Рішення № 120487067, 19.07.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2024 р. справа № 300/3531/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ), 06.05.2024 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також відповідач, ГУПФУ в Івано-Франківській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.58-59).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.01.2024 позивач звернулася до ГУПФУ в м. Києві із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій. 10.02.2024 отримала лист ГУ ПФУ в м. Києві від 08.02.2024, яким направлено рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05.02.2024 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій. Вважає зазначену відмову у призначенні дострокової пенсії за віком незаконною, такою, що суперечить нормам діючого законодавства та порушує її права і законні інтереси на пенсійне забезпечення як учасника бойових дій.

На адресу суду 30.05.2024 від відповідача, ГУПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених у позовній заяві вимог заперечив, зокрема зазначив, що позивачем представлено посвідчення учасника бойових дій, однак довідки про безпосередню участь в АТО, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №6/1620 від 31.03.2020 та №70 від 23.01.2024 не відповідають встановленій формі, а саме: довідка №6/1620 не містить інформації про військове звання, а довідка №70 не підтверджує безпосередню участь в АТО. Просив відмовити у задоволенні позову (а.с.64-65).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив такі обставини.

Відповідно до копії паспорта громадянина України НОМЕР_1 , який міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13-14).

31.01.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №262440022266 від 05.02.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком, як учаснику бойових дій, оскільки заявницею представлено посвідчення учасника бойових дій, однак довідки про безпосередню участь в АТО, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №6/1620 від 31.03.2020 та №70 від 23.01.2024 не відповідають встановленій формі, а саме: довідка №6/1620 від 31.03.2020 не містить інформації про військове звання, а довідка №70 від 23.01.2024 не підтверджує безпосередню участь в АТО (а.с.8)

Вищезазначене рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області продубльовано листами-відповідями ГУ ПФ України в м. Києві від 08.02.2024 №2600-0207-/8/27598 та від 01.03.2024 №7702-79382/К-02/8-2600/24 (а.с.7, 9).

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Таким чином, для призначення пенсії за вказаною нормою, особа має досягнути 50 років та мати необхідний страховий стаж не менше 20 років.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).

Відповідно до пункту 2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пунктом 4 Порядку №413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII) , який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII), зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону № 1932-XII.

Матеріалами справи встановлено, що 05 липня 1993 року позивач закінчила Обухівське медичне училище Київської області і отримала спеціальність «сестринська справа», що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 від 05.07.1993 (а.с.49-50).

10 грудня 1998 року укладений шлюб з ОСОБА_2 розірвано, після чого позивач залишила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 10.12.1998 та копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с.51-52) .

28 червня 1993 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 видано військовий квиток серії НОМЕР_4 . На момент видачі військового квитка - основна цивільна спеціальність «медична сестра», військове звання, зазначене «рядова» (а.с.16-19).

Із 28.06.1993 року позивач перебувала на обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , із 10.08.1993 по 23.03.2000 року на обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 , із 12.04.2000 на обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 як військовозобов язана.

21.04.2000 року позивачу вручено мобілізаційний припис. 28.03.2022 позивача мобілізовано на військову службу в ЗС України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 та зараховано до списків НВМКЦ`ГВКГ» як військовослужбовця ЗС України. 28.03.2022 ОСОБА_1 зарахована до НВМКЦ`ГВКГ» як медична сестра наказ №91, військове звання - «молодший сержант» присвоєне 20.04.2022 року наказ №59р (а.с.34).

З 09.02.2017 позивач прийнята на роботу за строковим трудовим договором (працівник ЗСУ) медичною сестрою відділення проктології НВМКЦ«ГВКГ». З 01.03.2017 ОСОБА_1 переведено на посаду медичної сестри нейрохірургічного відділення (працівник ЗСУ) до укомплектування цієї посади військовослужбовцем .

У 2019 році позивач звернулась із заявою до Командування про направлення її бойовим медиком для участі у здійсненні заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до розпорядження Міністерства оборони, яке міститься в листі № 510/4/10265 від 23.12.2019 ОСОБА_1 направлено у ВЧ НОМЕР_5 II для несення служби.

У подальшому, відповідно до посвідчення про відрядження № 2 від 08.01.2020 позивач відряджена з 10.01.2020 до ВЧ НОМЕР_6 для участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони на території Донецької та Луганської областей (а.с.36).

Згідно з витягом із наказу ВЧ НОМЕР_6 № 9 від 10.01.2020 ОСОБА_1 допустили до тимчасового виконання обов`язків за посадою бойового медика евакуаційного взводу з 10.01.2020.

У період з 10.01.2020 по 12.03.2020 позивач брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, перебуваючи в районах проведення антитерористичної операції. Зазначена інформація зафіксована у довідці Міністерства оборони України від 31.03.2020 № 6/1620 та наказах ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.33, 37-48).

Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №640/21950/20, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.08.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Національний військово-медичний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України в особі комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби щодо не надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , оформлене протоколом № 9 від 12.06.2020; зобов`язано Міністерство оборони України, в особі комісії, прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 (а.с.22-31).

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років для призначення пенсії окремих періодів служби в календарному обчисленні або на пільгових умовах від 20.10.2022, протокол № 9 прийнято рішення про надання мені статусу учасника бойових дій (а.с.21).

Крім того, суд зазначає, що у постанові апеляційного суду від 29.08.2022 у справі № 640/21950/20 серед іншого зазначено: «Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, що позивач брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки у період з 10.01.2020 по 12.03.2020, виконувала обов`язки бойового медика.

Отже, в даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки у період з 10.01.2020 по 12.03.2020, може бути лише військовослужбовець, в даному випадку позивач, отже, остання набула право на соціальні гарантії, передбачені ст. 18 Конституції України, а також отримала довідку № 6/1620 від 31.03.2020, яка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій, наявні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач призвана в першу чергу мобілізації у березні 2022 року, як військовослужбовець ЗСУ «Молодший сержант» та виконує обов`язки медичної сестри НВМКЦ`ГВКГ».

Відповідно до п. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з огляду на те, що позивач виконувала обов`язки, пов`язані із захистом незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України, перебуваючи в районі антитерористичної операції, отримала статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», призвана в першу чергу мобілізації у березні 2022 року і наразі перебуває на військовій службі, як військовослужбовець ЗСУ «молодший сержант» та виконує обов`язки медичної сестри, то відмову в призначенні дострокової пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд вважає протиправною та порушенням прав на соціальне забезпечення позивача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття якість закону, Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі Солдатенко проти України 9№2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності, передбачуваності та зрозумілості; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як закон, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах Сєрков проти України, заява № 39766/05, пункт 51; Редакція газети Правоє дело та Штекель проти України, заява №33014/05, пункт 51, 52; Свято-Михайлівська Парафія проти України, заява №77703/01, пункт 115; Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), №18139/91, пункт 37; Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№1) (SundayTimes v. The United Kingdom (№1) 6538/74 пункти 48-49); Мелоун протии Об`єднаного Королівства (Malone v. The United Kingdom), № 8691/79, пункт 66); Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції (Margareta and Roger Andersson v. Sweden), заява №12963/87, п. 75; Круслен проти Франції (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; Ювіг проти Франції (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; Аманн проти Швейцарії (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у даному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України Про судовий збір, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №262440022266 від 05.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) дострокову пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із 31.01.2024.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.