Рішення № 12051385, 21.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

21.10.2010Справа №2-17/4917-2009 За позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь в особі Роздольненської філії ОП «Кримтеплокомуненерго»

До відповідача Роздольненської районної державної адміністрації АР Крим

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1)          Роздольненська селищна рада

2)          Фінансове управління Роздольненської районної державної адміністрації

про стягнення 16498,56 грн. боргу, пені в розмірі - 1925,59 грн., 3% річних – 1545,92 грн., індексу інфляції – 8824,72 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - Шостік І.П., представник

Від відповідача - не з’явився

Від третіх осіб – не з’явився

Сутність спору: Позивач згідно з позовом та уточненням до нього просить стягнути з відповідача – 16498,56 грн. боргу, пеню в розмірі -1925,59 грн., 3% річних – 1545,92 грн., індекс інфляції – 8824,72 грн., у зв’язку з тим, що позивач, згідно договору на відпуск теплової енергії № 12 від 18.12.2003 року проводив відпуск теплової енергії, але відповідач неналежним чином виконував умови договору по оплаті, що привело до вказаної заборгованості.

Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача.

Таким чином, позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.2004 року по справі № 2-17/896-2002), та інформаційному листу Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року № 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що механізм використання бюджетних коштів, взяття обов’язків для розпорядників і отримувачів коштів місцевого бюджету, визначено наказом Держказначейства України № 136 від 09.08.2004 р. «Про утвердження Порядку обліку обов’язків розпорядниками бюджетних коштів в органах Держказначейства України», згідно якого до сплати обов’язково повинні бути представлені підтверджуючи документи, та по оплаті за теплову енергію таким є договір і рахунок. Рахунки, які були виставлені до перерозрахунку відповідачем сплачені.

Відповідач також вважає, що тарифи не обґрунтовані.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Фінансове управління Роздольненської районної державної адміністрації у відзиві вказує, що воно не є основним розпорядником коштів по веденню фінансово-господарської воно не є діяльності та стороною угоди на відпуск теплової енергії.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору на відпуск теплової енергії № 12 від 18.12.2003 року, позивач зобов’язався надавати відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов’язаний оплачувати подану теплову енергію щомісяця до 20-го числа поточного місяця.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 198 ГК України зобов’язання повинні виконуватися.

Відповідачем не надано доказів повної сплати за надане тепло.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Відповідачем не оспорюється отримання теплової енергії та отримання наданого тепла підтверджується актом від 18 грудня 2006 року.

Відповідачем оспорюється застосування тарифів, їх правильність та обставини щодо сплати рахунків.

Ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку (ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до частини 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, відповідно до закону.

Ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено дві правові форми визначення цінової політики: встановлення та погодження тарифів.

Так, рішенням № 269 виконавчого комітету Роздольненської селищної ради від 15.09.2006 року був погоджений тариф у розмірі 210,64 грн. за 1 Гкал для інших споживачів, в тому числі для відповідача.

Однак, згідно п. 5 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у випадку зміни тарифів рішення органів місцевого самоврядування набирають сили через 30 днів після їх офіційного оприлюднення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення № 269 виконавчого комітету Роздольненської селищної ради від 15.09.2006 року було опубліковане у газеті «Кримська правда» від 16.11.2006 року, тому вказаний тариф повинен був застосовуватися відповідно до чинного законодавства та умов договору.

Вищезазначена позиція відповідає практиці розгляду аналогічних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2009 року по справі № 2-15/2163-2009).

Посилання на неправильність тарифів не може бути прийняте до уваги, оскільки відповідач не довів вказаної обставини.

Згідно ст. 33 ГПК України обов’язок надання доказів в обґрунтування заперечень покладається на відповідача.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Більш того, якщо відповідач був не згоден з тарифами, він вправі був оскаржити їх у встановленому законом порядку.

Зараз розглядається позов про стягнення заборгованості, а не про правильність прийняття тарифу.

Тобто, правильність прийняття тарифу не є предметом позову, та, відповідно, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції принципу диспозитивності сторін, суд не повинен давати оцінку правильності прийняття тарифів у цій справі, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України № 02+132 по справі Д 12/12).

Посилання відповідача на те, що в рахунку були вказані інші тарифи, не може бути прийняте до уваги, оскільки договором не передбачено, що діючими є ті тарифи, що вказані в рахунках.

Рахунок не є додатковою угодою до Договору, та не може вплинути на вартість теплопостачання.

Таким чином, помилкове вказання сум (зніжених) в рахунках не може впливати на повну і правильну сплату за отримане тепло. При цьому суд виходить з основних принципів цивільного права, закріплених ст. 3 ЦК України: принцип розумності, справедливості, добросовісності, виходячи з яких вважає, що отримане тепло повинно бути сплачено по той вартості, яке воно фактично стоїть.

Отримання безкоштовних цінностей або послуг може бути в тому випадку, якщо постачальник прямо вказує при наданні товарів або послуг про їх безкоштовність.

Копії розрахунків про донарахування сплати в матеріалах справи, та про них відповідачу відомо у зв’язку з розглядом справи. Однак, відповідачем не заявлене про те, щоб врегулювати спір йому необхідні вказані розрахунки.

Більш того, договором не передбачене зобов’язання виставлення рахунків відповідачу.

Таким чином, якщо відповідачу необхідний рахунок для оплати, він вправі звернутися до позивача про його отримання.

Суд вважає, що в даному випадку неправильне указання сум в рахунках може вплинути на вину щодо своєчасності сплати, та на відповідальність за несвоєчасну оплату.

Так, будь-якого офіційного повідомлення від позивача до відповідача щодо застосування різних тарифів в рахунках, до спрямування позову не було. Відповідно, достовірного розрахунку з поясненням щодо розбіжностей відповідач не мав, що могло вплинути на його помилку.

Відповідно, відповідач не може нести відповідальність за несвоєчасну оплату.

Окрім цього, в стягненні інфляції в сумі 8824,72 грн. та 3% річних в сумі 1545,92 грн. суд відмовляє, оскільки, згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на даний момент не має.

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін і їх равінства перед законом та судом.

Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.

З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті справи сторін докази: і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується у постанові Верховного Суду України від 20.05.02р, № 02/132.

Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.

Крім цього, позивач також не надав доказів індексу інфляції.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

Ст. 625 ЦК України у частині наявності вимога кредитора не визнана неконституційною у встановленому законом порядку, а тому не приймати до уваги вказану обставину немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.

Дана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційного суду, висловленого в постанові від 23.12.2004р. по справі № 2-17/9032-04 і від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005.

Окрім цього, вимога про стягнення пені в розмірі 1925,59 грн. задоволенню також не підлягає, у зв’язку з тим, що вона не відповідає ч. 6 ст. 232 ГК України.

Ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, порушення відбулося у 2006 році.

Однак, згідно розрахунку позивач нараховує пеню з 01.03 по 31.08.2009 року.

Те, що в даному випадку підлягає застосуванню частина 6 статті 232 ГК України відповідає практиці розгляду аналогічних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2005 року по справі № 2-17/12582-2005).

Договором не передбачено, що пеня нараховується за більший період, ніж вказаний в ч. 6 ст. 232 ГК України, що є підставою для відмови у стягненні пені.

Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Таким чином, пеня, інфляційні та річні стягненню не підлягають.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 607 від 07 вересня 2009 року на суму 118,00 грн., та платіжним дорученням № 768 від 27 листопада 2007 року на суму 118,00 грн. (на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу); а також платіжними дорученнями № 600 від 02 вересня 2009 року на суму 102,07 грн., № 767 від 26 листопада 2007 року на суму 283,61 грн., та № 468 від 30 липня 2008 року на суму 77,49 грн. (з державного мита).

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог, та складають по державному миту у сумі 164,99 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка повинна бути сплачена позивачем та поділено на заявлену суму позову, а саме: (16498,56*287,95:28794,79 = 164,99 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі 135,22 грн. (стягнута сума помножена на 236, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (16498,56*236:28794,79= 135,22 грн.)).

Необхідно також відмітити, що згідно заяви про зменшення позовних вимог позовні вимоги на час прийняття рішення складають 28794,79 грн.

Таким чином, державне мито повинно бути сплачено позивачем (з врахуванням зменшення позовних вимог) на суму 287,95 рн., тоді як вони сплачені позивачем на суму 463,17 грн.

Таким чином, позивачу підлягають поверненню 164,22 грн. зайво сплаченого державного мита. (463,17 грн. - 287,95 грн. = 175,22 грн.).

Згідно статті 84 ГПК України в рішенні суду вказується про повернення вказаних витрат із бюджету. Згідно ч. 2 статті 47 ГПК України про повернення вказаних витрат видається довідка.

Про це також вказується в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530.

На підставі викладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Роздольненської районної державної адміністрації АР Крим (96200, АР Крим, смт. Роздольне, вул. Леніна, 5; р/р 35220004000383 ГУ ДК України в АР Крим м. Сімферополь, ідентифікаційний код: 04055512) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Роздольненської філії ОП «Кримтеплокомуненерго» (96200, АР Крим, смт. Роздольне, вул. Погранічна, 100; р/р 26006301362 в Роздольненському відділенні ВАТ Держощадбанку в смт. Роздольне № 4571, МФО 384168, ЗКПО 26177948) 16498,56 грн. заборгованості, 164,99 грн. судових витрат з державного мита, 135,22 грн. судових витрат по оплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В частині стягнення 1925,59 грн. пені, 1545,92 грн. 3 % річних, 8824,72 грн. індексу інфляції - в позові відмовити.

Повернути Орендному підприємству «Кримтеплокомуненерго» в особі Роздольненської філії ОП «Кримтеплокомуненерго» (96200, АР Крим, смт. Роздольне, вул. Погранічна, 100; р/р 26006301362 в Роздольненському відділенні ВАТ Держощадбанку в смт. Роздольне № 4571, МФО 384168, ЗКПО 26177948) із Державного бюджету надмірно сплачене державне мито в сумі 175,22 грн.

Видати довідку.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.