Рішення № 120703901, 30.07.2024, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/3093/24

Категорія 35

2/295/1271/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді Чішман Л.М.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільський шлях» - адвоката Соломонюка Святослава Анатолійовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовною заявою, якою просив стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.07.2018 року по 30.09.2023 року в розмірі 6360, 00 грн, інфляційні витрати у розмірі 1372, 46 грн, 3% річних у розмірі 109,57 грн та судові витрати.

В обґрунтування вимог вказано, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1 та користуються послугами утримання будинку і споруд та прибудинкової території, що надає позивач. Між сторонами існують зобов`язальні відносини: позивач надає згадувані послуги, а відповідачі ними користуються та мають обов`язок по оплаті таких послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх обов`язків по сплаті за спожиті послуги виникла заборгованість за період з липня 2018 року по вересень 2023 року у розмірі 6360, 00 грн.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15.03.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 28).

02.07.2024 від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні просили поновити їм строк для подачі відзиву, застосувати строки позовної давності та стягнути заборгованість за послуги, інфляційні втрати та 3% річних лише за період з 01.10.2020 по 30.09.2023, не стягувати з них розмір судових витрат на правову допомогу, оскільки позивач ніяким чином не намагався врегулювати питання в досудовому порядку, а лише свідомо створював конфліктну ситуацію. Зазначили, що позовні вимоги за період з 01.07.2018 по 30.09.2020 заявлені з порушенням строків позовної давності.

В обґрунтування клопотання про поновлення строків для подачі відзиву зазначили, що у травні 2024 року ОСОБА_1 випадково дізналася з сайту судової влади про існування даної цивільної справи, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дізналися про це 26.06.2024 після приїзду до м. Житомира. До такого моменту відповідачам не було відомо про існування даної справи, жодних ухвал, повісток та інших документів ніхто з них не отримував.

Відповідно до ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи викладене, суд вважає причини пропуску відповідачами строку для подачі відзиву поважними, клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Позивач не скористався своїм право подати відповідь на відзив.

З урахуванням викладеного, відсутності клопотань сторін про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить відповідачам, кожному по 1/3 частки, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 14).

Відповідно до розділу V статуту ОСББ «Вільський шлях», затвердженого установчими зборами співвласників будинку АДРЕСА_2 шлях протоколом №1 від 04.07.2018, співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (а.с. 5-10).

Протоколом № 2 загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі ОСББ) «Вільський шлях» від 01.08.2018 було затверджено розмір внеску на утримання будинку і споруд та прибудинкової території в сумі 3, 00 грн за 1 кв.м. (а.с. 12-13).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх обов`язків по сплаті за спожиті послуги виникла заборгованість за період з липня 2018 року по вересень 2023 року у розмірі 6360, 00 грн, що підтверджується розрахунком нарахування та сплати членських внесків квартири АДРЕСА_3 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), власниками якої є відповідачі (а.с. 15-16).

Згідно розрахунку інфляційних втрат та 3 відсотків річних, нарахованих позивачем за період з липня 2018 року по лютий 2022 року (інфляційні втрати) та з 31.01.2021 по 24.02.2022 (3% річних) розмір останніх становить 1372, 46 грн та 109, 57 грн відповідно (а.с. 17-18).

Частиною 1 статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до п. 5 та п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані виконувати рішення зборів співвласників та своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори, рішення загальних зборів є обов`язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

У ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що співвласник у багатоквартирному будинку, зобов`язаний, зокрема, виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Згідно ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту: приймати рішення щодо надходження та витрати коштів об`єднання; визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту неподільного і загального майна відповідно до статуту; давати згоду на укладення договорів на виконання робіт та надання послуг для об`єднання; встановлювати розміри платежів, зборів і внесків членів об`єднання, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів; тощо.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» ОСББ вправі вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтних фондів.

Статтею 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» порядок сплати, перелік і розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, установлюються загальними зборами об`єднання відповідно до законодавства і статуту об`єднання.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання та ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває в спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

В рішенні ВССУ №212/4917/15-ц, 05.04.2017 року сказано, що відповідно положень ч. 1 ст. 17, ст. 20, ч.ч. 6, 7, 8 ст. 22, ч.4 ст. 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку, зобов`язані нести витрати по утриманню спільного неподільного майна незалежно від членства в об`єднанні в розмірі затверджених в установленому порядку тарифів».

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

На підставі ч. 2 ст. 13 Закону у разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно доч.1 ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи може належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність за заявою відповідача.

Як зазначалося вище, у відзиві на позовну заяву відповідачі просили суд застосувати до позовних вимог ОСББ «Вільський шлях» строки позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено», зокрема п.12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

З матеріалів справи вбачається, що ОСББ «Вільський шлях» 27.02.2024 звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з відповідачів заборгованості за період з 01.07.2018 по 30.09.2023.

Отже, до вимог ОСББ «Вільський шлях», строк позовної давності до яких сплив на час початку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тобто станом на березень 2020 року, повинні бути застосовані наслідки пропуску строку позовної давності.

Отже заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача за період з 01.03.2020 по 30.09.2023 включно становить 4558, 00 грн. В задоволенні решти позовних вимог за період з 01.07.2018 року суд відмовляє за пропуском строку позовної давності.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За змістом постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» зазначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», Кабінет Міністрів України установив, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, з 24 лютого 2022 року існує заборона на нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Згідно з долученими до матеріалів справи розрахунків заборгованості, сума інфляційних втрат нарахована відповідачам за період з липня 2018 року по лютий 2022 року в розмірі 1372, 46 грн, 3% річних - з 31.01.2021 по 24.02.2022 в сумі 109, 57 грн.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, позивачем пропущено строки позовної давності в частині вимог про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних з липня 2018 по лютий 2022, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні таких вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

За звернення з позовною заявою до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 3028, 00 грн (а.с 1).

Крім судового збору, позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000, 00 грн.

До матеріалів справи долучено свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 13.02.2024, розрахунок №1 кв. 2 суми гонорару за надану правову допомогу від 13.02.2024 та акт виконаних робіт від 16.02.2024 (а.с. 19-22).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, якого до матеріалів позовної заяви не долучено.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Враховуючи викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 6000, 00 грн є необґрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат, належних та допустимих доказів про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у такому розмірі суду не надано.

Так, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто без участі адвоката в судових засіданнях, матеріали позовної заяви не містять жодних посилань на докази, що підтверджували б вчинення адвокатом будь-яких правничих дій, крім подачі самої позовної заяви, яка є однотипною, не складної важкості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Враховуючи викладене, зважаючи на об`єм та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи характер справи, відсутності судових засідань з розгляду даної справи, підготовку та подачу позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2000,00 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1777,47 грн, а саме по 592,49 грн. з кожного та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000, 00 грн., а саме по 666,67 грн. з кожного.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву представника об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільський шлях» - адвоката Соломонюка Святослава Анатолійовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільський шлях» заборгованість по оплаті за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.03.2020 по 30.09.2023 в розмірі 4558, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільський шлях» судовий збір в розмірі 1777,47 грн., а саме по 592,49 грн. з кожного та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000, 00 грн., а саме по 666,67 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільський шлях», місцезнаходження: м. Житомир, вул. Вільський шлях, 16-З; код ЄДРПОУ: 42321023.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя Л.М. Чішман