Ухвала суду № 120610043, 20.06.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/29283/22-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання: Ковтун К.В.

справа № 757/29283/22-ц

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача 1: Дегтяр О.П.

представника відповідача 1: Бондар Ю.Ю.

розглянувши відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу №757/29283/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ОСОБА_4 про визнання недійсним протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком»,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ОСОБА_4 про визнання недійсним протолоку зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.12.2022 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ОСОБА_4 про визнання недійсним протолоку зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком», залишено без руху.

09.02.2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15.12.2022 року позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10.02.2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ОСОБА_4 про визнання недійсним протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком».

20.06.2024 року в підготовчому судовому засіданні на обговорення було поставлено питання про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання недійсними зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 25.10.2019 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 та його додатки - окремі протоколи та в частині інших позовних вимог - передати за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва.

В підготовчому судовому засіданні позивач не заперечувала проти закриття провадження в частині позовних вимог та передачу справи за підсудністю.

Представники відповідача 2 в підготовчому судовому засіданні не заперечували проти закриття провадження в частині позовних вимог та передачу справи за підсудністю.

Відповідач 2 в підготовче судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином, причини неявки не повідомила.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність інших учасників на підставі наявних в ній доказів.

Суд дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21), в якій також зазначено, що прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).

Предметом позову ОСОБА_1 зокрема є визнання недійсним зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 25.10.2019 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 та його додатки - окремі протоколи.

Таким чином, спір щодо управління ОСББ як юридичною особою виник з корпоративних відносин, та незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, має розглядатися за правилами ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним Договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» від 25.10.2019 р., укладеного між ТОВ «Перший український експертний центр» та ОСОБА_4 , суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18, зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині 1 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Водночас, поняття позови, що виникають з приводу нерухомого майна» (ч.1 ст. 30 ЦПК України) є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно),

а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.

Отже, виходячи з аналізу вищенаведеного, вбачається, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним Договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» від 25.10.2019 р., укладеного між ТОВ «Перший український експертний центр» та ОСОБА_4 , а тому, виходячи із встановлених ст. 30 ЦПК України правил виключної підсудності, дана справа не підсудна Печерському районному суду м. Києва.

З точки зору закону виключна територіальна підсудність встановлюється законодавцем з метою вирішення спору конкретним, прямо передбаченими в законі судами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» від 25.10.2019 р., укладеного між ТОВ «Перший український експертний центр» та ОСОБА_4 , передати за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва (вул. Олександра Кошиця, 5-А, м, Київ, 02068).

Керуючись ст.ст. 19, 30, 31, 255, 260, 353 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ОСОБА_4 про визнання недійсним протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» в частині вимог про визнання недійсними зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 25.10.2019 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 та його додатки - окремі протоколи - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ОСОБА_4 про визнання недійсним протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» в частині вимог про визнання недійсним Договору «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» від 25.10.2019 р., укладеного між ТОВ «Перший український експертний центр» та ОСОБА_4 , передати за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва (вул. Олександра Кошиця, 5-А, м, Київ, 02068).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М.Соколов