Рішення № 120487022, 19.07.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2024 р. справа № 300/3536/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 (представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 02.04.2024 №092850024261;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії, період роботи з 21.12.2000 по 19.12.2008 в ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» та призначити пенсію за віком з 26.03.2024.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 26.03.2024 про призначення пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, прийнято рішення від 02.04.2024 №092850024261, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації, а саме періоди з 21.12.2000 по 19.12.2008, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Представник позивача вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки у період роботи позивача в російській федерації вказана угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав, крім того, за наявності чинних, у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Представник позивача просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

17.06.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. У відзиві зазначено, що позивач 26.03.2024 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким було прийнято рішення від 02.04.2024 про відмову у призначенні пенсії. До страхового стажу позивача не враховано спірні періоди роботи, оскільки в цей період позивач працював на території російської федерації. Крім того, позивачем не надано доказів сплати страхових внесків за цей період роботи до Пенсійного фонду рф. Враховуючи припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, згідно з якою проводилося взаємне визнання та зарахування стажу, страховий стаж роботи за спірний період не враховано.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирські області 30.05.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 у задоволенні позову просив відмовити. Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи в російській федерації з 21.12.2000 по 19.12.2008, оскільки стаж роботи позивача на території російської федерації зараховується до 31.12.1991 та відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації. За поданими документами страховий стаж становить 23 роки 4 дні. Позивач матиме право на пенсійну виплату з 01.12.2026 або при набутті необхідного страхового стажу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.9), при досягненні 60 років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області №092850024261 від 02.04.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 4 дні. До страхового стажу не зараховано періоди: з 21.12.2000 по 19.12.2008, оскільки пенсія громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначається на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи по 31.12.1991. Вказано, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с.11).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Нормами ч.1ст.46 Конституції Українизакріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, єЗакон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно достатті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058визначено, що відповідно до цьогоЗаконув солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями ч. 1ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абз. 1 ч.2ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з частиною 1статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення"до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зіст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XIIосновним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконанняст. 62 Закону № 1788-ХІІКабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній"затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що записами №14-№15 трудової книжки серії НОМЕР_2 підтверджено періоди роботи ОСОБА_1 з 21.12.2000 по 19.12.2008 в ТОВ «Самотлортранс».

Дані записи містять підстави внесення запису, скріплені печаткою підприємства та підписами посадової особи.

Серед матеріалів справи містяться строкові трудові договори, якими підтверджено періоди роботи позивача в ТОВ «Самотлортранс», а саме:

- строковий трудовий договір №00780 від 01.02.2004 позивача прийнято на роботу теслярем ремонтно-будівельної ділянки на період з 01.02.2004 по 01.02.2005 (а.с. 104);

- строковий трудовий договір №00780 від 01.02.2005, відповідно до якого позивача прийнято на посаду тесляра бази «Запорный» на строк з 01.02.2005 по 01.02.2006 (а.с.102-103);

- строковий трудовий договір №00780 від 01.02.2006, в якому зазначено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу теслярем на період роботи з 01.02.2006 по 01.02.2007 відповідно до дозволу на працю №860501048 від 14.12.2005 (а.с.99-100).

Крім того у матеріалах справи міститься дозвіл на трудову діяльність позивача №1360197 від 30.05.2003 на період з 07.05.2003 по 01.02.2004 та повідомлення про можливість укласти трудовий договір (а.с. 92, 107, 130).

Відтак, судом з`ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачами, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, з цього приводу суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення»постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Разом із тим, відповідно достатті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

УРішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції Українизазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України,стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення,стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України.Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новийзакончи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Застаттею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самомузаконіне визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до 19.06.2023Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відтак, суд відхиляє посилання Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області, покладені в основу спірного рішення від 02.04.2024 № 092850024261, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Щодо посилань відповідачів у відзивах про відсутність даних щодо сплати страхових внесків за спірні періоди, суд зазначає про таке.

Так, Україна та російська федерація були учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 6 цієї Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Відповідно до п.3 ст.6 Міжнародної Угоди від 15.04.1994 «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів» (дата набрання чинності для України: 22.08.1995) встановлено, що працівники користуються правами і виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування.

Згідно з ст.7 цієї Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку і розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону рф «Про трудові пенсії» (в редакції, чинній на період роботи в рф) встановлено, що при підрахунку страхового стажу періоди роботи і (або) іншої діяльності, які передбачені статтями 10 і 11 цього Федерального закону, підтверджуються документами, що видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.

У матеріалах справи наявні строкові трудові договори, в яких зазначено, що ОСОБА_1 має право на пенсійне, соціальне забезпечення, яке здійснюється за рахунок пенсійного фонду рф (а.с.99-100,102-103).

Крім того, у позивача наявне страхове свідоцтво обов`язкового пенсійного страхування, яке пред`являється при прийомі на роботу, за яким відповідно до законодавства рф нараховуються страхові внески №131-850-709-42 (а.с.104).

Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при призначенні пенсії.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, зокрема, від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15.

До того ж, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, та, відповідно, це не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.

Відтак, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 21.12.2000 по 19.12.2008 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 02.04.2024 №092850024261 слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком з 26.03.2024, суд зазначає про таке.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача - 2 прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути його заяву від 26.03.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,40 грн (75%), понесення яких підтверджується квитанцією від 29.04.2024, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 02.04.2024 №092850024261.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) для обчислення розміру пенсії, період роботи з 21.12.2000 по 19.12.2008 в ТОВ «САМОТЛОРТРАНС».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 26.03.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908,40 (дев`ятсот вісім гривень сорок копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.