Рішення № 120515974, 22.07.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року Справа № 280/4110/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ 44118663)

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19 липня 2023 року № Ф-6451-50-У на суму 14660,86 гривень;

- зобов`язати ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 32019,52 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/6474/19 задоволено позовні вимоги позивача, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області від 15.03.2019 №Ф-6451-50 на суму 17358,66 грн зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) з тих підстав, що позивач не зареєстрований в реєстрі як фізична особа-підприємець, не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід від цієї діяльності. Разом із тим, як вбачається зі спірної вимоги, станом на 15.09.2023 за позивачем обліковується заборгованість з ЄСВ в сумі 32019,52 грн, тобто відповідачем не здійснено коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану заборгованість. Позивач зазначає, що він не був зареєстрованим як фізична-особа підприємець, будь-яких доходів від підприємницької діяльності не отримував та не отримує, тому вважає нарахування єдиного внеску неправомірним. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 13.05.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 27.05.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у відповідача докази по справі.

10.06.2024 до суду від відповідача надійшли витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому висловлює незгоду із заявленими позовними вимогами та зазначає, що позивач є платником єдиного внеску з 02.02.2001, підприємницьку діяльність припинив лише з 31.08.2020. Той факт, що позивач не зареєструвався вчасно в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців на громадських формувань як фізична особа-підприємець свідчить лише про недотримання ним вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від15.05.2003№755-IV (далі Закон №755-IV), а не про відсутність факту перебування особи підприємцем та втрату такого статусу. Вказує, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивач як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску, який підлягає сплаті в розмірі не менше мінімального страхового внеску до внесення запису про припинення підприємницької діяльності. Закон №2464-VI до 01.01.2021 не ставить факт здійснення чи не здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку як підставу сплати чи не сплати єдиного внеску. Сума боргу по єдиному внеску виникла згідно облікових даних системи органу доходів і зборів та складається із зобов`язань за 2017 рік в сумі 7529,94 грн, за 2018 рік в сумі 9828,72 грн, за 2019 рік в сумі 11016,72 грн, за 2020 рік в сумі 3117,18 грн. Крім того, у ході контролю за дотриманням платником термінів сплати єдиного внеску контролюючим органом було виявлено факти несвоєчасної сплати позивачем єдиного внеску, внаслідок чого за порушення законодавства щодо строків сплати ЄСВ до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ рішенням від 11.01.2022 №0003102406 на загальну суму 526,96 грн. У судовому порядку не розглядались вимоги, предметом яких є скасування вказаного рішення. Просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 03.07.2024 відмовлено в задоволенні клопотання ГУ ДПС у Запорізькій області про залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за параметрами пошуку « ОСОБА_1 », наявна інформація про те, що ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26.08.2020, номер запису в реєстрі: 2001030000000109359, дата запису в реєстрі: 26.08.2020. Підприємницьку діяльність припинено 31.08.2020 за рішенням фізичної особи-підприємця, номер запису: 2001030060001109359

За параметрами пошуку «Код ЄДРПОУ або РНОКПП: НОМЕР_1 » інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не знайдено.

19.07.2023 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6451-50, відповідно до якої станом на 30.06.2023 заборгованість ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зі сплати єдиного внеску становить 32019,52 грн, у тому числі 31492,56 грн недоїмка, 183,61 грн штрафи, 343,35 грн пеня.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника податків, спірна вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску, який сплачується фізичними особами-підприємцями та особами, які проводять незалежну професійну діяльність, а саме:

- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік), з урахуванням часткової сплати в сумі 918,06 грн, залишок недоїмки складає 7529,94 грн;

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн. (січень-лютий 2020 року);

- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн. (червень 2020 року).

Крім того, до суми заборгованості увійшла сума штрафу в розмірі 183,61 грн та пені в розмірі 343,35 грн, нараховані відповідно до рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.01.2022 №0003102406.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6451-50 від 19.07.2023 направлена на податкову адресу ОСОБА_1 , проте, не була отримана позивачем та повернулась до контролюючого органу з причин «за закінченням встановленого терміну зберігання».

У подальшому, узгоджена вимога № Ф-6451-50-У від 19.07.2023 направлена відповідачем для примусового виконання на суму заборгованості 14660,86 грн, у тому числі, недоїмка 14133,90 грн, штрафи 183,61 грн, пеня 343,35 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6451-50-У від 19.07.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзаців 3-4 частини 1 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік осіб, зазначених: у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення, наданих згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у день отримання зазначених відомостей.

Обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (частина 4 статті 5 Закону №2464-VI).

Суд зазначає, що суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску за відповідним статусом у межах спірних правовідносин, а тому вирішення питання про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця є першочерговим під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (тут й надалі у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними, що виключало можливість законного здійснення такими особами підприємницької діяльності.

З матеріалів справи слідує, що позивач вперше зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.08.2020, доказів іншого суду не надано, при цьому, 31.08.2020 до реєстру внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної-особи підприємця у період, за який визначена недоїмка з єдиного внеску (з 2017 року по червень 2020 року), шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Таким чином, межах даної справи судом встановлено, що позивач у період з 2017 року по червень 2020 року не мав статусу фізичної особи-підприємця та, відповідно, не мав обов`язку зі сплати єдиного внеску за таким статусом, а тому відповідач безпідставно нарахував позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску згідно спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6451-50 від 19.07.2023 та у подальшому направив на виконання узгоджену вимогу №Ф-6451-50-У від 19.07.2023, а тому спірна вимога підлягає скасуванню в частині нарахованої недоїмки з єдиного внеску.

Водночас, судом встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6451-50-У від 19.07.2023, окрім суми протиправно нарахованої недоїмки, також включає суму штрафу та пені згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.01.2022 №0003102406 на загальну суму 529,96 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 2 ч.11 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною 14 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.

Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.

Наведенні норми свідчать про те, що податковим органом виноситься окреме від вимоги про сплату боргу (недоїмки) рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яке є самостійним індивідуальним актом та може бути оскаржено платником в судовому порядку.

Однак, виходячи з позовних вимог, позивач не наводить аргументів протиправності рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, до матеріалів справи також не надано доказів оскарження такого рішення.

Враховуючи, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.01.2022 №0003102406 на загальну суму 529,96 грн позивачем не оскаржувалось, а визначена таким рішенням сума штрафу та пені є узгодженою, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 липня 2023 року № Ф-6451-50-У в частині визначеної таким рішенням суми штрафу та пені, отже в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Таким чином, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню в частині визначення суми недоїмки в розмірі 14133,90 грн, проте, в іншій частині підстави для скасування спірної вимоги відсутні.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ в сумі 32019,52 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до положень пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому, суд зазначає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.05.2020 у справі №280/6474/19, яке набрало законної сили 14.09.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 15 березня 2019 року №Ф-6451- 50 на загальну суму 17358,66 грн. по єдиному соціальному внеску, винесену щодо позивача, з підстав відсутності у позивача статусу фізичної особи-підприємця, та відповідно, обов`язку сплачувати єдиний внесок за таким статусом.

Водночас, незважаючи на наявність судового рішення, яке набрало законної сили, відповідач не вчинив жодних дій щодо відображення в облікових даних дійсного стану заборгованості позивача перед бюджетом у зв`язку зі скасуванням такої вимоги, адже, у подальшому, у первинній вимозі №Ф-6451-50 від 19.07.2023 контролюючий орган знову включив до складу недоїмки з єдиного внеску суму недоїмки, скасовану судовим рішенням у справі №280/6474/19, що суперечить висновкам суду у справі №280/6474/19 про протиправність такого нарахування.

Отже, за даними обліку, сума недоїмки з єдиного внеску продовжує протиправно обліковуватись в інтегрованій картці позивача, з урахуванням поточних донарахувань, за період з 2017 року по червень 2020 року, в загальному розмірі 31492,56 грн (без урахуванням сум штрафу та пені, визначених на підставі рішення від 11.01.2022 №0003102406, яке позивачем не оскаржувалось).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача привести облікові дані позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 31492,56 грн.

Разом із тим, відсутні підстави для зобов`язання відповідача здійснити коригування даних облікової картки позивача на суму 529,96 грн, визначену відповідно до рішення від 11.01.2022 №0003102406, оскільки, як вже зазначалось, рішення від 11.01.2022 №0003102406, яке є підставою для внесення відповідних відомостей до облікової картки позивача, ним не оскаржувалось, а визначені ним суми штрафу та пені в загальному розмірі 529,96 грн набули статусу узгоджених, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частина 3 даної норми передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням положень Закону України "Про судовий збір", належна до сплати сума судового збору в даній справі становить 2422,40 грн.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом надав докази сплати судового збору в сумі 2411,20 грн, тобто, судовий збір сплачено позивачем на 11,20 грн менше встановленого розміру.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, належна до відшкодування сума судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог становить 2382,53 грн (2422,40 грн * 32 019,52 грн / 31 492,56 грн).

Враховуючи недоплату позивачем судового збору на суму 11,20 грн, за результатами розгляду даної справи сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2371,33 грн (2382,53 грн - 11,20 грн).

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 липня 2023 року №Ф-6451-50-У, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, в частині визначеної суми недоїмки в розмірі 14133,90 грн (чотирнадцять тисяч сто тридцять три гривні 90 коп.).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованих сум недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, в розмірі 31492,56 грн (тридцять одна тисяча чотириста дев`яносто дві гривні 56 коп.).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2371,33 грн (дві тисячі триста сімдесят одна гривня 33 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663.

Повне судове рішення складено 22.07.2024.

Суддя М.О. Семененко