Рішення № 120575773, 24.07.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року Справа № 280/4746/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті (далі відповідач), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ010460 від 19.03.2024 з позивача у сумі 17000,00 грн.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Рогальським В.М., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1165842 від 13.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що позивач є власником спеціалізованого вантажного фургону, який за договором позички був переданий в користування ФОП ОСОБА_2 строком до 01.02.2025. 06.02.2024 інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області складено акт про виявлення порушення, за що передбачена відповідальність за абзацом третім частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Представник зазначає, що позивач не був повідомлений належним чином про розгляд справи 19.03.2024 про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки запрошення на такий розгляд йому не надходило. При цьому підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу за спірною постановою слугував висновок інспектора в акті щодо незабезпечення водія перевізником щоденними реєстраційними листками режимів праці та відпочинку з 10.01.2024 по 30.01.2024. Представник зауважує, що при виконанні рейсу водій мав при собі та надавав представнику відповідача, який відмовився оглядати і брати до уваги, тахокарти з аналогового тахографа (на підтвердження режиму праці з 27.12.2023 по 30.01.2024), протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, бланк підтвердження діяльності на ФОП ОСОБА_2 . Разом з тим, звертає увагу, що відповідальною особою за транспортний засіб був саме ФОП ОСОБА_2 , а передача в оренду транспортного засобу автоматично не наділяє позивача статусом автомобільного перевізника чи відповідальної особи. Відтак, відповідачем безпідставно застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн, у зв`язку з чим відповідна постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№ 26534 від 06.06.2024), в якому представник відповідача не погоджується із позовними вимогами та зазначає наступне. Щодо суб`єктного складу правовідносин зауважує, що наразі суб`єктом владних повноважень щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов`язкових до виконання, є Укртрансбезпека в особі її територіальних органів відділів державного нагляду (контролю) в областях України. Щодо проведення рейдової перевірки транспортного засобу вказує, що під час проведення такої водій не надав посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Укртрансбезпеки, реєстраційний листи режиму праці та відпочинку з 10.01.2024 по 30.01.2024, що зафіксовано в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06.02.2024 №АР012490. Водій ОСОБА_3 з актом перевірки № АР012490 був ознайомлений, в поясненнях зазначив, що з протоколом не згоден, від підпису відмовився. Представник зауважує, що відповідачем було направлено запрошення на розгляд справи, про що свідчить фіскальний чек та роздруківка трекінгу, за яким запрошення було отримано особисто 12.03.2024 Також зазначає, що щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія - це тахокарти, які використовуються в аналоговому тахографі. З наданих до суду представником позивача тахокарт встановлено, що вони заповнені невірно, оскільки одна паперова тахокарта розрахована на фіксацію даних протягом 24 годин, а в наданих тахокартах дані фіксуються за однією з тахокарт з 27.12.2023 по 29.01.2024 (більше ніж за місяць), за іншою з 20.01.2024 по 30.01.2024, таке заповнення тахокарт є грубим порушенням. Відтак, позивачем на підтвердження тієї обставини, що водій був забезпечений щоденними реєстраційними листками режимів праці та відпочинку з 10.01.2024 по 30.01.2024, не подано жодного належного та допустимого доказу. Враховуючи, що транспортний засіб позивача має повну масу понад 3,5 тонни та повинен бути обладнаний тахографом, відповідно до чинного законодавства України, позивач зобов`язаний забезпечувати належну експлуатацію тахографу, а водій повинен мати при собі, зокрема, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. На підтвердження того, що відповідальною особою за транспортний засіб був ФОП ОСОБА_2 на момент проведення рейдової перевірки водієм не було пред`явлено жодного документа. У наданій водієм видатковій накладній № 625 від 05.02.2024 ФОП ОСОБА_2 не фігурує як автомобільний перевізник. Зазначає, що надані до позову матеріали відносно позички транспортного засобу не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який і є первинним носієм доказової інформації. Надання матеріалів щодо позички згодом, навіть не у зв`язку з розглядом справи Укртрансбезпекою, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки. У разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом. З урахуванням зазначених обставин, у даній справі саме позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення. З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

10.06.2024 надійшла заява на виконання ухвали суду від ФОП ОСОБА_2 (вх.№27144), до якої долучено копію акта прийому-передачі транспортного засобу, копію наказу про прийняття ОСОБА_3 водієм, копію договору про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.02.2024, копію інформаційного повідомлення про зарахування коштів. Зазначено, що ТТН перевезення не зберігся, оскільки після доставки був переданий в пункт призначення вантажу.

11.06.2024 судом отримана відповідь на відзив (вх.№27163), у якій представник позивача наголошує, що представнику відповідача надавались всі необхідні документи, проте до уваги було взято лише накладну № 625, яка взагалі не має відношення до перевезення 06.02.2024. Щодо умов і обставин перевезення в зазначений день, позивачу нічого не було відомо, оскільки MAN днз НОМЕР_1 , за договором позички т/з від 10.09.2023, був переданий в користування ФОП ОСОБА_2 , строком до 01.02.2025. Посилаючись на позицію Верховного Суду вказує, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Зауважує, що наданий відповідачем список Укрпошти №3958, із врахуванням відправлення №0600094516258, не доводить які саме документи були у цьому відправленні. Повідомлення сторони про розгляд справи, під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням, відповідно до пункту 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті і затвердженого постановою КМУ №1567 від 08.11.2006, не відбулось.

20.06.2024 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№29212), у яких зазначено, що приєднання до матеріалів адміністративного позову документів не свідчить про пред`явлення їх на момент складання акта про проведення перевірки та на момент розгляду справи. Щодо видаткової накладної № 625 вказує, що на підтвердження визначення автомобільного перевізника в момент проведення рейдової перевірки повинна бути в наявності товарно-транспортна накладна з зазначенням автомобільного перевізника, оскільки вказаний документ був відсутній в момент проведення рейдової перевірки, а надана видаткова накладна № 625 від 05.02.2024 не містить даних щодо автомобільного перевізника, тому відповідальним за вчинення правопорушення визначено власника ТЗ ОСОБА_1 , адже передача ТЗ в оренду не позбавляє права власника користуватись транспортним засобом. Крім того, нормами Порядку № 1567 не установлено обов`язкової присутності суб`єкта господарювання під час розгляду справи про порушення транспортного законодавства. Неявка суб`єкта господарювання не є перешкодою для розгляду такої справи та винесенню органом державного контролю постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу.

19.07.2024 на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2024 надійшли витребувані судом докази (вх.№33743), а саме копія накладної про вручення рекомендованого листа № 060009456258.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 27.05.2024 суд відкрив провадження у цій справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області докази по справі, а саме: належним чином завірені копії документів, на підставі яких була винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.03.2024 № ПШ010460; копію товарно-транспортної накладної, за якою позивач перевозив вантаж; докази повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства (у тому числі, запрошення) про автомобільний транспорт.

Ухвалою від 28.05.2024 суд витребував від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 належним чином засвідчені копії наступних доказів: акт приймання-передачі транспортного засобу (спеціалізований вантажний фургон марки MAN, модель 18.220, номер шасі НОМЕР_2 , білого кольору, державний номер НОМЕР_3 ) за договором позички транспортних засобів від 10.09.2023, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; усі наявні докази на підтвердження того, що саме ФОП ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу у день перевірки (06.02.2024) (товарно-транспортна накладна, акт, докази оплати, тощо); інформацію про те, хто був водієм зазначеного транспортного засобу та копії документів на підтвердження перебування такої особи у трудових відносинах з підприємством.

Ухвалою від 15.07.2024 суд витребував від АТ «Укрпошта» (вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001) інформацію щодо відправлення № 0600094516258 (чи наявне таке відправлення, коли та ким було відправлене, коли та кому було вручене / повернуте відправнику; порядок отримання поштового відправлення).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач, ОСОБА_1 , є власником спеціалізованого вантажного фургону марки MAN, модель 18.220, 2005 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 25.09.2018 (а.с.15).

10.09.2023 між позивачем як позичкодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як користувачем було укладено договір позички транспортних засобів № б/н, за яким позивач безоплатно передає підприємцю ОСОБА_2 у користування транспортний засіб, а саме: автомобіль MAN, модель 18.220, випуску 2005 року, шасі № НОМЕР_2 , тип ТЗ спеціалізований вантажний фургон, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 , виданого ТСЦ № 2341 від 25.09.2018 (а.с.16).

Відповідно до акта приймання-передачі транспортного засобу від 10.09.2023 позичкодавець передав, а користувач прийняв згідно договору № б/н від 10.09.2023 зазначений вище транспортний засіб (а.с.68).

Наказом ФОП Корнієнко від 03.01.2024 № 01/03-к прийнято на роботу ОСОБА_3 з 04.01.2024 на посаду водія вантажних автомобілів за основним місцем роботи (а.с.67).

06.02.2024 о 09:35 на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті був зупинений для перевірки транспортний засіб спеціалізований вантажний фургон (державний номер НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_3 .

При зупинці вказаного транспортного засобу було встановлено перевезення вантажу (про що свідчить видаткова накладна № 625 від 05.02.24) без документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відтак встановлено відсутність у водія на момент перевірки реєстраційних листів режиму праці та відпочинку з 10.01.24 по 30.01.24. У розділі «пояснення водія про причини порушень» зазначено, що з протоколом не згоден (а.с.10).

19.03.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнята постанова № ПШ010460 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.14).

Листом відповідача № 17728/26/24-24 від 29.02.2024 позивача повідомлено, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт, зафіксована актом № 012490 від 06.02.2024, буде розглянута 19.03.2024 о 10 годині (а.с.59-62).

Вважаючи постанову № ПШ010460 від 19.03.2024 протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади організації і діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон №2344-ІІІ)

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону № 2344-ІІІ).

Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону № 2344-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Так, на виконання вимог абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті».

З огляду на викладене, державний контроль за додержанням автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт направлений, у тому числі, на дотримання цими суб`єктами вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Частинами чотирнадцятою, сімнадцятою, вісімнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, далі Порядок №1567).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4 Порядку № 1567).

При цьому, за приписами пункту 13 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Згідно із пунктом 14 зазначеного Порядку №1567 рейдовою перевіркою є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно із пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, у тому числі, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

У пунктах 20, 21, 25 Порядку №1567 передбачено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2344-ІІІ:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Як передбачено статтею 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, аналіз положень статті 48 Закону №2344-ІІІ дає підстави вважати, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Спірна постанова № ПШ010460 від 19.03.2024 прийнята у зв`язку з порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, абзац третій частини першої статті 60 Закону № 2344-III регламентує, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За обставинами справи посадовими особами Укртрансбезпеки проведена рейдова перевірка транспортних засобів на дотримання автомобільними перевізниками дотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт». Рейдова перевірка відбулася, зокрема, щодо транспортного засобу, який належить позивачу.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.

Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що, враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, не можна залишити поза увагою перевірку підстав передачі позивачем транспортного засобу у користування.

Як зазначає відповідач, водієм на місті проведення рейдової перевірки посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , серії НОМЕР_4 ; посвідчення водія НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_3 ; видаткова накладна № 625 від 05.02.2024.

Як встановлено судом, між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір позички транспортних засобів № б/н, за яким позивач безоплатно передає підприємцю ОСОБА_2 у користування транспортний засіб, а саме: автомобіль MAN, модель 18.220, випуску 2005 року, шасі № НОМЕР_2 , тип ТЗ спеціалізований вантажний фургон, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 , виданого ТСЦ № 2341 від 25.09.2018.

На переконання суду, спірним у цій справі є питання ненадання водієм необхідних документів в момент перевірки, а надання таких документів позивачем лише до суду, а також щодо реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності у випадку ненадання всіх документів, які підтверджують статус такого суб`єкта, що передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, Верховним Судом у постановах від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21, від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22 та інших подібних - сформовано наступну сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

У цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

Враховуючи наявність у матеріалах справи договору позички транспортних засобів від 10.09.2023 № б/н, з метою з`ясування всіх обставин у справі судом ухвалою від 28.05.2024 витребував від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 належним чином засвідчені копії наступних доказів: акт приймання-передачі транспортного засобу (спеціалізований вантажний фургон марки MAN, модель 18.220, номер шасі НОМЕР_2 , білого кольору, державний номер НОМЕР_3 ) за договором позички транспортних засобів від 10.09.2023, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; усі наявні докази на підтвердження того, що саме ФОП ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу у день перевірки (06.02.2024) (товарно-транспортна накладна, акт, докази оплати, тощо); інформацію про те, хто був водієм зазначеного транспортного засобу та копії документів на підтвердження перебування такої особи у трудових відносинах з підприємством.

Так, на виконання вимог суду ФОП ОСОБА_2 до суду надано акт приймання-передачі транспортного засобу від 10.09.2023, за яким позичкодавець передав, а користувач прийняв згідно договору № б/н від 10.09.2023 передбачений договором транспортний засіб. 05.02.2024 між суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 як експедитором та ФОП ОСОБА_2 у якості перевізника було укладено договір № б/н про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.02.2024, за умовами якого перевізник доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання по пошуку споживачів послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом перевізника та укладати від свого імені для виконання доручення договори з третьою особою замовником. На підставі зазначеного договору ФОП ОСОБА_2 було виписано рахунок на оплату № 02 від 06.02.2024 на суму 10000,00 грн про надання транспортних послуг за маршрутом с.Хутір Будилів м.Софіївська Борщагівка (автомобіль: МАН НОМЕР_1 ), водій ОСОБА_3 , який надано ФОП ОСОБА_4 . На підтвердження оплати за транспортні послуги згідно рахунку № 02 від 06.02.2024 надано інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 15216 від 20.02.2024. Крім того, зазначено про неможливість надати товарно-транспортну накладну, оскільки після доставки була передана до пункту призначення вантажу.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач, ОСОБА_1 , у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника у розумінні статей 1, 33 Закону №2344-ІІІ, та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що автомобільним перевізником у спірних правовідносинах був позивач, а не ФОП ОСОБА_2 відповідач до судуне надав. При цьому встановлені судом обставини справи свідчать про встановлення особи автомобільного перевізника виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Слід зазначити, що в акті проведення перевірки № 012490 від 06.02.2024 відсутні будь-які пояснення водія про причини порушень, тобто ним жодним чином не повідомлено посадову особу територіального органу Укртрансбезпеки про те, що він здійснює перевезення пасажирів/вантажів транспортом, який перебуває на тимчасовому користуванні у ФОП ОСОБА_2 .

Необхідно зауважити, що адміністративно-господарський штраф накладається не на місці здійснення перевірки. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника.

На важливості такого етапу процедури реалізації повноважень Укртрансбезпеки з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону № 2344-III, як розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по суті з метою з`ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності, наголошував Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21.

Суд враховує, що повідомлення про розгляд справи з питань порушення законодавства про автомобільний транспорт, яким позивача було запрошено прибути на розгляд 19.03.2024 о 10 годині, направлено йому рекомендованим листом з повідомленням, як це і передбачено Порядком №1567, за адресою проживання позивача (вул. Докучаєва, буд.9, м.Запоріжжя, 69068), яка також визначена у позовній заяві, на підтвердження чого надано фіскальний чек та реєстр поштових відправлень). При цьому представник позивача зазначив, що належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи не відбулось.

З метою з`ясування всіх обставин у справі, ухвалою від 15.07.2024 суд витребував від АТ «Укрпошта» інформацію щодо відправлення № 0600094516258 (чи наявне таке відправлення, коли та ким було відправлене, коли та кому було вручене / повернуте відправнику; порядок отримання поштового відправлення). На виконання вимог зазначеної ухвали, до суду надійшла копія накладної про вручення рекомендованого листа № 060009456258, з якої встановлено факт отримання 12.03.2024 від Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті направлених документів.

Отже, відповідач виконав свій обов`язок щодо направлення рекомендованого повідомлення позивачу про розгляд справи. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо явки позивача на розгляді справи з питань порушення законодавства про автомобільний транспорт, або надання відповідачу будь-яких пояснень чи заперечень під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

Зважаючи на викладене, з огляду на ненадання відповідачу жодних доказів на підтвердження належного перевізника (ФОП ОСОБА_2 ) як в момент виявлення порушення (під час перевірки), так і під час безпосереднього розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності, суд зазначає про відсутність у спірній постанові відповідача такої властивості, як протиправність, проте враховуючи досліджені обставини з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності наданих суду доказів, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача саме скасування постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.03.2024 № ПШ010460, якою позивачу нарахований адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Аналогічний підхід до вирішення спору застосував й Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 у справі № 826/15117/17.

Щодо суті встановленого відповідачем порушення суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №385, ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

За визначеннями, наведеними у пункті 1.4 Інструкції, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР;

ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб`єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб`єктів господарювання

Згідно з пунктом 2.5. Інструкції № 385 тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Окрім цього за пунктом 2.6 Інструкції № 385 тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два роки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.

За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (пункт 2.7 Інструкції № 385). В разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).

Пунктом 3.5 Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Відповідно до пункту 3.6. Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Аналіз вищезазначених норм вказує на обов`язок автомобільного перевізника забезпечити автомобіль, який він використовує, повіреним тахографом, а також належну його експлуатацію.

Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення №340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Таким чином, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн (що відповідає спірному випадку) повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Суд вказує, що доводи представника позивача про надання водієм під час проведення рейдової перевірки тахокарти з аналогового тахографу (з 27.12.2023 по 30.01.2024), протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу №UA249-001156Е від 16.08.2022, бланку підтвердження діяльності від 29.01.2024 на підприємство не підтверджується матеріалами справи.

Слід зауважити, що тахокарти входять до переліку обов`язкових документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, на рівні з документом, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах. При цьому водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зобов`язаний своєчасно встановлювати, змінювати та заповнювати тахокарти, а також забезпечувати їх належне зберігання. Зазначене свідчить, що відповідна карта водія має знаходитись в слоті тахографа для коректного відображення даних робочого часу та відпочинку водія. Без наявності картки водія, інспектор не може здійснити контроль дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водія та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом.

Разом з тим, ненадання водієм в ході рейдової перевірки тимчасового реєстраційного талону не свідчить про відсутність факту передачі транспортного засобу від власника іншій особі чи про незаконність такої передачі. Фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на транспортний засіб є правомірним способом набуття права користування транспортним засобом. Оформлення ж тимчасового реєстраційного талону не є єдиним належним і допустимим доказом передання транспортного засобу.

Розглядаючи дану справу, суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Квитанцією від 21.05.2024 № 0.0.3659860692.1 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн. За таких обставин, судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті Романенка Анатолія Юрійовича від 19.03.2024 № ПШ010460 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Державна служба з безпеки на транспорті (місцезнаходження: проспект Перемоги, буд. 14, м. Київ, 03135; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Чубанова, буд. 8, м. Запоріжжя, 69118).

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.07.2024.

Суддя К.В.Мінаєва