Рішення № 120714842, 31.07.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2024Справа № 910/6869/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг», м. Київ,

до відповідача: Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», м. Київ

про стягнення 106 027,32 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про стягнення інфляційних втрат в сумі 87 755,01 грн та 3% річних в розмірі 18 272,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №8011103 від 01.11.2016, в частині сплати заборгованості, що встановлена судовим рішенням у справі №910/20007/23.

Ухвалою від 10.06.2024 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що наявність заборгованості була встановлена у рішенні по справі №910/20007/23, доказів виникнення останньої станом на 26.08.2021 позивачем не надано. До того ж, відповідачем наголошено, що ухвалою від 21.05.2024 було здійснено заміну сторони позивача у справі №910/20007/23, а 28.05.2024 Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» було сплачено в повному обсязі заборгованість на рахунок нового кредитора.

30.07.2024 представником позивача подано письмові пояснення по справі, в яких наголошено, що згідно з рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕ-БОРГ 1», оформленим протоколом №2 від 29.12.2023 (п. 3) встановлено, що право вимоги до боржників, зазначених у п. 2.1, 2.2, 2.3 та 2.4. цього протоколу щодо виконання додаткових зобов`язань (сплата інфляційної складової боргу, 3% річних, неустойки тощо) не вноситься учасником згідно з цим протоколом до статутного капіталу Товариства та залишається за Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ". Таким чином право вимоги до відповідача у цій справі щодо виконання додаткових зобов`язань (сплата інфляційної складової боргу, 3% річних, неустойки тощо) внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором №8011103 від 01.11.2016 не переходило від позивача до третіх осіб.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/20007/23 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг"до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про стягнення 221 076,10 грн за договором поставки теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2016 № 8011103.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" 221 076,10 грн боргу, 2 653,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/20007/23 набрало законної сили 23.04.2024 та оскаржено в апеляційному порядку не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Наразі, суд зазначає, що обставини, які встановлено у судовому рішенні мають є преюдицією та повторного доведення не потребують.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/20007/23 судом було встановлено, що 01.11.2016 року між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (споживач) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (перейменоване з 01.01.2019 в АТ "Київенерго", та з 09.08.2019 - в АТ "К.ЕНЕРГО") (постачальник) було укладено тимчасовий договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8011103 ). За результатом обміну сторонами договору відповідними листами, термін дії Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2016 року № 8011103 було продовжено до 15.06.2018 на підставі листа ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" від 03.08.2017 № 050КЕК/15/12/6427. Цей лист є невід`ємною частиною договору на постачання теплової енергії від 01.11.2016 №8011103.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у Договорі. Між сторонами виникли зобов`язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Споживач відповідно до пункту 2.3.1 Договору, зобов`язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку 2. Виходячи з умов Договору, нарахування Відповідачу за теплову енергію здійснювалися по приладах обліку. Відповідно до п. 4 Додатку 2 до Договору, дата зняття Споживачем показників будинкових приладів обліку - 25 числа звітного місяця. Пунктом 5 Додатку 2 до Договору визначено, що Споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає Постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в РТМ "Голосієво" за адресою: вул. Ямська,18/20- не пізніше 28 числа звітного місяця. Відповідно до п. 9 Додатку 2 до Договору, Споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в РТМ "Голосієво" за адресою: вул. Ямська,18/20 оформлену Постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 Додатку 2 до договору визначено, що споживач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/20007/23 судом було встановлено, що зобов`язання за договором відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.11.2017 по 01.05.2018 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.11.2023 року становить 221 076,10 грн., що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) за період листопад 2017 - квітень 2018, довідкою про стан розрахунків за спожиту від Акціонерним товариством "К.ЕНЕРГО" теплоенергію за тимчасовим договором № 8011103 від 01.11.2016 року, розрахунком заборгованості за спожиту від Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" теплоенергію.

Судом також встановлено, що 25.08.2021 року заборгованість, яка виникла у іідповідача перед Акціонерним товариством "К.Енерго" за тимчасовим договором про постачання теплової енергії у гарячій воді № 8011103 від 01.11.2016 року, була придбана Товариством з обмеженою відповідальністю "СПОРТСЕРВIС-СТМ" (код ЄДРПОУ 32826328) на аукціоні з придбання майна банкрута - Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" за лотом № 71, що підтверджується електронним протоколом № UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 року, Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витягом з Додатку № 1 до Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021. 14.09.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОРТСЕРВIС-СТМ" на підставі протоколу загальних зборів учасників №1/2021 змінено назву на ТОВ "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" .

Обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем, факт наявності якої було встановлено судовим рішенням, і стали підставою для нарахування за період з 26.08.2021 по 27.05.2024 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що наявність заборгованості була встановлена у рішенні по справі №910/20007/23, доказів виникнення останньої станом на 26.08.2021 позивачем не надано. До того ж, відповідачем наголошено, що ухвалою від 21.05.2024 було здійснено заміну сторони позивача у справі №910/20007/23, а 28.05.2024 Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» було сплачено в повному обсязі заборгованість на рахунок нового кредитора.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Наразі, суд зауважує, що наявність грошового зобов`язання відповідача перед позивачем була встановлена у рішенні рішенні Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 по справі №910/20007/23. При цьому, у рішення встновлено, що спірна заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповдачем обов`язку з оплати виристаної у період з 01.11.2017 по 01.05.2018 теплової енергії.

Одночасно, стосовно доводів відповідача щодо того, що позивачем не обґрунтовано наявності заборгованості відповідача станом на 26.08.2021 судом враховано обставини, які встановлено у рішенні по справі №910/20007/23, а саме те, що 25.08.2021 року згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ", яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ", на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" за лотом №71 придбано належні банкруту права вимоги до боржника за договором № 8011103 від 01.11.2016 на суму 221 076,10 грн.

Суд приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч.2 ст.517 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Як вбачається з матеріалів справи листом від 09.11.2021 року позивач повідомив відповідача про зміну кредитора, в тому числі за забов`язанням на суму 221 076,10 грн, що виникло з договору №8011103.

До відзиву на позов відповідачем додано лист Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" від 29.12.2021, яким позивачем у відповідь на лист №110/306-1774 від 13.12.2021 було надано копію протоколу електронних торгів, копію акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витяг з додатку до акту придбання майна на аукціоні.

Тобто, за висновками суду, саме з моменту отримання вказаних документів, боржник є таким, що обізнаний стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.

Посилання відповідача про отримання вимоги про сплату заборгованості від нового кредитора лише 12.08.2022 означених вище висновків суду ніяким чином не спростовують.

Одночасно, суд звертає увагу, що доводи Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» на відсутність у бухгалтерському обліку останнього відображення відповідного грошового зобов`язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №8011103 ніяким чином не спростовують обставин наявності заборгованості, яка була встановлено судовим рішенням у справі №910/20007/23.

Щодо посилань відповідача на те, що ухвалою суду було здійснено заміну сторони позивача у справі №910/20007/23, а 28.05.2024 Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» було сплачено в повному обсязі заборгованість на рахунок нового кредитора, судом враховано таке.

В контексті означеного судом враховано, що ухвалою від 21.05.2024 Господарського суду міста Києва по справі №910/20007/23 замінено стягувача у справі № 910/20007/23 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕ-Борг 1".

При цьому, зі змісту ухвали суду вбачається, що підставою для замісти стягувача стало те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ- борг 1", яке зареєстроване у встановленому порядку 28.12.2023.

Відповідно до протоколу № 2 Загальних зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕ- борг 1" з урахуванням змін, внесених протоколом № 3 від 11.04.2024, право вимоги за рішенням Господарського суду від 02.04.2024 у справі № 910/20007/23 є складовою внеску учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-борг 1" та передане вказаному товариству за актом приймання-передачі від 11.04.2024.

Таким чином, в ухвалі ухвалою від 21.05.2024 Господарського суду міста Києва по справі №910/20007/23 встановлено, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ- борг 1"перейшли усі права вимоги у розмірі, які були наявні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" та встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 по справі №910/20007/23, а саме 221 076,10 грн боргу та 2 653,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників.

Згідно із частиною 1 статті 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Таким чином право вимоги до відповідача у цій справі щодо виконання додаткових зобов`язань (сплата інфляційної складової боргу, 3% річних) внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором №8011103 від 01.11.2016 після передачі права вимоги за основним зобов`язанням перейшло у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕ-БОРГ 1", а не залишилось у позивача

Отже, враховучю наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» в частині стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, за період з 30.12.2021 по 10.04.2024, а саме інфляційних втрат в сумі 76 585/71 грн та 3% річних в розмірі 15 131,13 грн.

Одночасно, посилання відповдача на здійснення погашення заборгованості 28.05.2024 означених вище висновків суду не нівелює, оскільки фактично нарахування означений період не включають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обрання невірного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про стягнення інфляційних втрат в сумі 87 755,01 грн та 3% річних в розмірі 18 272,31 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 25-Б, ЄДРПОУ 31025659) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м.Київ, вул..Рибальська, 13, ЄДРПОУ 32826328) інфляційні втрати в сумі 76 585,71 грн, 3% річних в розмірі 15131,13 грн та судовий збір в сумі 2619,30 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 31.07.2024.

Суддя В.В. Князьков