Рішення № 120705933, 18.07.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6182/24-ц

пр. 2-2489/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/6182/24-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, та стягнення моральної шкоди, -

представник позивача - адвокат Фещенко І. С.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позов, у якому просить стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - ТОВ «ДІЄСА») на користь ОСОБА_1 заборгованість, яка станом на 29.01.2024 року становить 151 678, 10 грн та складається із: 53 354, 42 грн - невиплаченої заробітної плати, 98 323, 68 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути по день постановлення рішення; моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ «ДІЄСА» та звільнений із 05 вересня 2023 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. В день звільнення з роботи позивачу видано копію наказу про звільнення №Z00/04/09/013 від 05.09.2023 року, але остаточний розрахунок при звільненні не проведено, розрахунковий листок відповідачем не було надано.

При цьому, останнє надходження коштів на банківський рахунок позивача із призначенням платежу «зарахування заробітної плати за червень 2023 року» у сумі 13 148, 06 грн без ПДВ було 08 серпня 2023 року, що підтверджується випискою по банківському рахунку позивача.

Вказує, що оскільки дані про нарахування та виплату заробітної плати від ТОВ «ДІЄСА» позивачу за липень, серпень, вересень 2023 року відсутні, кошти за вказаний період позивачу не виплачені, то, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача, на його користь підлягає стягненню невиплачена заробітна плата: за липень 2023 року - 19 853, 82 грн, за серпень 2023 - 14 181, 30 грн, за вересень 2023 року - 2 836, 26 грн, а також сума відпускних за період із 02.08.2023 року по 11.08.2023 року - 5 886, 80 грн.

Також у наказі про звільнення позивача №Z00/04/09/013 від 05.09.2023 року зазначено про виплату компенсації за 18 невикористаних календарний днів відпустки, яку йому не було виплачено при звільненні, а саме: 588, 68 грн (середньоденна заробітна плата для нарахування відпускних) х 18 календарних днів невикористаної відпустки - 10 596, 24 грн.

Всього на момент остаточного розрахунку при звільненні, станом на 05.09.2023 року, борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі склав: 53 354, 42 грн.

Також позивач вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку не менш ніж 98 323, 68 грн (945, 42 грн х 104, розрахунок періоду стягнення середнього заробітку з моменту наступного дня після звільнення 06.09.2023 року до моменту звернення до суду 29.01.2024 року) та виходячи з цього розрахунку просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду.

Таким чином, оскільки у день звільнення відповідачем ТОВ «ДІЄСА» не провів повний розрахунок із позивачем, як наслідок він має перед позивачем не погашену заборгованість із невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву. Витребувано у ТОВ «ДІЄСА» наступні документи: розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника - ОСОБА_1 , який працював в ТОВ «ДІЄСА» та був звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади завідувача складу магазину Департаменту з розрібної торгівлі, Філії 1, що підтверджується наказом №Z00/04/09/013 від 04.09.2023 року; копію наказу про надання частини щорічної відпустки та підтвердження виплати відпускних коштів.

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи.

Відповідно до довідки на електронну пошту представника позивача ухвалу про відкриття провадження доставлено - 25.03.2024 року.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 29.02.2024 року, до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 25.03.2024 року.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався, витребувані судом докази не надав.

03.03.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ «ДІЄСА» та звільнений 05 вересня 2023 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. В день звільнення з роботи ОСОБА_1 видано копію наказу про звільнення №Z00/04/09/013 від 05.09.2023 року, але остаточний розрахунок при звільненні не проведено, розрахунковий листок ТОВ «ДІЄСА» не було надано.

Згідно із ст. 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та №71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 31 серпня 2023 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства, наявність копії наказу про звільнення, роздрукованого розрахункового листка, виданих позивачу, який використав їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність підприємства відповідача про існуючий обов`язок розрахунку та його невиконання.

При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. ст. 74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

При визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги копію наказу про звільнення, де зазначено кількість невикористаних днів відпустки, довідку ОК-5 та розрахунки середньої заробітної плати, надані позивачем.

Оскільки відповідачем не було виконано ухвалу суду про витребування доказів, та не надано суду розрахункового листа та/або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника - ОСОБА_1 , який працював в ТОВ «ДІЄСА» та був звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади завідувача складу магазину Департаменту з розрібної торгівлі, Філії 1, що підтверджується наказом №Z00/04/09/013 від 04.09.2023 року; копію наказу про надання частини щорічної відпустки та підтвердження виплати відпускних коштів, то суд бере за основу надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі, невиплачених відпускних та компенсації за невикористані дні відпустки, вважає їх вірними.

Так, для розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , враховуючи те, що дані про нарахування та виплату заробітної плати від ТОВ «ДІЄСА» за липень, серпень, вересень 2023 року відсутні, беремо два останній календарні місяці роботи, що передували події, за які є відомості про нараховані заробітну плату із довідки ОК-5, а саме: травень 2023 року - 19 511, 00 грн, червень 23 033, 00 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 42 544, 00 грн (19 511, 00 грн + 23 033, 00 грн) : 45 робочих днів (23 робочі дні травня + 22 робочі дні червні) = 945, 42 грн.

Виходячи із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , розраховуємо розмір невиплаченої заробітної плати:

- липень 2023 року - 19 853, 82 грн (945, 42 грн х 21 робочий день);

- серпень 2023 року - 14 181, 30 грн (945, 42 грн х 14 робочих днів, а саме: 01.08.2023 року, із 14.08.2023 року по 31.08.2023 року, із 02.08.2023 року по 11.08.2023 року ОСОБА_1 перебував у відпустці);

- вересень 2023 року - 2 836, 26 грн (945, 42 грн х3 робочих дні).

У період із 02.08.2023 року по 11.08.2023 року ОСОБА_2 перебував у щорічній відпустці.

Так, розрахунок середнього заробітку для нарахування відпускних середньоденна заробітна плата становить: 214 866, 48 грн (дохід остаточний за період із серпня 2022 року по липень 2023 року) : 365 днів = 588, 68 грн.

Таким чином, сума відпускних становить: 588, 68 грн х 10 календарних днів = 5 886, 80 грн.

Відповідно до наказу про звільнення ОСОБА_1 №200/04/09/013 від 04.09.2023 року, зазначено про виплату компенсації за 18 невикористаних календарних днів відпустки, сума якої розраховується: 588, 68 грн х 18 календарних днів невикористаної відпустки = 10 596, 24 грн.

Отже, всього на момент остаточного розрахунку при звільненні, станом на 05.09.2023 року борг за ТОВ «ДІЄСА» по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі становить: невиплачена зарплата за липень 2023 року - 19 853, 82 грн + невиплачена зарплата за серпень 2023 року - 14 181, 30 грн + невиплачені відпускні у серпні 2023 року - 5 886, 80 грн + невиплачена зарплата за вересень 2023 - 2 836, 26 грн + невиплачена компенсація за невикористані дні відпустки - 10 596, 24 = 53 354, 42 грн.

Будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення відповідач суду не надав, як доказів на спростування розрахунків заборгованості по заробітній платі, невиплачених відпускних та компенсації за невикористані дні відпустки.

Розрахунки середньої заробітної плати здійснено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача заборгованості із невиплаченої заробітної плати, невиплачених відпускних та компенсація основної щорічної відпустки за 18 календарних днів у розмірі 53 354, 42 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за період затримки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача взято два останні календарні місяці роботи, що передують події: травень 2023 року і червень 2023 року з довідки ОК-5: травень 2023 року - 19 511, 00 грн + червень 2023 року - 23 033, 00 грн. Всього: 42 544, 00 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить: 42 544, 00 грн: 45 робочих дні (23 у травні + 22 у червні) = 945, 42 грн.

Позивач провів розрахунок періоду стягнення середнього заробітку з моменту наступного дня після звільнення 06.09.2023 року до моменту звернення до суду 29.01.2024 року, який склав 104 робочих дні і вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку не менш ніж 98 323, 68 грн (945, 42 грн х 104) та, виходячи з цього розрахунку, просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували обставину невиплати позивачу суми повної заборгованості по заробітній платі суду не надано, відповідачем не надано довідки про заборгованість по заробітній платі та розрахункових коштах позивача, тому суд бере до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (довідка ОК-5) за червень 2023 року, а також розрахунок невиплачених коштів, складений позивачем, який повністю відповідає відомостям Пенсійного фонду України.

Тому суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення у розмірі: 945, 42 грн (середньоденна заробітна плата) х 232 робочих дні (вересень 2023 року - 18 днів, жовтень 2023 року - 22 дні, листопад 2023 року - 22 дні, грудень 2023 року - 21 день, січень 2024 року - 23 дні, лютий 2024 року - 21 днів, березень 2024 року - 21 день, квітень 2024 року - 22 дні, травень 2024 року - 23 дні, червень 2024 року - 20 днів, липень 2024 року - 19 днів) = 219 337, 44 грн.

За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В пункті 13 зазначеної вище постанови вказано, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер неправомірних дій відповідача, його поведінку після невиплати заробітної плати, тривалість порушення прав позивача, як наслідок порушення нормального ритму життя, нормальних життєвих зв`язків, тяжкість вимушених змін, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, та, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Судом встановлено, що 12.01.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Фещенком І. С. укладено договір про надання правничої допомоги №12012024. Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги №12012024 від 12.01.2024 року визначено гонорар у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи та надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір у розмірі 1 574, 56 грн (1 211, 20 грн + 363, 36 грн (30% від 1 211, 20 грн)) підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 23 ЦК України, ст. ст. 21, 47, 94, 97, 113, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 21, 30 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року за № 100, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення - задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 53 354, 42 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, по день постановлення рішення, за період затримки з 06.09.2023 року по 18.07.2024 року у розмірі 219 337, 44 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000, 00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 574, 56 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 36483471.

Суддя Г. О. Матійчук