Рішення № 120544596, 23.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 рокуСправа №160/14237/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить: - визнати Постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.05.2024 року, винесену старшим державним виконавцем Хоменко Дмитра Юрійовича, такою що суперечить вимогам закону; - скасувати Постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.05.2024 року, винесену старшим державним виконавцем Хоменко Дмитра Юрійовича; - зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що спірна постанова прийнята без наявності законних підстав, оскільки рішення суду не виконане, що порушує право позивача на отримання належної йому пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року відкрито провадження у вказаній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін з особливостями визначеними статтею 287 КАС України.

Відповідно до Довідок про доставку електронного листа від 10.06.2024р. складеного секретарем судового засідання ухвалу про відкриття спрощеного провадження було надіслано відповідачу та третій особі та доставлено до електронних кабінетів.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 18.06.2024р. направила на адресу суду пояснення згідно яких зазначила, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023р. по справі № 160/5932/23 виконано, а саме з 01.04.2019р. проведено перерахунок пенсії позивача. Виплата пенсії за вислугу років згідно рішення суду проводиться з 01.09.2023р., за період з 01.04.2019р. по 31.08.2023р. нараховано доплату у розмірі 232008,98 грн., виконання судового рішення в повному обсязі, можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету .

Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 160/5932/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні діїзадоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року на підставі довідки № ФД 107428 від 28.02.2023р. виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки № ФД 107428 від 28.02.2023р. виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 05.03.2019року з урахуванням окладу за посадою, військового звання, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення, враховуючи раніше проведені виплати. В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Вищезазначене рішення набрало законної сили 27.06.2023року.

На виконання вказаного рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 160/5932/23, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки № ФД 107428 від 28.02.2023р. виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 05.03.2019року з урахуванням окладу за посадою, військового звання, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення, враховуючи раніше проведені виплати, який пред`явлено до виконання.

08.02.2024 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесено постанову відкриття виконавчого провадження, № 74072303 з примусового виконання виконавчого листа №160/5932/23 виданого 07.07.2023 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 13.01.2024 року повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про те, що доплата за період з 01.04.2019 по 31.08.2023 у розмірі 232008,98 грн буде здійснена при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.

30.04.2024 державним виконавцем, в порядку ст.ст.63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження»винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. та надано строк для виконання рішення суду в повному обсязі копію якої направлено боржнику для виконання.

20.05.2024, за невиконання рішення суду без поважних причин, державним виконавцем у відповідності до ст.ст.63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. та надано строк для виконання рішення суду в повному обсязі, копію якої направлено боржнику для виконання.

22.05.2024 державним виконавцем направлено до Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення в порядку ст. ст. 63, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», ст.214 КПК України, ст.382 КК України за вих.№ 23580.

Державний виконавець вважаючи, що ним вчинені всі можливі дії для виконання судового рішення 28.05.2024 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач вважаючи вищезазначену постанову протиправною, звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Згідно зістаттею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбаченихзакономвипадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цимЗакономта іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника податидекларацію про доходита майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленомустаттею 27 цього Закону.

Згідно з частиною шостою статті 26 Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостоюстатті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Системний аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» надає підстави стверджувати, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом №1404-VІІІ.

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Системний аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» надає підстави стверджувати, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом №1404-VІІІ.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового відкрито виконавче провадження та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

30.04.2024 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 69642162 прийнято постанову про накладення штрафу, якою на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за невиконання судового рішення без поважних причин накладено штраф.

В подальшому, 20.05.2024 року на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області постановою державного виконавця за невиконання судового рішення без поважних причин накладено повторний штраф.

В подальшому, державним виконавцем на адресу Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області направлено повідомлення про вчинення посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області кримінального правопорушення.

Так, у силу вимог пункту 11 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

У той же час, суд звертає увагу, що лише вчинення виконавцем вичерпних заходів примусового виконання рішення суду може свідчити про правомірність такої постанови про закриття виконавчого провадження.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 та в постанові від 04 березня 2020 року у справі № 750/11948/17 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбаченіЗакономзаходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Так, частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Водночас слід зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, та від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець здійснив всі необхідні заходи для перевірки виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/1903/22 виданого 20.05.2022 року у повному обсязі.

Слід зазначити, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбаченістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Крім того, суд враховує що відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, а відповідно до ч.4 ст.159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з частиною першоюстатті 41 Закону України «Про виконавче провадження»у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленомузакономпорядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав позивача буде визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування, з огляду на що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.05.2024 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменком Дмитром Юрійовичем у виконавчому провадженні № 74072303.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова