Рішення № 120677420, 29.07.2024, Вільшанський районний суд Кіровоградської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

№ 384/352/24

№пр. 2/384/131/2024

29 липня 2024 року смт. Вільшанка

Вільшанський районний суд

Кіровоградської області

в складі:

головуючого судді Сорокіної О.О.,

з участю секретаря судового засідання Рябова М.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду смт. Вільшанка цивільну справу за позовною заявою адвоката Оніщука Володимира Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Вільшанської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

Адвокат Оніщук Володимир Іванович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Вільшанської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, посилаючись на те, що починаючи з 1977 року по теперішній час позивач проживає у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вважала, що домоволодіння належить їй на праві власності оскільки вона його побудувала. Починаючи з 1983 року до теперішнього часу позивач є головою сім`ї у вказаному будинку. З метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства документів на будинок позивач з`ясувала, що право власності на будинок, який розташований по АДРЕСА_1 , не зареєстровано взагалі. Позивач дотепер продовжує постійно проживати у вищевказаному будинку так, як іншого житла у неї немає. Таким чином позивач відкрито, безперервно володіє вищезазначеним будинком та використовує його для власних потреб понад 10 років. Зокрема, підтримує належний технічний стан будинку, проводить поточні дрібні ремонти, підтримує порядок у подвір`ї та біля двору, користується присадибною ділянкою, проводить оплату за використану електроенергію, сплачує земельний податок, тощо. Відумерлою спадщиною чи безхазяйним майном вказаний будинок не визнавався, оскільки Вільшанській селищній раді добре відомо те, що позивач постійно проживає у вказаному будинку з 2001 року. Про наявність інших власників будинку позивачу не відомо так, як за період її проживання у вказаному будинку, ніхто з питаннями оформлення своїх прав на нього, не звертався.

За весь період проживання у вищевказаному будинку, будь-яких претензій від громадян, представників органів державної влади чи місцевого самоврядування, щодо володіння та користування цим житловим будинком, на адресу позивача не надходило.

Відтак позивач вважає, що оскільки вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно ним володіти, понад 10 років, то має право набути це майно у власність за набувальною давністю. У зв`язку з наведеним просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач та її представник у підготовче судове засідання не з`явилися, адвокат Оніщук В.І. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Вільшанської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в підготовче засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає, заперечень проти задоволення позовних вимог не має.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення, зокрема, у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Таким чином, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для нерухомого майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

При зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Пунктами 13, 14 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч.4 ст.344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до листа КП «БМБТІ» за №156 від 15.02.2024, станом на 01.01.2013 року, право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с.26).

Згідно з копією технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, розташований по АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Благовіщенське МБТІ», зазначений будинок побудований у 1980 році (а.с.16-21).

Згідно з копією довідки, виданої виконавчим комітетом Вільшанської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області №244 від 23.05.2024, ОСОБА_1 з 1985 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , здійснює догляд за будинком, прилеглою територією та користується земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а також сплачувала податки за користування земельною ділянкою до отримання пільг по його сплаті у зв`язку з досягненням пенсійного віку (а.с.15).

Відповідно до виписки з погосподарської книги № НОМЕР_1 за період з 1991 по 1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 , на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 значиться головою сім`ї.

Разом з цим судом встановлено, що ОСОБА_1 більше 30 років відкрито володіє та користується домоволодінням по АДРЕСА_1 , доглядає та обслуговує вказаний будинок, сплачує податки за земельні ділянки, про що свідчать копії погосподарських книг та довідка, видана Вільшанською селищною радою 23 травня 2024 року за №244.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог пунктів 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України в редакції від 01.01.2004 щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За нормами ч. ч. 1, 3, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперевно володіти нерухомим майном протягом 10-ти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною власністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Пунктами 13, 14 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено, що можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч.4 ст.344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачає обов`язкової реєстрації таких прав.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 13 червня 2012 року за наслідками розгляду справи за №6-54цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з ч.1 та ч.2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»).

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012 року, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Мінкомгоспу УРСР від 31.01.1966 року (надалі Інструкція), реєстрації підлягали лише всі будинки та домоволодіння в межах міста і селища міського типу Української РСР, а відповідно до п. 6 Інструкції не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах. Отже, у сільській місцевості оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом проведення у погосподарській книзі сільської ради відповідного запису та відкриття особистого рахунку. Інших правовстановлюючих документів чинне на той час законодавство не передбачало.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року, п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 1/5 від 19 січня 1976 року, підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку; розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності житлового будинку певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що право власності ОСОБА_1 на будинок, розташований у АДРЕСА_1 , встановлено матеріалами справи, підтверджено технічним паспортом та записами в погосподарських книгах.

З наведеного слід дійти висновку, що ОСОБА_1 понад десять років відкрито та безперервно володіла вищевказаним житловим будинком, тому вона після тридцяти років такого володіння набула право власності за набувальною давністю на житловий будинок.

Разом з цим суд враховує те, що відповідач визнав позов в повному обсязі і визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За вказаних обставин справи суд дійшов переконливого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за нею права власності за набувальною давністю на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити по фактично понесеним позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 200, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов адвоката Оніщука Володимира Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Вільшанської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою с. Яблунівка Буського району Львівської області, право власності за набувальною давністю на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Вільшанський районний суд Кіровоградської області.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Вільшанська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області, код ЄДРПОУ 04365595, місцезнаходження: вул. Центральна, 15, смт. Вільшанка Голованівського району Кіровоградської області.

Суддя О.О. Сорокіна