Рішення № 120685737, 25.07.2024, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2055/24

Провадження № 2/463/936/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, просить ухвалити рішення, яким стягнути з ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» недоплачену частину страхового відшкодування в сумі 70183,45 грн. та витрати на проведення судової експертизи, послуги евакуації і зберігання автомобіля в загальному розмірі 8800 грн., а з ОСОБА_2 різницю між виплаченим страховим відшкодуванням і завданою шкодою в розмірі 267266,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.03.2023 о 14:07 год. на автодорозі Київ Чоп М06, 542 км + 200 м області відбулась ДТП за участю транспортного засобу Jeep Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачу та транспортного засобу Volkswagen д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 11.05.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП. Цивільно-правова відповідальність останнього застрахована у ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», яка лише частково виплатила страхове відшкодування в сумі 125450,18 грн., тоді як згідно висновку експерта вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 195634,03 грн. Різниця між виплаченим страховим відшкодуванням і вартістю відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 70183,45 грн. і дану суму просить стягнути з страхової компанії, а також витрати на проведення судової експертизи, послуги евакуації і зберігання автомобіля в загальному розмірі 8800 грн. Крім того, згідно висновку експерта вартість відновлювального ремонту становить 345950,14 грн. Різниця між вартістю відновлювального ремонту (345950,14 грн.) і вартістю відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля плюс додаткові витрати (78683,45 грн.) становить 267266,69 грн. Дану суму просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 як винуватця ДТП.

Відповідач ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» не погодився та в особі повноважного представника подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що розмір матеріальної шкоди визначено на підставі звіту про оцінку та за виключенням податку на додану вартість виплачено позивачу. В свою чергу, наданий позивачем висновок експерта вважає неналежним доказом, оскільки такий містить розбіжності в описі пошкоджених деталей та вартості їх ремонту, а також позивач не довів необхідність проведення експертного дослідження. Просить в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 також подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає. Зазначає, що його цивільно-правова відповідальність застрахована у ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», і з цією страховою компанією він також уклав договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспортного засобу. За підсумком двох договорів загальна сума страхової виплати становить 260000 грн., чого достатньо для покриття вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, який згідно наданого позивачем висновку експерта становить 195634,03 грн. В такому випадку різниця між фактичним розміром шкоди та вартістю відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 150316,11 грн., що виключає можливість стягнення з нього матеріальної шкоди в розмірі 267266,69 грн. При цьому, заперечує вимогу про стягнення з нього вартості відновлювального ремонту, оскільки позивач не долучив доказів про реальні витрати, пов`язані з таким ремонтом.

У відповіді на ці відзиви позивач навів аргументи, аналогічні мотивам позову.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог частини першої статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не було подано.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 07.03.2023.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 15.03.2023 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.126), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином, суд виконав вимоги статті 221 ЦПК України.

Крім того, за відповідним клопотанням позивача ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 18.03.2024 витребувано у ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» такі документи:

- Належним чином завірену копію полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-212319205, який був чинним станом на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди 05.03.2023 та виданий страхувальнику автомобіля Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_3 ОСОБА_2 ;

- Належним чином завірену копію договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту «Відповідальний водій» №202212038047, який був чинним на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди 05.03.2023 та укладений між ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» та страхувальником автомобіля Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_3 ОСОБА_2 ;

- Належним чином завірену копію матеріалів страхової справи по договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-212319205, який був чинним станом на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди 05.03.2023 та виданий страхувальнику автомобіля Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_3 ОСОБА_2 та по договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту «Відповідальний водій» №202212038047, який був чинним на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди 05.03.2023 та укладений між ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» та страхувальником автомобіля Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_3 ОСОБА_2 .

Зазначені документи відповідач надав разом з відзивом та окрім того повідомив, що страхова справа за договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту «Відповідальний водій» №202212038047 не заводилась, оскільки виплати за таким договором не здійснювались.

Крім того, у своєму відзиві (а.с.203) представник відповідача ОСОБА_2 відповідно до статті 93 ЦПК України поставив три запитання позивачу, а саме чи здійснювались відновлювальні роботи, чи станом на 19.04.2024 позивач є власником та чи може надати автомобіль для огляду. В подальшому представник відповідача подав клопотання про зобов`язання позивача надати відповідь на ці питання. Оскільки такі питання не стосуються обставин, що мають значення для справи, про що йтиметься нижче, суд не вбачав підстав зобов`язувати позивача надавати відповіді на ці питання.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в пункті 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа стосується відшкодування шкоди, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Представник відповідача ОСОБА_2 скористався таким правом та подав відповідне клопотання про розгляд справи з викликом сторін. З огляду на відсутність належного обґрунтування ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2024 в задоволенні такого клопотання відмовлено.

В силу вимог Закону та враховуючи характер спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статі 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 05.03.2023 о 14:07 год. на автодорозі Київ Чоп М06, 542 км + 200 м області відбулась ДТП за участю транспортного засобу Jeep Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу Volkswagen д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 .

Власником автомобіля Jeep Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 є позивач, що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.52-53).

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 11.05.2023 (а.с.16), яка не оскаржувалась і набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Volkswagen д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована у страховій компанії ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», що стверджується копією відповідного страхового полісу № ЕР-212319205 від 03.12.2022, яка долучена до матеріалів справи (а.с.136) (далі договір обов`язкового страхування). Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну за цим договором становить 160000 грн. Франшиза відсутня.

Крім того відомо, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 додатково була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на підставі договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту засобу № 202212038047 від 03.12.2022, копія якого також долучена до матеріалів справи (а.с.137-138) (далі договір добровільного страхування). Відповідно до цього договору, страхова сума становить 100000 грн.

Відповідне повідомлення про ДТП та заяву про страхове відшкодування позивач подав відповідачу ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», після чого останній виплатив позивачу страхове відшкодування в розмірі 125450,58 грн., чого сторони не оспорюють і що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Вбачається, що такий розмір страхового відшкодування відповідач визначив на основі звіту про оцінку автомобіля № 943/23 від 26.04.2023 (а.с.148-150).

Згідно висновку експерта № 69 від 30.06.2023, який складено на замовлення позивача (а.с.63-78), вартість відновлювального ремонту автомобіля Jeep Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 (без врахування ПДВ у вартості нових складових (запчастин) та ПДВ у вартості матеріалів) в цінах на момент огляду 26.04.2024 становить 345950,14 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля Jeep Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 (без врахування ПДВ у вартості нових складових (запчастин) та ПДВ у вартості матеріалів) в цінах на момент огляду 26.04.2024 становить 195634,03 грн.

Вважаючи, що розміру страхового відшкодування недостатньо для покриття матеріальних збитків позивач звернувся до суду з цим позовом.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17 (постанова від 08.02.2021) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Оскільки згаданою вище постановою судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.05.2023 встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, суд в межах цієї справи вказаний факт визнає преюдиційним та не буде його повторно досліджувати.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом статті 22, 1166, 1192 ЦК України, шкода відшкодовується в повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У справі яка розглядається сторонами надано висновок експерта та звіт оцінювача, які містять відмінні дані про розмір заподіяної шкоди. Відтак, суд повинен перевірити та надати перевагу тому з доказів, який найбільш точно відповідає обставинам справи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи № 760/6034/16-ц (постанова від 15.02.2023) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

На думку суду, в межах цієї справи саме наданий позивачем висновок експерта відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, тоді як наданий відповідачем звіт цим критеріям не відповідає.

Так, пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Таким чином право страховика на здійснення виплати страхового відшкодування без проведення експертизи безпосередньо залежить від погодження потерпілим розміру збитків.

Відтак саме на страховика покладено обов`язок доведення наявності відповідної згоди потерпілого, оскільки саме ним реалізується право на здійснення виплати страхового відшкодування без проведення експертизи.

До матеріалів справи відповідачем долучено копію протоколу огляду транспортного засобу позивача (а.с.151). Такий огляд проведено 21.04.2023, а наданий відповідачем звіт про оцінку майна складено 26.04.2023. Жодних доказів, що позивач погодилась із визначеним відповідачем розміром страхового відшкодування матеріали справи не містять і навіть більше того, вбачається, що 26.04.2024 позивач уклала договір про проведення судової автотоварознавчої експертизи, як про це зазначено у висновку (а.с.63). Очевидно, що в такому випадку позивач не надавала згоди на визначений відповідачем розмір страхового відшкодування, а свого експертного дослідження відповідач не проводив.

Тому, керуючись своїм внутрішнім переконанням, як це передбачено частиною другою статті 82 ЦПК України, суд приймає до уваги саме наданий позивачем висновок експерта і саме на основі його даних вирішує питання про розмір заподіяних збитків і не приймає до уваги наданий відповідачем звіт про оцінку, визнаючи його недостатнім доказом для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Верховний Суд України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 344/3008/17, від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19, від 16.02.2022 у справі № 709/370/20.

Як уже зазначалось вище, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 345950,14 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу 195634,03 грн. Особливість цієї справи полягає в тому, що відповідач ОСОБА_2 двічі застрахував свою цивільно-правову відповідальність як на підставі договору обов`язкового страхування, так і на підставі договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно, одна частина правовідносин врегульована Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», а інша Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР, який був чинним на момент настання страхового випадку (далі Закон України «Про страхування»).

Обов`язок щодо відшкодування вартості матеріального збитку з урахуванням зносу визначено Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідно до якого між відповідачами укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.136) з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих у розмірі 160000 грн., що менше від вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (195634,03 грн.). Тому відповідальність відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» в межах дії договору обов`язкового страхування обмежена лімітом його відповідальності, тобто 160000 грн.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові від 23.01.2019 у у справі № 355/385/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду зробив правовий висновок про те, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У інших випадках невиконання стороною умов договору вказує про порушення договірних зобов`язань, взятих на себе в момент укладення договору, та може бути предметом судового розгляду.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування» та стаття 979 ЦК України).

У частині першій статті 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону України «Про страхування»).

Отже, у ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» як страховика виникає обов`язок з виплати страхового відшкодування також на підставі договору добровільного страхування, який укладено з відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно пунктів 18.1, 18.2 та 18.3 договору добровільного страхування (а.с.138), страховик здійснює виплату страхового відшкодування на підставі заяви страховика/третьої особи (її спадкоємця) і страхового акту, який складається Страховиком.

Відшкодуванню підлягає пряма шкода, заподіяна майну третьої особи, за умови, що має місце прямий причинний зв`язок між ДТП за участю застрахованого ТЗ під час його експлуатації Експлуатантом та заподіяною ним шкодою в межах страхової суми, розмір якої визначений в п. 7.1 договору.

За заподіяння шкоди майну Третьої особи Страховик відшкодовує обґрунтовані документально підтвердженні витрати, які пов`язані з відновлювальним ремонтом майна та транспортуванням (евакуацією) транспортного засобу третьої особи з місця ДТП до СТО, якщо в результаті страхового випадку транспортний засіб Третьої особи отримав такі пошкодження, при яких його подальша експлуатація технічно неможлива. При цьому вартість відновлювального ремонту майна визначається з урахуванням зносу, який розраховується відповідно до норм чинного законодавства.

Тобто, як і в попередньому випадку відповідальність відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за договором добровільного страхування обмежується вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу та не може перевищувати 100000 грн., а за підсумками двох договорів, укладених з відповідачем ОСОБА_2 не може перевищувати 260000 грн.

У справі яка розглядається вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача з урахуванням коефіцієнта його фізичного зносу становить 195634,03 грн., що в межах ліміту відповідальності відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за підсумками двох договорів. Як наслідок, позовні вимоги до цього відповідача про стягнення різниці між виплаченим страховим відшкодуванням і завданою шкодою є обґрунтованими, оскільки в межах цієї справи за договором обов`язкового страхування обсяг відповідальності страховика становить 160000 грн., а за договором добровільного страхування 35634,03 грн. Як наслідок на користь позивача належить стягнути зазначену різницю за двома договорами страхування в розмірі 70183,45 грн., з яких 34549,42 грн. недоплачене страхове відшкодування за договором обов`язкового страхування, а 35634,03 грн. невиплачене страхове відшкодування за договором добровільного страхування.

Крім того, також підлягає до задоволення вимога про стягнення з ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» витрат, пов`язаних з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП в загальному розмірі 3500 грн., що підтверджено відповідними товарними чеками (а.с.49, 50), оскільки право на відшкодування таких витрат передбачено статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також пунктом 18.2 договору добровільного страхування.

При цьому, суд відкидає аргументи відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» щодо відсутності відповідного коду економічної діяльності у ФОП « ОСОБА_3 », яким здійснювалась евакуація транспортного засобу, оскільки така вимога відповідача не передбачена ні умовами договору, ні вимогами чинного законодавства.

Що ж стосується позовної вимоги про стягнення витрат за зберігання транспортного засобу в розмірі 300 грн., в її задоволенні належить відмовити, оскільки право на відшкодування таких витрат не передбачено ні Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», ні договором добровільного страхування.

Загалом з ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» га користь позивача слід стягнути невиплачене страхове відшкодування та витрати, пов`язані з евакуацією транспортного засобу в розмірі 73683,45 грн. (70183,45 + 2000 + 1500 = 73683,45).

Що ж стосується позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , вони також підлягають до задоволення частково, оскільки за змістом згаданих вище висновків Верховного Суду, правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно наданого позивачем висновку експерта, вартість відновлювального ремонту становить 345950,14 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 195634,03 грн. Як наслідок, відповідна різниця, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП становить 150316,11 грн. і саме в цій частині вказані позовні вимоги підлягають до задоволення.

При цьому, суд критично ставиться до аргументів відповідача щодо відсутності доказів проведення відновлювального ремонту, оскільки окрім як письмових доказів (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України), іншим джерелом доказів також є висновок експерта (пункт 2 частини другої статті 76 ЦПК України), яким власне і може підтверджуватись вартість відновлювального ремонту. Саме через це суд не вбачав підстав зобов`язувати позивача надавати відповіді на поставлені відповідачем питання, оскільки аргументи про розмір заподіяної шкоди підтверджені належними засобами доказування і відповідачем жодним чином не спростовані.

Щодо судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна ціна позову становила 341249,69 грн. (70183,45 + 3800 + 267266,69 = 341249,69). Суд задоволив позовні вимоги на суму 223999,56 грн., що становить 65,64 % від загального розміру позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3459,50 грн., що стверджується відповідною квитанцією (а.с.13). Відтак, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачів на користь позивача слід стягнути 2240 грн. судового збору, що становить 1 % від суми задоволених позовних вимог.

З відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» суд стягнув 73683,45 грн., що становить 32,89 % від загальної суми задоволених позовних вимог. Відповідно, розмір задоволених позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 становить 67,11 %.

Таким чином, з ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь позивача слід стягнути 736,74 грн. судового збору, що становить 32,89 % від загального розміру судового збору, який підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно, з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути 1503,26 грн. судового збору.

Крім того, згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов`язані із проведенням експертизи та витрати на професійну правничу допомогу.

Правила розподілу судових витрат закріплені у статті 141 ЦПК України.

Так, за змістом частини третьої цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У справі яка розглядається позивач просить стягнути витрати за проведення експертизи в розмірі 5000 грн., які сплачені ним згідно відповідної квитанції (а.с.48). Суд вважає, що такі витрати мають значення для справи, оскільки експертиза проводилась саме на підтвердження розміру завданої шкоди.

З огляду на характер спірних правовідносин та предмет спору, суд не вважає, що розмір таких витрат є необґрунтованим та/або непропорційним. Зрештою, у справі немає доказів про неспівмірність таких витрат, а в силу вимог частини дев`ятої статті 139 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на відповідача.

Крім того, ніщо не вказує на недобросовісність поведінки позивача при розгляді справи.

Також, немає підстав для висновку, що такий міг бути ефективно вирішений з користю для кожної із сторін в позасудовому порядку.

Як наслідок, суд погоджується з обґрунтованістю розміру витрат, пов`язаних з проведенням експертизи. При цьому, такі витрати слід стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог (65,64%), що становить 3 282 грн.

Як і в попередньому випадку, з ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь позивача слід стягнути 32,89 % від цієї суми, що становить 1079,45 грн. Інша частина витрат за проведення експертизи, що становить 2202, 55 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 .

Що ж стосується витрат на професійну правничу допомогу, позиція суду є наступною.

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно поданої заяви (а.с.243-245), представник позивача просить стягнути з відповідачів 9000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У справі яка розглядається правнича допомога надавалась позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від 14.09.2023 (а.с.56-60). Згідно акту приймання-передачі (а.с.252), надані послуги полягають в підготовці і направленні адвокатського запиту вартістю 1000 грн., вивченні матеріалів справи та судової практики, підготовка і подання позовної заяви 5000 грн., вивчення та аналіз відзивів відповідачів 1000 грн., складення та подання до суду відповіді на відзив 2000 грн.

Крім того, до матеріалів справи долучено квитанцію про оплату позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. (а.с.251).

Відповідач ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» подав заперечення проти цієї заяви, вказуючи про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суми 5000 грн., які позивач фактично сплатила адвокату.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Застосовуючи таку практику у межах цієї справи, суд вважає що критерій реальності адвокатських послуг та критерій розумності їхнього розміру не дотриманий в повній мірі.

Так, справа цієї категорії є малозначною і тому така розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження. Характер спірних правовідносин не свідчить про їх виняткову складність.

Крім того, позовні вимоги лише частково знайшли своє підтвердження.

Як наслідок, з врахуванням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу слід зменшити до суми 5000 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг.

Як і в попередньому випадку, з ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» слід стягнути 32,89 % від цієї суми, що становить 1644,50 грн. Інша частина витрат за правову допомогу, що становить 3355,50 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 .

Загалом, з відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь позивача слід стягнути 3460,69 грн. судових витрат, а з відповідача ОСОБА_2 7061,31 судових витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 988, 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» (м.Київ, вул. Глибочицька, 44, код ЄДРПОУ 24175269) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) невиплачене страхове відшкодування в розмірі 70183,45 грн. та витрати, пов`язані з евакуацією транспортного засобу в розмірі 3500 грн., а всього 73683,45 (сімдесят три тисячі шістсот вісімдесят три грн. 45 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 150316,11 грн. (сто п`ятдесят тисяч триста шістнадцять грн. 11 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 3460,69 грн. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7061,31 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.