плата за користування відповідачем об`єктом оренди не нараховувалась. Водночас, відповідно до додаткової угоди від 28.04.2022 № 1 сторони зменшили встановлений у первісній редакції договору розмір орендної плати на 50%, та починаючи з травня 2022 року позивачем нараховувалась орендна плата у зменшеному розмірі.

Водночас, суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, набула чинності 01.06.2022.

Приписами ч. 1 ст. 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).

Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в 2 пункті Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).

Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в ст. 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.

Пунктом 16 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 визначено, орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24 лютого 2022 року.

З огляду на викладене та враховуючи вимоги п.16 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, суд вважає, що вказані положення нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, звільняють відповідача, як орендаря державного нерухомого майна на території м. Київ, від сплати орендних платежів відповідно до п. 1 постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в ст. 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.04.2023 по справі № 917/565/22.

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 не визначає, що звільнення орендарів від орендної плати має відбуватись за відповідним рішенням/наказом орендодавця, а тому доводи позивача про те, що відповідач мав звернутись до позивача із заявою про звільнення від орендних платежів, суд відхиляє.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач був звільнений від сплати орендної плати з 24.02.2022 по 30.05.2022 в силу закону, а надалі орендна плата мала нараховуватись у розмірі 50% від встановленого Договору розміру орендної плати, що, відповідно, мало місце у даних правовідносинах.

Так, суд зазначає, що за 23 дні лютого 2022 року відповідач мав сплатити позивачу 19 221,56 грн (23 400,17 грн : 28 днів х 23 дні), а не 23 400,17 грн, як визначено у акті надання послуг від 28.02.2022 № 490. При цьому, за травень 2022 року орендна плата не підлягала нарахуванню.

Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи актів наданих послуг оренди, відповідач мав сплатити позивачу орендні платежі за 23 дні лютого 2022 року, за червень-серпень 2022 року та 6 днів вересня 2022 року у загальному розмірі 35 465,46 грн.

Сторонами у п. 4.2. Договору погоджено термін виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів - до п`ятого числа кожного поточного місяця.

Відтак, оскільки відповідач обізнаний з умовами Договору в частині терміну виконання зобов`язання із оплати орендних платежів, суд дійшов висновку, що такий обов`язок відповідача сплатити на користь позивача орендні платежі за спірний період настав.

Доказів сплати відповідачем орендних платежів за визначені позивачем періоди матеріали справи не містять, так само як відсутні докази звернення однієї із сторін про припинення цього Договору у визначений Договором строк та докази повернення відповідачем частини орендованого приміщення за актом приймання-передачі, що свідчить про неналежне виконання відповідачем господарських зобов`язань.

Водночас, в матеріалах справи наявні лише докази оплати відповідачем оренди приміщення лише за червень та липень 2022 року, які до позовних вимог не включені.

В той же час, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму заборгованості по орендним платежам у розмірі 29 453,21 грн. Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, відповідно до приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог про стягнення орендних платежів у розмірі 29 453,21 грн.

Щодо доводів відповідача про зміну балансоутримувача переданого в оренду майна, слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства розвитку громад і територій України № 141 від 04.08.2022 фактично дане майно було передано на баланс інших підприємств лише у вересні 2022 року, що підтверджується, зокрема наказом Міністерства розвитку громад і територій України від 07.09.2022 № 164 «Про затвердження актів приймання-передачі». Відтак станом на початок вересня 2022 року ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» фактично залишалось балансоутримувачем спірного майна та відповідно несло витрати на його утримання та обслуговування.

При цьому, позивачем нараховувались до відшкодування платежі за Договором за вересень 2022 року за період з 01.09.2022 по 06.09.2022, тобто до фактичного передання спірного майна на баланс іншій особі. При цьому у відповідача за Договором наявний обов`язок із компенсації комунальних послуг та податкових зобов`язань, що останнім фактично не заперечується, оскільки відповідач вказує, що з вересня 2022 по березня 2023 сплачував орендну плату та комунальні платежі на рахунок нового балансоутримувача - ДП «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ», тобто, до вересня, а саме до дати передачі майна на баланс ДП «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ» (07.09.2022), був наявний обов`язок відповідача сплачувати орендну плату та комунальні платежі на користь позивача.

Суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат за комунальні послуги та податкових зобов`язань у розмірі 23 676,16 грн, оскільки законодавством не передбачено звільнення орендарів від сплати платежів, що не входять до складу орендної плати, а в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачів коштів за вказані витрати у спірний період.

Судом враховано відсутність заперечень відповідача щодо отримання та споживання ним заявлених до стягнення комунальних послуг, а часткові оплати відповідачем комунальних послуг, зокрема, з травня по липень 2022 року, є підтвердженням такого споживання та користування об`єктом оренди у спірний період.

Жодної правової підстави (норми права), яка б звільняла відповідача від обов`язку компенсації комунальних витрат, податку на землю та на нерухомість, останнім не наведено, а доводи про те, що позивачем не було надано доказів фактичної сплати таких витрат для їх подальшого відшкодування суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки Договором не передбачено обов`язок орендодавця здійснювати оплату таких витрат, в той час як за виставленим рахунком останнього саме орендар має сплачувати кошти за фактичні витрати по комунальним послугам та іншим платежам.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у загальному розмірі 53 129,37 грн підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 484,11 грн та інфляційних втрат у розмірі 18 855,27 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на розміри орендної плати за кожний період, суд встановив його помилковість, оскільки позивачем вказані нарахування розраховувались, виходячи із суми орендної плати за лютий 2022 року повністю (а не за 23 дні), а також включено місяць, у який відповідач був звільнений від орендної плати (травень 2022 року). При цьому, періоди прострочення позивачем визначено правильно та з урахуванням встановленого п. 4.2. Договору терміну оплати орендних платежів.

Відтак, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку з простроченням відповідачем внесення орендних платежів за спірний період, суд встановив, що обґрунтованими розмірами інфляційних втрат є 8635,47 грн, а 3% річних - 2085,76 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати відповідачем витрат, які не пов`язані з орендною платою суд зазначає таке.

Умовами п. 4.6. Договору визначено, що витрати, не пов`язані із орендною платою, відшкодовуються орендарем протягом 5 банківських днів з моменту отримання орендарем рахунку, однак в матеріали справи не було надано доказів виставлення відповідних рахунків відповідачу, а надано лише акти наданих послуг та роздруківки з електронної пошти, з яких неможливо встановити які саме рахунки направлялись. При цьому, в п. 9.7. Договору погоджено, що орендар вважається належним чином повідомлений орендодавцем з усіх питань, що стосуються умов цього Договору, в разі направлення відповідного повідомлення орендарю за допомогою поштового або телеграфного зв`язку на адресу орендаря, зазначену в договорі або на адресу, за якою розташований об`єкт оренди.

Отже, з наведеного вбачається, що обов`язку оплати відповідачем витрат, не пов`язаних з орендною платою неодмінно має передувати надання йому позивачем передбачених договором документів, з отриманням яких і пов`язується строк оплати послуг.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази виставлення відповідачу рахунків по комунальних витратам та іншим платежам, що позбавляє суд можливості встановити дійсний період прострочення відповідача та перевірити правомірність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних на прострочення платежів не пов`язаних з орендною платою, а тому у задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних (нарахованих та комунальні та інші платежі) суд відмовляє за недоведеністю.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Суд вказує, що інші доводи сторін судом ураховані, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за Договором у загальному розмірі 53 129,37 грн та за прострочення виконання грошових зобов`язань зі сплати орендних платежів інфляційні втрати у розмірі 8635,47 грн та 3% річних у розмірі 2085,76 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Адвокатського об`єднання «ЛМК» (бульвар Лесі Українки, 26-Б, офіс 646, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 44013951) на користь Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 01422826) заборгованість у розмірі 53 129,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 8635,47 грн, 3% річних у розмірі 2085,76 грн та судовий збір у розмірі 2528,38 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31.07.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко