Ухвала суду № 120651889, 16.07.2024, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/13488 /23

Пр. № 4-с/336/10/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 27 грудня 2023 року звернулася до суду із скаргою на бездіяльність посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) щодо відмови в скасуванні арешту майна ОСОБА_1 , накладеного під час здійснення виконавчого провадження.

В заяві зазначила, що в провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «НАДРА» заборгованості за кредитним договором в сумі 59263 грн. 69 коп. В межах вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 23.11.2012 року накладений арешт на все майно боржника. Право вимоги за кредитним договором між ОСОБА_1 та фінансовою установою перейшло до наступного кредитора, яким є товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», проте новий кредитор до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні не звертався. Окрім того, виконавче провадження за рішенням суду про стягнення з заявниці на користь фінансової установи заборгованості за кредитним договором в провадженні відділу виконавчої служби не перебуває, а виконавчі листи повернуті стягувачу.

Хоча підстави для забезпечення виконавчого провадження і відпали, Центральний відділ державної виконавчої служби відмовив заявнику в скасуванні арештів з посиланням на частину 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Так як наявність арешту на належне їй майно у відсутність виконавчого провадження порушує її право, просить про зобов`язання уповноважених посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця від 23.11.2012 року в виконавчому провадженні № ВП 35429205.

В судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце вирішення заяви, не з`явилися.

Представник заявниці звернулася із письмовою заявою, яка містить прохання про задоволення заяви та розгляд справи без його участі.

Представник суб`єкта оскарження надав суду письмовий відзив з проханням про вирішення скарги у відсутність представника суб`єкта оскарження.

Представник заінтересованої особи, належним чином повідомлений про дату, час та місце вирішення скарги, до суду не з`явився, надавши пояснення, які містять заперечення проти задоволення скарги.

За вказаних обставин суд у відповідності до ст. ст. 211, 450 ЦПК України вирішує справу у відсутність її учасників.

З відзиву суб`єкта оскарження випливає, що відділ державної виконавчої служби заперечує проти задоволення скарги з огляду на таке.

В провадженні Шевченківського відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 35429205 з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «НАДРА» заборгованості за кредитним договором в сумі 59263 грн. 69 коп. та судового збору в розмірі 592 грн. 63 коп., в межах якого державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника від 23.11.2012 року. Означене провадження на підставі постанови державного виконавця від 17.05.2013 року направлене на виконання до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, звідки 25 квітня 2014 року виконавчий лист повторно надійшов до Шевченківського відділу державної виконавчої служби. На підставі постанови державного виконавця від 30.04.2014 року відкрито виконавче провадження, а 23 грудня 2014 року виконавчий документ на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернутий стягувачу і в подальшому до відділу не надходив.

Надати будь-яку інформацію щодо вказаного провадження відділ позбавлений можливості через сплив строку зберігання архівних справ та виконавчих проваджень, оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, становить три роки, після чого вони підлягають знищенню. У відповідності до вимог частини 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника є випадки, колом яких не охоплюється зняття арешту у виконавчому провадженні, відомості про наявність якого відсутні. В даному випадку у відповідності до частини 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду. У відсутність підстав для скасування встановлених оскаржуваною постановою обтяжень представник суб`єкта оскарження просить про відмову у задоволенні скарги.

З письмових пояснень представника заінтересованої особи слідує, що скарга не підлягає задоволенню, оскільки товариство «Брайт Інвестмент», яке є правонаступником первісного кредитора на підставі договору про відступлення прав вимоги від 30.09.2020 року, має претензії до позичальника ОСОБА_1 , яка своїх зобов`язань за договором кредитування не виконала. При цьому підстави для зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого листа стягувачу законодавством про виконавче провадження не передбачені. Окрім того, заявницею не дотримані строки звернення до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця, для чого законодавством встановлений десятиденний строк з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Так як про наявність арешту, що накладений на її майно, боржниця у виконавчому провадженні дізналася 10 липня 2023 року, а до суду з цією скаргою звернулася лише 27 грудня 2023 року, нею пропущений строк звернення із скаргою на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби, про поновлення якого вона не просить, тому скарга підлягає залишенню без розгляду.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, суд знаходить скаргу, такою, що підлягає задоволенню, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «НАДРА» заборгованості за договором кредитування в сумі 59263 грн. 69 коп. Шевченківським відділом держаної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції 23 листопада 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника (а. с. 19-20).

Згідно із ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Примусове виконання рішень в Україні покладається в тому числі і на Державну виконавчу службу (ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження).

Процедура судового контролю за виконанням судових рішень внормована Розділом УП ЦПК України, саме в русло оскарження дій виконавця спрямовує заявник свої вимоги.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

З наведеного положення цивільного процесуального законодавства випливає, що предметом цього судового розгляду є з`ясування, чи діяв державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законодавством України про виконавче провадження, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, та, чи не порушено рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення право чи свободу учасника виконавчого провадження.

Підставою для задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця за змістом ст. 451 ЦПК України є сукупність таких складових, як встановлена судом неправомірність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця і порушення права сторони виконавчого провадження цими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Обов`язки державних виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, розв`язуючи цю скаргу, суд повинен перш за все встановити, чи відповідають вимогам законодавства прийняті державним виконавцем під час здійснення вказаного провадження рішення та виконавчі дії.

Законом України «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень державного виконавця, внормовано право державного виконавця застосовувати такий захід забезпечення виконавчого провадження, як накладення арешту на майно боржника» (ст. ст. 25, 27, 32, 52 Закону).

Суд вважає, що дії державного виконавця, в провадженні якого перебував виконавчий документ, яким є виконавчий лист з виконання рішення суду, що набрало сили закону і є обов`язковим для виконання, діяв правомірно, прийнявши оскаржуваний захід забезпечення виконавчого провадження.

Разом з тим, на час вирішення цієї скарги відсутнє виконавче провадження з виконання рішення про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором на користь фінансової установи, в забезпечення якого на майно заявниці накладений арешт.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» внормовано зняття арешту з майна боржника.

За змістомчастини 4вказаної статті,підставами длязняття виконавцемарешту зусього майна(коштів)боржника абойого частиниє: отриманнявиконавцем документальногопідтвердження,що рахунокборжника маєспеціальний режимвикористання та/абозвернення стягненняна такікошти забороненозаконом (1); надходженняна рахунокоргану державноївиконавчої служби,рахунок приватноговиконавця сумикоштів,стягнених зборжника (утому числівід реалізаціїмайна боржника),необхідної длязадоволення вимогусіх стягувачів,стягнення виконавчогозбору,витрат виконавчогопровадження таштрафів,накладених наборжника (2); отриманнявиконавцем документів,що підтверджуютьпро повнийрозрахунок запридбане майнона електроннихторгах (3); наявністьписьмового висновкуексперта,суб`єкта оціночноїдіяльності -суб`єкта господарюваннящодо неможливостічи недоцільностіреалізації арештованогомайна боржникау зв`язкуіз значнимступенем йогозношення,пошкодженням (4); відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного участині шостійстатті 61цього Закону,письмової заявистягувача пройого бажаннязалишити засобою нереалізованемайно (5); отриманнявиконавцем судовогорішення проскасування заходівзабезпечення позову(6); погашеннязаборгованості ізсплати періодичнихплатежів,якщо виконаннярішення можебути забезпеченов іншийспосіб,ніж зверненнястягнення намайно боржника(7); отриманнявиконавцем документальногопідтвердження наявностіна одномучи кількохрахунках боржникакоштів,достатніх длявиконання рішенняпро забезпеченняпозову (8); підстави, передбаченіпунктом 1-2розділу XIII"Прикінцевіта перехідніположення"цього Закону(9); отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першоюстатті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченомустаттею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (10).

З наведеного положення закону випливає, що перелік випадків, коли арешт майна припиняється за постановою виконавця, є вичерпним і до нього не відносяться випадки зняття арешту, коли виконавче провадження, при здійсненні якого він застосований, знищено за спливом строку зберігання.

У відповідності до частини 5 ст. 59 Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як зазначено в пункті 1 роз`яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

У відповідності до висновків в постановах Верховного Суду у справах № 707/1530/21 від 25.-5.2022 року, № 21/17-008 від 01.11.2021 року право власності боржника під час або після завершення виконавчого провадження підлягає захисту за наявності самого порушеного права, встановлення недоцільності чинного арешту майна та можливості його зняття за рішенням суду у відповідності до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» при зверненні боржника до суду у формі скарги на дії державних виконавців, і ці висновки у відповідності до ст. 263 ЦПК України враховує суд при розв`язанні подібних правовідносин.

Як випливає із змісту ч. 3 ст. 451 ЦПК України, яка внормовує судове рішення за наслідками розгляду скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено.

З наведеного слідує, що лише сукупність таких передумов, як правомірність дій виконавця та відсутність порушень права заявника може зумовити відмову в задоволенні скарги, а ці вимоги не є самостійними підставами для залишення скарги без задоволення, про що свідчить застосування поєднувального сполучника «і».

Накладення арешту на майно боржника є процесуальною дією виконавця; збереження арешту за відсутності виконавчого провадження, в межах якого був застосований арешт, позбавляє сенсу вжитий державним виконавцем захід виконавчого провадження і посягає на право власника реалізовувати свої права повною мірою.

Окрім наведених міркувань на користь задоволення скарги, суд враховує і ту обставину, що право вимоги за кредитним договором, позичальником за яким є ОСОБА_1 , відступлено на підставі договорів про відступлення права вимоги кільком наступним кредиторам, останнім в ланцюгу яких є заінтересована особа товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (договір № GL48N718070_blank_01 від 30.09.2020 року); між тим рішення суду про заміну сторони виконавчого провадження відсутнє, що означає не лише відсутність виконавчого провадження, де боржником є заявниця, а й навіть відсутність визнаного в установленому законом порядку стягувача в цьому провадженні.

За вказаних обставин збереження арешту майна є таким, що посягає на право заявниці як власника.

У зв`язку з викладеним суд констатує наявність порушення права заявника, яке в даному випадку не може бути усуненим діями або рішеннями державного виконавця, оскільки встановлені судом обставини не підпадають під коло підстав для скасування арешту майна самим виконавцем, тому навіть у відсутність ознак протиправності в поведінці виконавця вважає за необхідне скаргу задовольнити та у обраний заявником спосіб поновити її порушене право, не констатуючи ознак неправомірності в бездіяльності уповноважених посадових осіб відділу державної виконавчої служби щодо нескасування арешту майна заявника.

Розв`язуючи доводи представника заінтересованої особи про пропуск заявницею строку звернення до суду з цією скаргою, суд виходить з того, що цивільним процесуальним законодавством встановлений строк для звернення зі скаргою на дії (бездіяльність) виконавця, який у відповідності до ст. 449 ЦПК України обчислюється десятьма днями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Вирішуючи означені доводи, суд враховує те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання заявником оскаржуваної постанови, яка у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» повинна бути надіслана боржнику рекомендованим поштовим відправленням.

Дізнавшись про наявність арешту, заявниця 21 вересня 2023 року звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про звільнення майна з під арешту, який на підставі ухвали судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.09.2023 року направлений за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.11.2023 року у відкритті провадження за вказаним позовом заявниці відмовлено та роз`яснено її право на подання скарги в порядку Розділу VII ЦПК України, що зумовило її звернення до відділу виконавчої служби з заявою про скасування арешту, в задоволенні якої їй було відмовлено листом від 25.12.2023 року, отриманим нею 26 грудня 2023 року.

Таким чином, початком перебігу строку для звернення за захистом в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, встановленого статтею 449 ЦПК України, є наступний за днем, коли заявниця дізналася про порушення свого права, день, а саме: 27 грудня 2023 року. І саме в цей день нею подана скарга, що розглядається.

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку про те, що строк звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень ОСОБА_1 не порушений.

Керуючись ст. ст. 447-451, 260, 352-355 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на бездіяльність посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), 69068, м. Запоріжжя, вул. Брюллова, 5, ЄДРПОУ 44993352, задовольнити.

Зобов`язати уповноважених посадових Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) скасувати арешт майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця від 23.11.2012 року під час здійснення виконавчого провадження № ВП 35429205 з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором; номер запису про арешт нерухомого майна в реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 13376110, дата реєстрації 13 грудня 2012 року, реєстратор Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали.

Суддя О.В. Щаслива