Рішення № 120542844, 23.07.2024, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2024 Справа № 910/19836/23

Суддя Мацко О. С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія "Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а; код ЄДРПОУ 03327664)

до відповідача Фізичної особи - підприємця Кубліцької Світлани Іванівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 147 237,92 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Кубліцької Світлани Іванівни про стягнення 147 237, 92 грн безпідставно набутих коштів за договорами № 1227/24/16-21 від 05.07.2021, № 1236/24/16-21 від 06.07.2021, № 1379/24/16-21 від 23.07.2021, № 1468/24/16-21 від 13.08.2021, № 1545/24/16-21 від 27.08.2021, № 1569/24/16-21 від 01.09.2021, № 1582/24/16-21 від 07.09.2021, № 1583/24/16-21 від 07.09.2021, № 1606/24/16-21 від 15.09.2021.

Позивач також заявив до відшкодування 2684,00 грн витрат на сплату судового збору.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами, не здійснив повну поставку товару, суму невикористаних коштів не повернув.

Ухвалою від 29.01.2024 Господарський суд міста Києва передав цю справу за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 цей позов переданий на розгляд судді Мацко О.С. Ухвалою від 13.03.2024р. відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строки для подання заяв по суті спору. Копії ухвали скеровано сторонами, в т.ч. відповідачу поштою у зв`язку х відсутністю у відповідача електронного кабінету в системі Електронний суд. Однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою поштової установи про «закінчення терміну зберігання». Враховуючи приписи ст..242 ГПК України та усталену практику Верховного Суду, яка зводиться до того, що повернення судового відправлення до суду з відміткою про закінчення зберігання не є належним доказом вручення ухвали чи рішення учаснику справи, суд повторно направив відповідачу на адресу його державної реєстрації (перевірено судом в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час відкриття провадження у справі та станом на час повторного направлення копії ухвали) копію ухвали від 13.03.2024р. супровідним листом від 18.06.2024р. Однак дане відправлення 03.07.2024р. також повернулося до суду без вручення адресату з відміткою поштової установи «адресат відсутній за адресою». Згідно ст..242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у суду відомостей про інше місцезнаходження відповідача, вважається, що відповідач належним чином повідомлена про судовий розгляд її справи. Відзиву на позов, заяв чи клопотань від відповідача не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне:

Між сторонами по справі було укладено ряд однотипних договорів поставки: договір поставки від 05.07.2021р. №1227/24/16-21, договір поставки від 06.07.2021р. №1236/24/16-21, від 23.07.2021р. №1397/24/16-21, від 13.08.2021р. №1468/24/16-21, від 27.08.2021р. №1545/24/16-21, від 01.09.2021р. №1569/24/16-21, , від 07.09.2021р. №1582/24/16-21, від 07.09.2021р. №1583/24/16-21, від 15.09.2021р. №1606/24/16-21. За умовами вказаних договорів, копії яких позивачем долучено до матеріалів справи, постачальник відповідач- зобов`язується поставити та передати у власність покупцю продукти харчування в асортименті та за цінами, що вказуються у специфікаціях, що є невід`ємними частинами договорів, згідно заявок покупця у письмовому або електронному вигляді, а покупець (позивач) прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договорів. Вказаними договорами передбачена загальна сума договору (п.2.1 договорів) та умови оплати: розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації.Покупцеь здійснює оплату товару протягом 30 днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.1 договірв).

Перехід права власності на товар від покупця відбувається з моменту передачі йому товару та підписання накладних на товар (п.3.5).

Договори набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін та діють до 31.12.2021р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, які лшилися невиконаними (п.11.1).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем виставлялися рахунки-фактури на оплату,які оплачувалися відповідачем, після чого здійснювалася поставка товару постачальником. Тобто, сторони своїми конклюдентними діями змінили умови договорів стосовно порядку оплати, що відбулося, за твердженням позивача, з метою належного і своєчасного виконання умов договорів. Однак, як стверджує позивач, відповідачем не в повному обсязі було здійснено поставки погодженого товару:

-по договору №1227/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру від 22.12.2021р. №857 на суму 54064,50 грн (а.с 17), який оплачено 23.12.2021р. , поставлено товару за накладними №871 від 24.12.21р. та №3 від 03.01.2022р. на суму 12 330,50 грн. (а.с.18-19-20), залишок коштів 41 734,00 грн;

-по договору №1236/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №856 від 2.12.1р. на суму 35 961,78 грн., оплачено 23.12.21р., поставлено по накладній №872 від 24.12.21р., №4 від 11.01.22р., №14 від 14.01.22р. 20 457,30 грн., залишок коштів 15 504,48 грн;

-по договору №1379/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №859, оплачено , залишок на суму 217,16 грн;

-по договору №1468/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №860, оплачено 23.12.2021р., поставки по накладним №2 від 05.01.22р., залишок 8 438,98 грн.;

-по договору №1545/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №861, оплачено 23.12.2021р., поставки по накладним №829 від 20.12.21р., №894 від 30.12.2021р. , №7 від 05.01.22р, №51 від 07.02.2022р., №72 від 18.02.22р. , залишок 12 195.30грн.;

-по договору №1569/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №862, оплачено 23.12.2021р., поставки по накладним №830 від 20.12.21р., №895 від 30.12.21р., №8 від 05.01.22р., №52 від 07.02.22р., №73 від 18.02.22р., залишок 12 838,40 грн.;

-по договору №1582/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №865, оплачено 23.12.2021р., поставки по накладним №790 від 30.12.21, №1 від 05.01.22р., №74 від 18.02.22р. залишок 24 266,60 грн.;

-по договору №1583/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №864, оплачено 23.12.2021р., поставки по накладним №893 від 30.12.21р., №6 від 05.01.22р., №50 від 07.02.22р., №71 від 18.02.2022р., залишок 31 743,60 грн.;

-по договору №1606/24/16-21 виставлено рахунок-фактуру №863, оплачено 23.12.2021р., поставки по накладним №828 від 20.12.21, №53 від 07.02.2022р., залишок 299,40 грн.

Відтак, розмір коштів, які було сплачено позивачем за даними договорами і на які не поставлено товар відповідачем 147 237,92 грн. Саме цю суму просить стягнути позивач, кваліфікуючи її як безпідставно отримані кошти та посилаючись на ст..1212 ЦК України Крім того, позивач вказує, що надсилав відповідачу повідомлення про відмову від договорів та вимогу про повернення безпідставно набутих коштів від 17.08.2023р. (копія повідомлення та доказів направлення а.с.104-106).

Приймаючи рішення, суд виходить з наступного:

відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором постачання одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором постачання продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Отже, у розумінні приписів цієї норми Покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання Продавця перед Покупцем по поставці Товару (певної партії Товару) і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови Покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від Продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги Покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Враховуючи, що строк дії договорів поставки, укладених між сторонами, закінчився 31.12.2021р., то суд критично ставиться до посилань позивача на те, що він відмовився від договорів шляхом направлення відповідачу повідомлення від 17.08.2023р., адже згідно норм законодавства та усталеної практики Верховного Суду, розірвати можна тільки договір, строк дії якого не закінчився.

Водночас, суд не погоджується з правовим обґрунтуванням позову, наведеним позивачем, зокрема, посиланням на ст..1212 ЦК України. Так, згідно зі статтями 598, 599 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК та ч.7 ст.180 ГК передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Відповідно, зобов`язання сторін, передбачені спірним Договором, зокрема фінансові, не були припинені, а срок дії договорів сплинув 31.12.2021р.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Разом з тим, як було зазначено вище, не зважаючи на припинення строку дії договорів в силу їх п.11.1, фінансові зобов`язання сторін, що виникли між сторонами до закінчення строку дії цього Договору, не є припиненими. Відповідач отримав кошти на підставі договорів, і підстава для їх отримання не перестала існувати.

Відтак положення ст.1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума грошових коштів підлягає поверненню в силу положень ЦК, що регулюють відносини поставки, та самих договорів.

Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 (п.6.9), постанові ОП КГС ВС від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20 і н.

Проте, як роз"яснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Відтак, суд, встановивши дійсні правовідносини сторін та застосувавши до них норми права, що підлягають застосуванню (наведені вище у мотивувальній частині рішення), дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з ст. 13 ГПК кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Як зазначалося вище, доказів у спростування позовних вимог відповідач не надав.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судовий збір, з урахуванням ст..129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст..ст.129,233-234,238-240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кубліцької Світлани Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м.Київ. вул..Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 147 237, 92 грн заборгованості, 2 684,00 грн судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.07.24р.

СуддяО.С.Мацко