Рішення № 120516849, 22.07.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2024 рокусправа № 380/7720/23Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області №46011500060971 від 10.02.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в листопаді 2019 року він отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, який став підставою для отримання ним посвідки на тимчасове проживання в Україні. У зв`язку з цим, він разом з дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 переїхали з м. Іжевська (Російська Федерація) в Україну. Зауважив, що упродовж перебування на території України жодних листів від ГУ ДМС у Львівській області та Служби безпеки України щодо порушення правил перебування в Україні та/або правил міграційної служби він не отримував. Позивач наголосив, що ніколи не порушував громадський порядок, не створював загрозу для громадян України, загрозу національній безпеці України. Підкреслив, що скасовуючи посвідку на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, відповідач жодним чином не обґрунтував та не надав доказів того, що при оформленні посвідки позивач створював небезпеку для здоров`я громадян України, не пояснив, що це за небезпека та в чому саме вона полягає.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_1 відповідно до пп. 4 п. Постанови КМУ №322 від 25.04.2018, у зв`язку з тим, що погодження щодо його легалізації підрозділи СБ України не надавали, отже правомірно та законно.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року було задоволено частково касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 22.04.2024 прийнято до розгляду справу №813/7720/23 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача подано письмові пояснення щодо правової позиції у справі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2024. Зазначає, що ГУ ДМСУ у Львівській області 06.12.2022 було прийнято документи для обміну посвідок на тимчасове проживання в Україні у громадян російської федерації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до листа ДМС України від 17.11.2022 №8/2508-22 Про проведення перевірки за заявами про оформлення посвідки на тимчасове проживання 13.12.2022 ГУ ДМС у Львівській області було надіслано запит до відділу контррозвідки УСБУ у Львівській області щодо наявності або відсутності підстав для відмови в обміні посвідок на тимчасове проживання вищезазначеним громадянам. Відповідач підтверджує, що оскільки протягом семи днів відповідь на запит не надійшла, 21.12.2022 прийнято рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання позивачу № НОМЕР_1 терміном до 03.12.2023.

У подальшому 08.02.2023 до Головного управління ДМС у Львівській області надійшло клопотання від Управління СБУ у Львівській області щодо скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 виданої на ім`я ОСОБА_1 .

У листі зазначено, що відповідно до підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, дані щодо необхідності перевірки ОСОБА_7 , у зв`язку із його зверненням на адресу органів чи підрозділів ГУ ДМС України у Львівській області для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, погодження щодо його легалізації підрозділи СБ України не надавали.

З метою мінімізації загроз у сфері національної безпеки в умовах військового стану та у зв`язку із тим, що дії ОСОБА_7 можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав та законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, запропоновано розглянути питання про скасування посвідки ОСОБА_8 .

Окрім цього 10.02.2023, ГУ ДМС України у Львівській області на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_1 .

Також 17.02.2023 ГУ ДМС України у Львівській області скасовано посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Враховуючи вищевикладене, заявлений позов не підлягає до задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином російської федерації.

09 грудня 2019 року ОСОБА_1 було документовано посвідкою № НОМЕР_2 на тимчасове проживання в Україні, терміном до 12 листопада 2022 року.

Київським міським центром зайнятості 03 грудня 2020 року надано дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства щодо ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 терміном до 03 грудня 2023 року.

06 грудня 2022 року ГУ ДМС України у Львівській області у ОСОБА_1 прийнято документи для обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Зазначено, що відповідно до листа ДМС України від 17 листопада 2022 року № 8/2508-22 Про проведення перевірки за заявами про оформлення посвідки на тимчасове проживання 13 грудня 2022 року ГУ ДМС у Львівській області було надіслано запит до відділу контррозвідки Управління СБУ у Львівській області щодо наявності або відсутності підстав для відмови в обміні посвідок на тимчасове проживання вищезазначеним громадянам.

Відповідно до тверджень відповідача, протягом семи днів відповідь на запит не надійшла.

Встановлено, що 21 грудня 2022 року відповідачем прийнято рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання на ім`я ОСОБА_1 № НОМЕР_1 терміном до 03 грудня 2023 року.

08 лютого 2023 року на адресу ГУ ДМС України у Львівській області надійшов лист Управління СБУ у Львівській області (вх. №2301/1/4601-23) щодо скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 .

У листі зазначено, що відповідно до підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, дані щодо необхідності перевірки ОСОБА_7 , у зв`язку із його зверненням на адресу органів чи підрозділів ГУ ДМС України у Львівській області для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, погодження щодо його легалізації підрозділи СБ України не надавали.

З метою мінімізації загроз у сфері національної безпеки в умовах військового стану та у зв`язку із тим, що дії ОСОБА_7 можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав та законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, запропоновано розглянути питання про скасування посвідки ОСОБА_8 .

10 лютого 2023 року ГУ ДМС України у Львівській області на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи зазначене рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 10 лютого 2023 року № 46011500060971 протиправним, звернувся з цим позовом до суду.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Правилами частини третьої статті 5 Закону №3773-VI обумовлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25 квітня 2018 року затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі Порядок №322).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

У пунктах 64-66 Порядку №322 передбачено, що рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Як встановлено судом вище, рішення ГУ ДМС у Львівській області №46011500060971 від 10.02.2023 прийнято на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку №322 з урахуванням листа Управління СБУ у Львівській області (вх.№2301/1/4601-23) про те, що дії ОСОБА_1 можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав та законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, а також те, що погодження щодо його легалізації підрозділи СБ України не надавали.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України Про Службу безпеки України на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України Про Службу безпеки України Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Тобто, саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України. Тим більше в умовах воєнного стану.

В той же час в постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 Верховний Суд наголошував, що подання спеціально уповноваженого органу про скасування посвідки на тимчасове проживання особі, відносно якої це подання вноситься до відповідного органу ДМС, не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Вказав, що обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Судом встановлено з матеріалів справи, що в оскарженому рішенні відповідача та поданні УСБУ у Львівській області №62/2/1-319п від 07.02.2023 відсутня інформація стосовно існування будь-яких конкретних дій або вчинків позивача, які б вказували на вчинення або на намір вчинення позивачем дій, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.

Відповідач також не посилається на існування обставин притягнення позивача до кримінальної відповідальності в рамках будь-якого кримінального провадження.

Саме наявність кримінальної складової в діях особи може розглядатися як загроза національній безпеці України, громадському порядку, або правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що під час розгляду подання Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області не оцінювалась та не перевірялась реальність існування наведених підстав для прийняття оскаржуваного рішення, а рішення фактично прийнято формально, тобто за наявності лише самого факту надходження вказаного подання.

Суд враховує, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем 10.02.2023, а подання надійшло 08.02.2023, що вказує на відсутність у відповідача намагання перевірити вказані у поданні обставини.

За таких обставин, покладений в основу оскаржуваного рішення висновок відповідача про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, не знайшов свого підтвердження в ході розгляду судом даного спору, оскільки на підтвердження існування цих обставин та фактів, з якими відповідач пов`язує такий висновок, не надано до суду жодного доказу.

Суд також зазначає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, та може вважатися неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя, яке матиме наслідком видворення за межі України.

Тобто, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 10.02.2023 року №46011500060971 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).

Частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до договору надання правової (правничої) допомоги від 08.03.2023 №08/03-2023, укладеного між адвокатом Цибою В.К. та ОСОБА_1 , предметом якого є надання правової допомоги.

За змістом додаткової угоди №1 від 07.04.2023 до договору №08/03-2023 від 08.03.2023 клієнт сплачує адвокату авансовий внесок в розмірі 7800 грн, але не менше 1050,00 грн за одну годину роботи адвоката.

За змістом акту здачі-приймання (робіт) №1/04-23 від 07.04.2023 адвокатом Циба В.К. надано правничу допомогу наступного характеру:

консультація клієнта з питань правових наслідків прийняття рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та способи оскарження 30 хв 520,00 грн;

направлення адвокатських запитів з метою збору інформації та доказів про неправомірні дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та підстави для скасування протиправного рішення 2 год 30 хв 2600,00 грн;

підготовка та подача адміністративного позову у Львівський окружний адміністративний суд про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання (завіряння копії документів). Вивчення та аналіз судової практики по скасування протиправних рішень Міграційної служби 4 год-4200,00 грн;

представництво інтересів клієнта в Львівському окружному адміністративному суді по справі про скасування протиправного рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області 29 хв 480,00 грн.

Згідно квитанції від 24.03.2023 адвокат Циба В.К. отримав від ОСОБА_1 7800 грн за надання правової допомоги.

Відповідач заперечив щодо заяви про стягнення витрат на правничу допомогу зазначив, що розмір витрат на правову допомогу є завищеними та непропорційними. Вважає, що вказана справа належить до справ незначної складності, тому написання процесуальних та інших документів у цій справі не вимагає проведення аналізу великого обсягу нормативних документів, судової практики та великого обсягу зусиль і витрат часу кваліфікованого фахівця.

При розподілі судових витрат у цій справі суд враховує: зміст позовної заяви; час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів адміністративної справи; складність адміністративної справи; те, що справа розглядалася в спрощеному провадженні.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлений адвокатом час (10 годин) на опрацювання поданих позивачем документів, в розрізі оцінки розумності витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., виходячи з погодинної оплати в розмірі 1000,00 грн., є завищеним, внаслідок чого розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи.

Суд зазначає, що вказані в акті від 07.04.2023 послуги щодо підготовки позовної заяви, направлення запитів, аналізу чинного законодавства для подачі позовної заяви, є тотожними одна одній послугою.

Крім цього, до матеріалів справи не надано доказів представництва інтересів клієнта в Львівському окружному адміністративному суді, про яке йде мова в акті від 07.04.2023.

Послуги щодо представництва інтересів при розгляді справи в суді також не могли бути надані, оскільки справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7800,00 грн не є співмірною по відношенню до іншої сторони спору, яка фінансується з державного бюджету.

З огляду на все викладене вище, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 10.02.2023 року №46011500060971 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину російської федерації ОСОБА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна