Рішення № 120542395, 26.06.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2024Справа № 910/31/24За позовом Акціонерного товариства «Енергетична компанія України»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 75994630,76 грн та зобов`язання припинити нарахування послуг

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Ліневич Л.В.,

від відповідача - Харченко М.В.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство «Енергетична компанія України» (далі - позивач або АТ «Енергетична компанія України») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - відповідач або НЕК «Укренерго») про:

- зобов`язання НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування АТ «Енергетична компанія України» послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 2309-02024 від 14.07.2022 (далі - Договір) та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- стягнення 75994630 грн 76 коп. безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на підставі Договору були виставлені позивачу рахунки на оплату послуг з експорту електричної енергії за кордон до країн Європейського Союзу, які позивач змушений був оплатити, щоб не отримати статусу «Переддефолтний», а згодом і «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності. Позивач вважає, що відповідач неправомірно нарахував плату за послуги з передачі при здійсненні експорту, оскільки чинним законодавством України така плата не передбачена. Зазначив, що відповідач фактично зловживає у цій ситуації своїм монопольним становищем шляхом нарахування плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються. Позивач наголосив, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов`язань України.

Окрім того, позивач зазначив, що до ціни електричної енергії за міжнародними контрактами не включається тариф на передачу, оскільки такий тариф не повинен сплачувати експортер електричної енергії.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що він відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» забезпечує передачу електричної енергії (включаючи експортовану) з використанням, зокрема, міждержавних ліній. Здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі технічно є неможливим.

Оскільки при експортуванні електричної енергії здійснюється її транспортування до енергосистеми іншої країни, що передбачає фізичне користування відповідним учасником ринку електричної енергії (експортером) мережами ОСП (міждержавними лініями), такий експортер фактично отримує послугу з передачі електричної енергії та повинен її оплачувати в обсягах експортованої електричної енергії.

Отже, послуга з передачі електричної енергії фактично надається при експорті електричної енергії, і така послуга має бути оплачена відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Відмовляючись оплачувати послугу в обсязі переданої та експортованої електричної енергії, позивач по суті вимагає безоплатного отримання послуги, що не передбачено умовами Договору та не узгоджується з чинним законодавством.

Крім того, відповідач зазначив, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Відтак, оскільки гроші сплачені позивачем за надану послугу за Договором, то кошти були набуті відповідачем за наявності правової підстави, яка продовжує існувати.

Відповідачем 03.06.2024 подана до суду заява про закриття провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання припинити дії спрямовані на нарахування позивачу послуг щодо експорту електричної енергії за Договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Заява мотивована тим, що в цій частині між сторонами відсутній предмет спору, оскільки на час розгляду цієї справи Договір є розірваним.

Позивач на вказану заяву пояснив, що Договір є розірваним з 31.12.2023, однак станом на момент пред`явлення позову - 29.12.2023, він ще був чинним. При цьому, позивач підтвердив, що за новий договір, який почав діяти з 01.01.2024, адаптовано до норм Енергетичного Співтовариства, і не передбачає права на нарахування плати за передачу при здійсненні експорту електричної енергії.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги і заперечення з вище викладених мотивів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право постачання електричної енергії споживачу, виданої АТ «Енергетична компанія України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 05.07.2022 № 691.

Відповідач виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Згідно з пунктами 30, 92 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник - суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдер - суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Позивачем 11.07.2022 з метою здійснення своєї господарської діяльності (трейдерської діяльності з перепродажу електричної енергії) подано відповідачу заяву про укладення договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також надано довідку від 11.07.2022 №11/2022, якою позивач повідомив відповідача про відсутність у нього на цей момент споживачів електричної енергії.

14.07.2022 між відповідачем як оператором системи передачі (ОСП) та позивачем як користувачем системи передачі було укладено Договір за яким відповідач зобов`язувався надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга), а позивач зобов`язувався здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Умови Договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».

Як убачається із пояснень сторін та наявних у матеріалах справи довідок відповідача про фактичну кількість електроенергії переміщену з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн та обсяги електричної енергії поставленої за зовнішньоекономічними контрактами позивача у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року, у ці періоди за зовнішньоекономічними контрактами позивача здійснювався експорт електричної енергії у такі країни ЄС як: Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія.

Позивач зазначає, що відповідачем з посиланням на Договір здійснено нарахування відповідачу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, і відповідно були надані наступні документи:

- рахунок-фактуру № 2309-02024/05/09/2022 від 05.09.2022 за послугу з передачі електричної енергії за серпень 2022 року на суму 16185906,43 грн, акт приймання-передачі Послуги від 31.08.2022 на суму 16185906,43 грн;

- рахунок-фактуру № 2309-02024/05/10/2022 від 05.10.2022 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2022 року на суму 36771671,81 грн, акт приймання-передачі Послуги від 30.09.2022 на суму 36771671,81 грн;

- рахунок-фактуру № 2309-02024/07/11/2022 від 07.11.2022 за послугу з передачі електричної енергії за жовтень 2022 року на суму 23031889,52 грн, акт приймання-передачі Послуги від 31.10.2022 на суму 23031889,52 грн;

- рахунок-фактуру № 2309-02024/05/05/2023 від 05.05.2023 за послугу з передачі електричної енергії за квітень 2023 року на суму 16232738,93 грн, акт приймання-передачі Послуги від 30.04.2023 на суму 16232738,93 грн.

Наведені акти приймання-передачі Послуги підписані з боку обох сторін.

Ці Послуги на загальну суму 75994630,76 грн позивачем були оплачені у повному обсязі, що підтверджується наступними платіжними документами (копії містяться у матеріалах справи):

- платіжні доручення № 27 від 14.09.2022 на суму 11049419,52 грн, № 352 від 20.09.2022 на суму 7167191,04 грн, № 33 від 25.08.2022 на суму 1552891,39 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 31.08.2022 на суму 16185 906,43 грн);

- платіжні доручення № 20 від 04.10.2022 на суму 3703048,70 грн, № 41 від 23.09.2022 на суму 3583595,52 грн, № 16 від 09.09.2022 на суму 3583595,52 грн, № 91 від 14.10.2022 на суму 18853694,21 грн, № 49 від 29.08.2022 на суму 3 583 595,52 грн, № 351 від 20 вересня 2022 на суму 3 583 595,52 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 30.09.2022 на суму 36771671,81 грн);

- платіжні доручення № 76 від 14.11.2022 на суму 4516646,02 грн, № 111 від 25.10.2022 на суму 3703 048,70 грн, № 99 від 20.10.2022 на суму 3703048,70 грн, № 90 від 14.10.2022 на суму 3703048,70 грн, № 78 від 07.10.2022 на суму 3703048,70 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 31.10.2022 на суму 2303889,52 грн);

- платіжні доручення № 851 від 12.04.2023 на суму 285504,04 грн, № 778 від 25.04.2023 на суму 3201060,00 грн, № 759 від 20.04.2023 на суму 3201060,00 грн, № 733 від 14.04.2023 на суму 2853636,43 грн, № 708 від 10.04.2023 на суму 3201060,00 грн, № 678 від 04.04.2023 на суму 3201060,00 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 30.04.2023 на суму 1632738,93 грн).

Позивач зазначає, що він не визнавав і не визнає правомірність цих рахунків, які були виставлені відповідачем за наведені вище Послуги з експорту електричної енергії у країни ЄС (Угорщину, Словаччину, Польщу та Румунію). Вказує, що оплачував ці рахунки безпідставно, і лише з метою, щоб не отримувати статусу «Переддефолтний», а згодом і «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності.

Тому, 27.09.2023 ним було надіслало до відповідача вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, в якій позивач зазначив, що вище вказані рахунки-фактури і акти приймання-передачі Послуги за експорт електроенергії є неправомірними та просив здійснити повернення безпідставно набутих коштів.

На цю вимогу позивач одержав від відповідача відповідь № 01/52583 від 16.10.2023 про відсутні підстави для повернення спірної суми коштів, що змусило позивача звернутися до суду із цим позовом.

З матеріалів справи також слідує, що між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), відповідно до якої сторони домовилися припинити дію Договору та укласти новий договір про надання послуг з передачі електричної енергії.

З Додаткової угоди вбачається, що після укладання нового договору приєднання, Договір продовжує діяти в частині регулювання відносин щодо коригування обсягів та вартості наданих послуг, що виникли у період його дії, заборгованості/переплати за цим Договором з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, щодо нарахування штрафів, пені, неустойки. В іншій частині цей Договір припиняє свою дію днем, що передує даті акцепту зазначеній в повідомленні про приєднання до Договору приєднання № 2309-02024-ПП.

Згідно з повідомленням про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.12.2023 вих. № 01/66357 датою приєднання до умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії з ідентифікатором договору № 2309-02024-ПП (датою акцептування) є 01.01.2024.

Отже, Договір припинив свою дію 31.12.2023 та продовжує діяти лише в частині передбаченій Додатковою угодою, що сторонами не заперечується.

Як вбачається із пояснень представників сторін, нова редакція цього договору адаптована до норм Енергетичного Співтовариства, і передбачає відсутність права для нарахування плати за передачу при здійсненні експорту електричної енергії до країн ЄС, які є учасниками ІТС-механізму.

З матеріалів справи слідує, що позовну заяву було зареєстровано в системі «Електронний суд» 29.12.2023, тобто до припинення дії Договору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі наведеної норми можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Оскільки на час розгляду цієї справи Договір є припиненим, і як наслідок предмет спору в частині позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг щодо експорту електричної енергії за Договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, відсутній, що сторонами не заперечується, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

У іншій частині позову спір у цій справі виник у зв`язку із розбіжністю позицій сторін щодо правомірності нарахування відповідачем оплати за Послуги з експорту електричної енергії через міждержавні лінії електропередачі у країни ЄС (Угорщину, Словаччину, Польщу та Румунію), які є учасниками ІТС-механізму, за зовнішньоекономічними контрактами позивача у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року.

Відповідно статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Пунктом 60 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі (ОСП) від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.

Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний кордон України» державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Отже, у розумінні статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті чи експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

Пунктом 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку) передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (КСП).

Згідно з пунктом 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників та УЗЕ до систем розподілу, УЗЕ та споживачів, а також при здійсненні експорту/імпорту електричної енергії.

Пунктами 5.2, 5.4, 5.5 Кодексу системи передачі передбачено, що укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять, зокрема, Конституція України, цей Закон, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України. На виконання зобов`язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (частина 11 статті 2 Закону України «Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України (частина 2 статті 10 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований Законом України № 2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності для України 01.02.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Статтею 41 глави ІІ «Внутрішній енергетичний ринок» Договору про заснування Енергетичного Співтовариства встановлено, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру (пункт 1).

Пункт 1 не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами (пункт 2).

Ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

У межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

Крім того, статтею 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Отже, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов`язань України.

Наведена норма є обов`язковою для України, як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції, статті 10 Цивільного кодексу України та Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Так, відповідно до позиції суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, установив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Зазначене рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/7875/, від 13.02.2024 у справі № 910/19401/20.

Як було встановлено судом вище, позивач у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Румунії, Словаччини та Польщі, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях діє Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що нарахування відповідачем оплати за спірну Послугу було неправомірним, і таким, що було заборонено нормами вищевказаного міжнародного законодавства, а тому кошти, які були сплачені позивачем за спірну Послугу є набуті відповідачем безпідставно.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За встановлених судом обставин, виставлення відповідачем позивачу спірних рахунків було необґрунтованим та здійснено поза межами зобов`язальних правовідносин сторін й вимог чинного законодавства, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача спірної суми коштів, яка підлягає поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на висновки викладені Верховним Судом у справі №127/12240/22 суд не бере до уваги, оскільки вони є різними за своєю природою та виникли за різних обставин.

Так, у справі №127/12240/22 Верховний Суд зробив висновок про те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У справі № 910/31/24, яка розглядається судом, позивач сплатив відповідачеві кошти, знаючи, що між ним та відповідачем наявний укладений Договір, оскільки без такого Договору здійснювати трейдерську діяльність не можливо та заборонено на законодавчому рівні, та задля уникнення набуття ним Переддефолтного/Дефолтного статусу, а тому поведінка позивача не є суперечливою.

У справі № 127/12240/22 Верховний Суд зробив висновок, що: «Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною».

Таким чином, ці справи не є подібними та мають різну правову природу, відповідно висновки у справі № 127/12240/22 не можуть бути застосовані у цій справі № 910/31/24.

Тому, у частині стягнення 75994630,76 грн безпідставно набутих коштів позов підлягає задоволенню.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, письмових та усних поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України у частині задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, місто Київ, вул. С. Петлюри, 16 будинок 25; ідентифікаційний код 00100227) припинити дії, спрямовані на нарахування Акціонерному товариству «Енергетична компанія України» (01001, м. Київ, вул. Ілллінська, 8; ідентифікаційний код 32984271) послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2309-02024 від 14.07.2022 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Позовну вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 75994630,76 грн задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25; ідентифікаційний код 00100227) на користь Акціонерного товариства «Енергетична компанія України» (01001, м. Київ, вул. Іллінська, 8; ідентифікаційний код 32984271) 75994630 (сімдесят п`ять мільйонів дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі шістсот тридцять) грн 76 коп. безпідставно отриманих коштів та 751520 (сімсот п`ятдесят одну тисячу п`ятсот двадцять) грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.07.2024.

Суддя Р.Б. Сташків