Рішення № 120503422, 17.07.2024, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/7215/21

Провадження № 2/638/3725/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

представників позивача ОСОБА_1 , Пономарьової Н.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, -

встановив:

Представник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить, з урахуванням уточнень, стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2016 року по 30.11.2020 року у розмірі 45853,80 грн., а також 3% річних у сумі 1149,16 грн., інфляційні витрати у сумі 2507,61 грн., судовий збір у розмірі 2270,00 грн. та поштові витрати у сумі 49,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами. Зазначає, що відповідач не в повному обсязі сплачував вартість наданих послуг за період з 01.01.2016 року по 30.11.2020 рік, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 45853,80 грн., на яку у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України нараховано 3% річних та інфляційні витрати. Крім того, представник позивача просив поновити строк позовної давності у зв`язку із запровадженням по всій території України карантину, пов`язаного з коронавірусною хворобою (COVID-19).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне. Так, зазначає, що він ніколи не проживав та не був зареєстрований за адресою, зазначеною позивачем у позові. Крім того, вважає, що надана копія договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не може бути належним доказом по справі, оскільки зазначена копія договору не завірена позивачем. Також зазначає, що представник КП «ХТМ» просить стягнути з нього заборгованість за той період, в який вказана квартира не належала йому на праві власності. Крім того, вважає, що в позовній заяві не наведено жодних доказів наявності правовідносин між ним та позивачем, а також доказів, що позивач є виконавцем вказаних у позові послуг. Вказує, що позовна заява взагалі підписана особою, повноваження якої в матеріалах справи відсутні, що свідчить про подання позовної заяви неуповноваженим представником та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, звернув увагу на сплив строку позовної давності.

Після скасування заочного рішення суду у вказаній справі ухвалою суду від 28.03.2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Також надав письмові заперечення, в яких наполягав на залишенні позовної заяви без розгляду та поверненні її позивачеві як такий, що поданий особою без повноважень на те.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтями 12, 81 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає різні підстави виникнення цивільних прав і обов`язків. Крім договорів і інших угод цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Так, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІV та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630 позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву води для потреб гарячого водопостачання.

Згідно вимог п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 червня 2018 року № 2189-VIII (далі - Закон 2189) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

Відповідно до п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води та теплової енергії, або до затверджених нормативів (норм) споживання.

У відповідності до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг»встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню КП «Харківські теплові мережі».

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.10 Закону №2189-VIII ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Судом встановлено, що відповідачу на праві приватної власності у період з 27.01.2016 року по 14.11.2020 рік належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу квартири від 14.11.2020 року.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг, які надаються позивачем за вказаною адресою, у зв`язку з чим сторони перебувають у зобов`язальних відносинах та у них виникають відповідні цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово - комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 вказаного Закону, споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Будинок АДРЕСА_2 оснащений єдиною централізованою системою опалення. Таким чином, позивачем виконано свої зобов`язання, щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач по справі зобов`язаний оплатити надані послуги. Така правова позиція викладена в ухвалах ВССУ від 20 листопада 2013 року по справі № 6-29503св13, від 17 вересня 2014 року по справі № 6-6707св14 та в ухвалі від 15 жовтня 2014 року по справі № 6-29394св14.

Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року по цивільній справі № 6-59цс/13, зазначено, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, якщо споживач фактично користувався ними.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач є споживачем послуг з надання централізованого опалення, та підігріву холодної води для гарячого водопостачання.

Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Згідно зі ст.67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію, інші послуги) стягується, крім квартирної плати, по затвердженим у встановленому порядку тарифам.

Позивач виконує свої обов`язки та забезпечує надання відповідачу послуг з централізованого опалення, та підігріву холодної води для гарячого водопостачання, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач не в повному обсязі виконував свої обов`язки, у зв`язку з чим у період з 01.01.2016 року по 30.11.2020 року включно утворилась заборгованість за надання послуг з теплопостачання перед позивачем, яка за підрахунками позивача станом на дату подання уточненої позовної заяви складає 45853,80 грн.

Приписами цивільного законодавства передбачено, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із простроченням відповідачем зобов`язання, позивачем нараховано 3% річних на суму заборгованості за період з 01.05.2018 року по 30.11.2020 року у розмірі 1149,16 грн., а також суму витрат від інфляції за той же період у розмірі 2507,61 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідачем відчужено квартиру АДРЕСА_1 14.11.2020 року, а отже вимоги позивача про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних витрат після 14.11.2020 року є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» який набрав чинності 02 квітня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Враховуючи, що з 12.03.2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину, а отже позовні вимоги заявлені з 02 квітня 2017 року знаходяться в межах строку позовної давності.

Таким чином, заборгованість яка має бути стягнута з відповідача за підрахунком суду складає 34929,62 грн. за період з 02.04.2017 року по 14.11.2020 року включно.

При цьому, позивачем нараховано 3% річних на суму заборгованості за період з 01.05.2018 року по 30.11.2020 року, а також суму витрат від інфляції за той же період, що знаходиться в межах строку позовної давності, а отже також підлягають стягненню з відповідача, однак по 14.11.2020 року включно, що за підрахунком суду становить: 3% річних у сумі 1145,90 грн., інфляційні витрати у сумі 2491,71 грн.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивач на виконання свого процесуального обов`язку надав належні та неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо посилань відповідача на відсутність повноважень представника позивача, суд зазначає, що стороною позивача надано до суду виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Харківські теплові мережі», згідно якого ОСОБА_3 є представником позивача в порядку самопредставництва.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрати пов`язані з надсиланням відповідачу копій поданих до суду документів. На підтвердження зазначених витрат представником позивача надано квитанцію АТ «Укрпошта» на суму 49,99 грн.

За правилами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.141 України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1768,26 грн., та поштові витрати у сумі 38,94 грн.

На підставівикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 накористь Комунальногопідприємства «Харківськітеплові мережі»заборгованість запослуги зтеплопостачання заперіод з02.04.2017року по14.11.2020року у розмірі 34 929 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» 3% річних у розмірі 1145 (одна тисяча сто сорок п`ять) гривень 90 копійок, а також інфляційні витрати у розмірі 2491 (дві тисячі чотириста дев`яносто одну) гривню 71 копійку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 1768,26 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 38,94 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 22.07.2024 року.

Сторони:

позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», ЄДРПОУ 31557119, МФО 351823, адреса: м.Харків, вул.Мефодіївська буд.11;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк