Рішення № 120682435, 23.07.2024, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року Справа № 926/2023/22За позовом Чернівецької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Цецино Скайлайн

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 273 348,44 грн.

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Гончар А.Ю.

Представники:

Від позивача не з`явився;

Від відповідача не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Цецино Скайлайн про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 273 348,44 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач є власником нерухомого майна - будівлі літ. Л за адресою: АДРЕСА_1 .

Далі позивач вказує про те, що відповідач не уклав з міською радою договору оренди землі, а відтак користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, внаслідок чого ТзОВ Цецино Скайлайн безпідставно зберегло кошти у розмірі орендної плати - 273 348,44 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2022 року, судову справу № 926/2023/22 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23 червня 2022 року.

Ухвалою суду від 23 червня 2022 року підготовче засідання у справі № 926/2023/22 відкладено на 11 липня 2022 року.

11 липня 2022 року від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву.

Згідно вказаного відзиву, відповідач не визнає позовні вимоги, вважає їх безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. При цьому, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів існування протягом заявленого у позові періоді (з 16 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року) земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а тому відповідач вважає, що стягнення безпідставно бережених коштів можливе виключно з моменту державної реєстрації права власності.

Крім того, відповідач не погоджується з доводами позивача, що він користується земельною ділянкою площею 0,4099 га з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю, оскільки вказана земельна ділянка немає жодних загороджень від суцільного масиву земельних ділянок, що її оточують. При цьому, на переконання відповідача, нежитлові будівлі знаходяться на частині земельної ділянки площею, 0,0268 га, а тому стягнення коштів за користування всією земельною ділянкою, на думку представника ТОВ Цецино Скайлайн є безпідставним.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11 липня 2022 року задоволено усне клопотання адвоката відповідача про зупинення провадження у справі; зупинено провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/2060/20, що розглядається в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та прав власності Касаційного господарського суду у складі Верховного суду.

Ухвалою суду від 12 квітня 2024 року поновлено провадження у справі; підготовче засідання призначено на 01 травня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 01 травня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання у справі № 926/2023/22 на 27 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 27 травня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 10 червня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 10 червня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2023/22; призначено справу до розгляду по суті на 08 липня 2024 року.

Ухвалою суду від 14 червня 2024 року судове засідання по розгляду справи по суті у справі № 926/2023/22 призначено на 08 липня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08 липня 2024 року відкладено розгляд справи по суті на 23 липня 2024 року.

Сторони явку належних представників в судове засідання по розгляду справи по суті не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, час та дату судового засідання.

Разом з тим, 22 липня 2024 року до суд надійшло письмове клопотання адвоката відповідача про відкладення судового засідання, у зв`язку із перебуванням останнього у відпустці з 15 липня 2024 року по 02 серпня 2024 року.

23 липня 2024 року до суду надійшло письмове клопотання представника позивача про розгляд справи без участі міської ради.

Розглянувши клопотання представників сторін, суд вказує наступне.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Положеннями частин 2-3 вказаної статті унормовано, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Так, з огляду на визначені процесуальним законодавством строки розгляду справи по суті, враховуючи повторну неявку адвоката відповідача в судове засідання по розгляду справи по суті, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання адвоката відповідача про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи по суті без участі представників сторін за наявними матеріалами.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів (аудіо-запис).

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 23 липня 2024 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши матеріали справи, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 січня 2022 року, номер інформаційної довідки 293631669 щодо об`єкта нерухомого майна за ТОВ Цецино Скайлайн зареєстровано 14 листопада 2018 року право власності на будівлю літ. Л за адресою АДРЕСА_1 .

Факт наявності на земельній ділянці позивача, нерухомого майна ТОВ Цецино Скайлайн та фактичне користування ним визнаються обома сторонами, з огляду на відзив на позовну заяву відповідача.

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці з кадастровими номерами 7310136300:22:002:0237 площею 0,4099 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7302852932018 від 07 листопада 2018 року, вказана земельна ділянка (кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: АДРЕСА_1 ) відноситься до комунальної власності, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Положеннями статті 1212 та 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно абзацу 3 частини 1 статті 13 Закону України Про оцінку земель, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року N 213 (далі - Методика).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 576 від 03 листопада 2021 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,4099 га, кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, що розташована по АДРЕСА_1 , становить 3 125 447,00 грн.

Стосовно посилання адвоката відповідача на те, що земельна ділянка не сформована, як об`єкт цивільних прав (тобто не проведена її державна реєстрація), суд вказує наступне.

Відповідно до положень статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В той же час, державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

(Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17.)

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013.

Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01 січня 2013 року не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження відповідача про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

(Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду по справі № 922/2060/20 від 05 серпня 2022 року.)

У цій справі, право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Чернівці, чого не заперечували та не спростовували сторони справи. Доказом того, що спірна земельна ділянка перебуває саме у комунальній власності, є витяг із Державного земельного кадастру від 07 листопада 2018 року № НВ-7302852932018, за змістом якого земельна ділянка (кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: АДРЕСА_1 ) відноситься до комунальної власності, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Враховуючи те, що у спірних правовідносинах, Чернівецька міська рада є власником земельної ділянки (кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: АДРЕСА_1 ), позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стосовно посилання представника відповідача на користування частиною земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оспорює факт користування без правовстановлюючих документів частиною земельної ділянки (0,0268 га) на якій розташоване його майно. Разом з тим, відповідачем не визнає факту користування усією площею земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

(Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.)

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ Цецино Скайлайн, та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 30 грудня 2008 року (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру Суд не має.

При цьому твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме земельною ділянкою площею 0,0268 га, на якій розташоване його майно, суд вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

Підсумовуючи наведене, суд звертає увагу на те, що одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не впливає ні на її розмір, ні на обов`язок власника будівлі (у спірних правовідносинах ТОВ Цецино Скайлайн) сплачувати за користування цією земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі N 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі N 925/230/17, а також в постанові КГС ВС від 28.02.2020 у справі N 913/169/18).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України, відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безоплатно користувався земельною ділянкою за кадастровим номером 7310136300:22:002:0237 без належних на те правових підстав, а тому перевіривши розрахунок позовних вимог міської ради, суд вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на наступне.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії).

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, встановивши наявність порушеного права та інтересу позивача на момент звернення до суду, з огляду на відповідність обраного способу захисту, суд дійшов висновку позов задовольнити.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, судовий збір у розмірі 4 100,23 грн слід покласти на відповідача.

Інших судових витрат не заявлено.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Цецино Скайлайн (58000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Цецинська, 21, код ЄДРПОУ 41712958) на користь Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа, 1, код ЄДРПОУ 36068147) 273 348,44 грн безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю та 4 100,23 грн судового збору.

Повний текст рішення складено та підписано 30 липня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк