Рішення № 120616558, 17.07.2024, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/603/24

2/179/380/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 року селище Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого суддіКравченко О.Ю.

за участю секретаря Хорольської І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона є власником приватного житлового будинку площею 76,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, площею 60,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 .

З 24 лютого 2022 року РФ почала повномасштабне вторгнення на територію України, з 03 березня 2022 року місто Попасна атакувала ворожа авіація, стріляли з усіх видів зброї. Зникло електропостачання, водопостачання та газопостачання. Мобільний зв`язок був дуже поганий, їжу готували в дворі на багатті, ховалися в підвалі власного будинку. Обстріли були дуже щільні, згоріли будинки декількох сусідів.

14 березня 2022 року поряд з їх будинком розірвалася міна. Після цього страх за своє життя та життя близьких змусив позивачку покинути власне житло. Наступного дня вона з сім`єю виїхала з міста, спочатку до с.Володимирівка Донецької області до родичів. Однак і там стало небезпечно, тож 7 квітня вони приєдналися до евакуаційної колони в м.Бахмут, котра рухалася в бік Дніпра, та вже в дорозі їм повідомили, що їх привезуть до селища Магдалинівка. Їх, як і багато інших сімей, розмістили у дитсадочку. З часом позивачка знайшла житло, котре і орендує по сьогоднішній час. З 09 квітня 2022 року позивачка стала на облік як внутрішньо переміщена особа.

За кілька днів їй зателефонували сусіди та повідомили про неодноразові влучання снаряду у двір її будинку, після яких будинок повністю знищено, а її квартира вигоріла вщент, про що свідчать докази фотофіксації.

Позивачкою за даним фактом подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до ГУ НП в Луганській області, на підставі якої 01.03.2024 відкрито кримінальне провадження №12024130000000429 за фактом пошкодження житлового будинку, та 05.03.2024 року відкрито кримінальне провадження №12024130000000441 за фактом пошкодження квартири, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Обстеження належного їй зруйнованого житлового будинку та квартири не проводилося, оскільки місто Попасна тимчасово окуповане. Вартість втраченого майна та розмір завданих збитків позивачка сукупно оцінює в 150000 євро, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 6373 470 грн.

Також позивачка зазначає, що внаслідок артилерійського обстрілу збройними силами РФ міста Попасна, вона втратила власне житло, яке було зруйноване та зазнала моральної шкоди у зв`язку з вимушеним переселенням, а також триваючих душевних страждань, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття.

Тому беручи до уваги її перебування у стані постійного стресу та нервозності внаслідок збройної агресії РФ, що призвело до вимушеного переселення, знищення її житла, розмір компенсації моральної шкоди позивачка визначає у розмірі 35000 євро, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 1485 379 грн., що є справедливою компенсацією з держави-агресора.

На підставі викладеного позивачка просить суд стягнути з держави Російська Федерація на її користь завдану майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 150000 євро, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 6373470 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 35000 євро, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 1485 379 грн.

01 квітня 2024 року по справі відкрите загальне позовне провадження та відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

30 травня 2024 року підготовче провадження закрито та справа призначена до судового розгляду.

В судове засідання позивачка не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.38).

Відповідач повідомлений належним чином (шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України») про дату, час та місце судового розгляду. Представник відповідача до суду не з`явився, будь-яких заяв до суду не подав.

Відповідно до ст. 498 ЦПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Суд враховує, що 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинена. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі неможливе сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Разом з цим, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що направлення посольству РФ запиту на згоду про участь у справі не є потрібним.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як передбаченост.ст.1213ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири загальною площею 60,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2023 року №323932827 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2024 року №366662248 (а.с.18-19, 27-28).

Також ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, загальною площею 76,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.06.2019 року №468, виданого Попаснянською державною нотаріальною конторою, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.06.2019 року №170402022, копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.06.2019 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 20-21, 26, 27-28).

Місце проживання ОСОБА_1 з 17 квітня 1992 року зареєстроване за адресою по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 25.11.2000 року Попаснянським РВ УМВС України в Луганській області (а.с.11-15).

24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан, який триває на час розгляду справи.

09 квітня 2022 року ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.04.2022 №1223-7000476360, виданою Управлінням соціального захисту населення Новомосковської районної Державної адміністрації у Дніпропетровській області (а.с. 17).

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди, позивачка посилається на те, що після неодноразового влучання снарядів у двір її будинку, будинок був повністю знищено, а квартира вигоріла вщент.

Позивачкою подані заяви про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.438 КК України (порушення законів та звичаїв війни) до органів Національної поліції України, на підставі яких 01.03.2024 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12024130000000429 за фактом пошкодження житлового будинку, та 05.03.2024 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12024130000000441 за фактом пошкодження квартири, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.34-37).

Судом також досліджені надані до позовної заяви копії фотознімків, на яких зображено знищений одноповерховий будинок та пошкоджений п`ятиповерховий будинок, що містить значні руйнування та сліди пожежі (а.с. 29-33).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 79 Закону України Про міжнародне приватне право визначено поняття судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Преамбулою Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії Російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення російської федерації на суверенну територію України.

24лютого 2022 року згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в України введено в Україні воєннийстан.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 Агресія проти України визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 вся територія Попаснянської міської територіальної громади з 07 травня 2022 року є тимчасово окупованою територією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1,3 Основного Закону України).

Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про оборону України збройна агресія - це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.

Законом України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях від 18 січня 2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено: Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Російська Федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Беззаперечний факт порушення Російською Федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.

Відповідно до Закону України Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації № 7198 визначено, що знищені об`єкти нерухомого майна - об`єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та стали непридатними для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відновлення яких є неможливим шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи економічно недоцільним квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу, садові та дачні будинки.

Відповідно до преамбули вказаного Закону, даний Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року №473 Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд.

Пунктом 2-1 Порядку визначено, що цей Порядок застосовується для фіксації пошкоджень, зумовлених збройною агресією Російської Федерації (далі - фіксація пошкоджень), будівель та споруд приватної та комунальної форми власності, а також може застосовуватися для фіксації пошкоджень будівель і споруд державної форми власності.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстрована з 17 квітня 1992 року за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власницею квартири загальною площею 60,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та житлового будинку, загальною площею 76,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Головним Управлінням Національної поліції в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за заявою ОСОБА_1 за фактом пошкодження її майна внаслідок збройної агресії РФ, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12024130000000429 від 01.03.2024 року та у кримінальному провадженні №12024130000000441 від 05.03.2024 року з попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст.438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

Також позивачкою надано суду роздруківку фотографій, які містять зображення одноповерхового будинку та п`ятиповерхового будинку, які містять значні руйнування та сліди пожежі.

Звернувшись до суду, позивач просить суд стягнути з держави Російська Федерація на її користь завдану майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 150000 євро, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 6373470 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 35000 євро, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 1485 379 грн

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що внаслідок військової агресії Російської Федерації та тимчасової окупації суверенної території України ОСОБА_1 завдано майнової шкоди. Крім того, позивач не довела розміру цієї шкоди.

Так, позивач на підтвердження факту знищення належного їй нерухомого майна надала суду витяги з ЄРДР щодо відкриття кримінальних проваджень за її заявами, а також фотографії знищених та пошкоджених будинків.

Однак слід зазначити, що вказані документи не є належними та допустимими доказами пошкодження або знищення нерухомого майна за вказаною позивачкою адресою, в розумінні положення п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Належних та допустимих доказів, які підтверджують пошкодження зазначеного нерухомого майна (акт про пошкодження, акт обстеження житла, акт про пожежу, тощо) суду не надано, як і не надано доказів знищення нерухомого майна, належного позивачу.

Крім того, позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження розміру завданої шкоди (експертного висновку, акту оцінки майна, тощо).

Таким чином, позивачкою не надано суду будь-яких належних доказів на підтвердження спричинення їй матеріальної шкоди та завдання збитків, відповідно до норм ст.ст. 22, 1166 ЦК України.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження (знищення) належних їй будинку та квартири, не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх недоведеністю.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.

Як вказано у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21):

«Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61/1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21)».

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема підпунктом 15 пункту 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який уважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Конвенцією порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №9901/313/20 (провадження № 11-378заі20) зазначено, зокрема, що висновки суду про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження викладених обставин стосовно завданої їй моральної шкоди, не можуть бути підставами для повернення позовної заяви в цій частині, оскільки позивачка пояснила своє бачення обрахунку моральної шкоди, пов`язаного з практикою ЄСПЛ щодо застосування відшкодування справедливої сатисфакції за тривале порушення гарантованих прав.

При вирішенні позовних вимог про компенсацію завданої позивачу моральної шкоди, суд застосовує практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожим спорам, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії», а також зокрема рішення у справі «Лоізіду проти Турецької Республіки», згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію заявнику, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

З огляду на це, суд вважає належним обраний позивачкою спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно неї.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка до початку військової агресії з боку Російської Федерації, як повноправний громадянин своєї країни

мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, мала у власності нерухоме майно та мешкала у м.Попасна Луганської області.

Проте, військові дії Російської Федерації проти України призвели до неможливості подальшого проживання позивача у м.Попасна Луганської області, а тому у квітні 2022 року позивач була змушена залишити місце свого мешкання, змінивши власний побут та спосіб життя.

Суд погоджується із доводами позивачки про те, що порушивши його основоположні права і свободи, Російська Федерація завдала їй тяжких моральних страждань. З огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивачка відчуває душевні страждання, що не дають їй можливості жити повноцінним життям та життям, яким вона жила до збройної агресії РФ проти України. Внаслідок вказаних обставин, позивачка зазнала душевний біль та страждання, має постійні відчуття страху, відчаю, неспокою.

З огляду на триваючу окупацію РФ частини території Луганської області України, обставини, що призвели до вимушеного переселення позивачки тривають і досі.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №591/4825/17, провадження №61-1188св18).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, суд виходить також із розміру задоволених вимог заявників по аналогічних спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01 січня 1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Відповідно до роз`яснень викладених у п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв`язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач скористалася своїм процесуальним правом обирати валюту відшкодування та пред`явила позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди в гривневому еквіваленті 1485 379 грн, що є еквівалентом 35 000 євро.

Отже, валютою суми по відшкодування моральної шкоди в цій справі є національна валюта України - гривня.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд врахував характер, обсяг та глибину заподіяних позивачці моральних страждань та їх негативні наслідки, множинний характер порушень основоположних конституційних прав позивачки, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості та дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди у вигляді одноразової суми, завданої внаслідок незаконної збройної агресії Російської Федерації проти України в розмірі 1485379 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки 1% від суми позовних вимог позивача перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, належним до сплати розмір судового збору за заявою позивача становить максимальну суму 15140 грн.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду із цим позовом, відповідно до ст.141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 14850 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України - задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1485379 (один мільйон чотириста вісімдесят п`ять тисяч триста сімдесят дев`ять) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Російської Федерації на користь Держави Україна судовий збір у сумі 14 850 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: 119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля1.

Повний текст рішення складений 26 липня 2024 року.

Суддя О.Ю. Кравченко