Вирок № 120479896, 19.07.2024, Галицький районний суд м. Львова

461/8017/21

1-кп/461/207/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.07.2024 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

з участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22021140000000068 від 02.07.2021 року. про обвинувачення:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та зареєстрований у АДРЕСА_1 , одруженого, маючого на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, раніше несудимого, який не є адвокатом, депутатом та нотаріусом, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, -

в с т а н о в и в:

обвинувачений ОСОБА_6 , реалізуючи свої злочинні наміри, які полягають у протидії силам АТО та ООС, достовірно знаючи з розповсюджених у засобах масової інформації та мережі «Інтернет» повідомлень про проведення на території Луганської області України Антитерористичної операції проти терористичної організації «Луганська народна республіка» та усвідомлюючи, що сили і засоби АТО та ООС використовуються для захисту суверенітету і територіальної цілісності України, а активні бойові дії проти них на території, підконтрольній органам державної влади України, призводять до загибелі військовослужбовців, мирного населення, пошкодження військової техніки, об`єктів інфраструктури, тощо, та відтак наносять шкоду боєздатності підрозділів сил АТО та ООС, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, у березні 2017 року (більш точний час досудовим слідством не встановлено) добровільно вступив на службу до терористичної організації «Луганська народна республіка».

При цьому, обвинувачений ОСОБА_6 , вступаючи до вказаного непередбаченого законом збройного формування - терористичної організації «ЛНР», був достовірно обізнаний, що воно відноситься до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів (здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні антитерористичної операції та Операції об`єднаних сил на території Донецької та Луганської областей України) та ставить перед собою специфічні завдання (утримання території окремих районів Луганської області, тимчасово непідконтрольних органам державної влади України, встановлення на території цих районів Луганської області військового стану (перевірка документів у осіб, черіування з вогнепальною зброєю на підконтрольних об`єктах, обладнання на території зазначених районів Луганської області так званих «блокпостів» для здійснення збройного опору Збройним Силам України та іншим військовим формуванням України) та має для цього відповідні матеріальні засоби (вогнепальну зброю, боєприпаси та військову техніку).

Крім того ОСОБА_6 усвідомлював, що зазначений підрозділ терористичної організації «ЛНР» не належить до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу Укрїни» «Про Національну гвардію України», «Про державну Зону органів Державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.

Вступивши до непередбаченого законом збройного формування - терористичної організації «ЛНР», ОСОБА_6 був забезпечений військовою формою, вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї і, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 51 від 17.03.2017 р. призначений на посаду старшого стрільця ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_9 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР», на якій перебував до березня 2018 року.

Місцем постійної дислокації «ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_9 . 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР» є АДРЕСА_2 . Водночас окремі підрозділи вищевказаного незаконного збройного формування розташовуються на ділянці вздовж лінії розмежування сил ООС та незаконних збройних формувань поблизу АДРЕСА_3 з метою нанесення вогневих ударів по позиціях Збройних сил України.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001, згідно із Законом № 170-V від 21.09.2006, із змінами, внесеними згідно із Законами № 2258-VI від 18.05.2010, № 1689-VII від 07.10.2014).

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України, заперечив та пояснив, що з 2014 року переїхав з м. Довжанська Луганської області, де він раніше проживав зі сім`єю, до м. Києва, де розпочав нове життя та працевлаштувався. В 2017 році його жінка повернулася в м. Довжанськ, а він поїхав за нею для того, щоб зберегти сім`ю, а тому деякий час там проживав, влаштувався на роботу та ремонтував автомобілі. За деякий час він з жінкою розійшовся та вирішив повернутися проживати до м. Києва. У Києві ОСОБА_6 проживав вже з іншою сім`єю до 2021 року, до часу його затримання працівниками СБУ. Також вказує на те, що в м. Довжанську він перебував у 2017 році, протягом трьох місяців, військову службу не проходив, військової форми не мав. Також зазначив, що з 2014 року декілька разів їздив на непідконтрольну Україні територію та повертався назад, зокрема у 2017-2018 роках декілька разів їздив із АДРЕСА_2 та повертався назад у м.Київ.

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України стверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами та показаннями свідків.

Повідомленнями про вчинення кримінального правопорушення № 2/4-7400 від 04.10.2016 р., № 2/4-820 від 30.01.2017 р., № 62/2/4-51 від 13.01.2021р., з яких вбачається причетність ОСОБА_6 до участі в терористичній організації «Луганська народна республіка» (т.2 а.с. 212, 215-216, 219).

Протоколом огляду від 09.06.2021 р. отриманої під час тимчасового доступу інформації про зв`язки та з`єднання мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_6 , з якого вбачається, що останній впродовж квітня 2018 року неодноразово спілкувався із іншими учасниками терористичної організації «ЛНР», а саме з ОСОБА_10 - старшиною роти Народної міліції «ЛНР»; з ОСОБА_11 - командиром взводу Народної міліції «ЛНР»(т.3 а.с. 15-33).

Протоколом НСРД№ 62/2/4-1915 від 02.04.2021 р., а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 02.04.2021 р., яким зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_6 , в тому числі з його матір`ю - Довгань Лілією, дружиною ОСОБА_12 та батьком - ОСОБА_13 , під час яких він неодноразово визнає факт «воювання», «служіння» в терористичній організації «Луганська народна республіка», в тому числі роздумує над продовженням військової служби в терористичній організації(т.3 а.с. 138-146).

Протоколом за результатами проведення НСРД № 62/2/4-633 від 11.02.2021 р., а саме зняття інформації з електронної інформаційної системи - соціальної мережі «Вконтакте», якою користується ОСОБА_14 , де було виявлено файли зі штатною структурою підрозділів «3МСБ 4 ОГМСБр 2 АК» та «2 ОГМСБр» та докуент щодо закріплення за конкретними представниками незаконних збройних формувань номерної стрілецької зброї, з оптичним диском (т.3 а.с. 191-199).

Протоколом огляду від 22.06.2021 р., яким оглянуто файл «3_Ьааа1.х1зх», отриманий за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем від 11.02.2021 р., а саме сторінки «Вконтакте» ОСОБА_15 , з якого вбачається, що ОСОБА_6 перебував в штаті терористичній організації «Луганська народна республіка» на посаді старшого стрільця ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_9 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР» (т.4 а.с.10-12).

Протоколом обшуку від 29.06.2021 р., під час якого в ОСОБА_6 вилучено його персональний мобільний телефон (т.3 а.с. 207-211).

Протоколом огляду від 13.09.2021 р. мобільного телефону марки «Meizu» 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ 2: НОМЕР_4 , в якому знаходиться сім картка оператора «Водафон» № НОМЕР_5 , в ході огляду мобільного терміналу оглянуто список контактів, серед яких знаходиться контакт « ОСОБА_16 » із номером НОМЕР_6 , який належить слідчому т.зв. «Генеральної прокуратури ЛНР» громадянину України ОСОБА_17 , а також мобільноготелефону марки "Vivo" IMEI1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 в якому знаходитьсякартка оператора «Київстар» № НОМЕР_9 , сім картка оператора «Водафон» № НОМЕР_10 та картка пам`яті Micro SD об`ємом 8 Gb; в ході огляду мобільного терміналу оглянуто список контактів, серед яких знаходиться контакт « ОСОБА_18 » із номером НОМЕР_6 , який належить слідчому т.зв. «Генеральної прокуратури JIHP» громадянину України ОСОБА_17 .

Протоколом огляду від 12.02.2021 р. персональної сторінки в соціальній мережі «Вконтакті» ОСОБА_6 , на якій зафіксовано зображення ОСОБА_6 у військовій формі взірця зьройних сил російської федерації, з оптичним диском (т.3 а.с. 224-233).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання від 17.06.2021 р., під час якого свідок ОСОБА_19 впізнав за фотознімками ОСОБА_6 як військовослужбовця народної міліції «ЛНР» (т.3 а.с. 200-202).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання від 04.06.2021 р., під час якого свідок ОСОБА_20 впізнав за фотознімками ОСОБА_6 як військовослужбовця Народної міліції «ЛНР» (т.3 а.с. 203-204).

Висновком судової портретної експертизи № СЕ-19/114-21/12151-ФП від 23.09.2021 р., відповідно до якого досліджено зображення особи чоловічої статі, одягненого у військову форму, який тримає на руках дитину. Зображення знаходиться на оптичному диску, що є додатком до протоколу огляду від 12.02.2021 р. у теці «огляд Топор» файлі «6» - придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження. Зображення особи чоловічої статі, одягненого у синю футболку-поло, розміщеному в центрі об`єктиву камери в період тривалості відеозапису 00:29 хв. - 01:20 хв. - придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження. На відео з назвою «S1720001» у період часу з 00:29 хв. по 01:20 хв. хвилину наданого у якості об`єкта дослідження та на зображені під назвою «6» розміщеному на сторінці підозрюваного ОСОБА_6 у соціальній мережі «Однокласники`наданому для порівняння зображена одна і та ж сама особа. (т.3 а.с. 235-240)

Висновком судової експертизи відеозвукозапису № 3147/3148 від 09.09.2021 р. (т.3 а.с. 241-245), відповідно до якого у звукозаписах розмов на наданому для дослідження оптичному диску DVD-R "Verbatim" № 2/41-8-822 у файлах, вказаних в п. 1.2 дослідницької частини, серед інших зафіксоване усне мовлення ОСОБА_6 . Висловлювання ОСОБА_6 в текстовому змісті цих розмов, який в основному відповідає викладеному в протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж реєстр. № 62/2/4-1915т від 02.04.2021 р., позначені як " ОСОБА_6 " (т.3 а.с. 241-245)

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 впізнав ОСОБА_6 як військовослужбовця Народної міліції «ЛНР», оскільки він з 5 березня 2017 року також проходив військову службу у танковому батальйоні Народної міліції «ЛНР», з ОСОБА_6 пересікався на полігоні. Всередині квітня 2017 року ОСОБА_6 цікавився в знайомого ОСОБА_19 - ОСОБА_21 , яким чином можна перевестися із посади стрільця, на якій він перебував- у танковий батальйон ОСОБА_19 , оскільки там вища зарплата. ОСОБА_19 був безпосередньо свідком їхньої розмови, оскільки в цей момент перебував приблизно за метр біля ОСОБА_6 і ОСОБА_21 та чистив зенітну установку. Описав ОСОБА_6 за зовнішніми ознаками, вказавши, серед іншого, що ОСОБА_6 був у військовій формі «ЛНР».

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 , який є працівником СБУ у Львівській області, повідомив суду, що з липня 2017 року працює слідчим та був слідчим під час досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 Розповів суду за яких обставин йому потрапила в поле зору ймовірно протиправна діяльність ОСОБА_6 та яким чином вказана діяльність перевірялася в ході досудового розслідування. Зокрема зазначив, що відповіді на доручення слідчого не обов`язково повинні бути в письмовій формі. Слідчий може отримати оперативну інформацію щодо можливої протиправної діяльності особи в усній формі, після чого перевіряє таку інформацію за допомогою слідчих дій, в т.ч. числі шляхом проведення допитів тощо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 , який є співробітником СБУ у Львівській області, детально розповів про проведення ним на підставі доручення слідчого НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 11.02.2021 р., а саме сторінки «Вконтакте» ОСОБА_15 , зокрема заперечив факт внесення змін чи правок до файлу « З_Ьаааt.хІsх », в якому зафіксовано штатний розпис учасників терористичної організації «Луганська народна республіка», до якої входив ОСОБА_6 .

Суд надає віри показанням допитаних свідків, які, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань та під присягою, настоюють на їх правдивості.

До обвинуваченого упереджено не відносяться.

ОСОБА_6 не навів аргументів, за яких свідки могли б його оговорювати.

За клопотанням сторони захисту суд допитав у якості свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , яким, як стверджує сторона захисту, достовірно відомо про те, де перебував ОСОБА_6 з 2014р. по 2021р. включно.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 , яка є рідною сестрою ОСОБА_6 , пояснила суду, що вони дуже добре спілкуються з братом, в них близькі стосунки. Вказала, що їй достовірно відомо, що в липні 2014 року ОСОБА_6 разом з дружиною і дітьми переїхав із міста Довжанськ (колишній Свердловськ) Луганської області до м.Києва, де вони почали проживати, оскільки ОСОБА_24 купувала квитки і допомагала із житлом в Києві. Наприкінці 2016 року ОСОБА_6 посварився з дружиною, після чого остання забрала дітей і повернулася до м.Довжанськ. У січні 2017 року ОСОБА_6 поїхав до дружини в м.Довжанськ і близько року там перебував. Свідку відомо, що ОСОБА_6 займався там ремонтом машин. Після цього ОСОБА_6 , періодично їздив до Києва та ОСОБА_26 і вже восени 2019 року став знову постійно проживати у Києві.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 пояснила, що з ОСОБА_6 у них дружні стосунки, оскільки він є рідним братом її подруги ОСОБА_27 . Влітку 2020 року ОСОБА_6 проживав у квартирі ОСОБА_25 у Києві. Вказала, що їй відомо про те, що ОСОБА_6 жив із сім`єю у Києві, на Подолі в сестри, але після того як дружина ОСОБА_6 забрала дітей і поїхала до Луганської області, ОСОБА_6 поїхав за нею і перебував там деякий час, точні часові рамки їй невідомі. Пояснила, що чула про те, що ОСОБА_6 , періодично їздив до Луганської області у сімейних справах, займався там ремонтом машин, допомагав по господарству.

Як передбачено положеннями ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Сторона захисту, заперечуючи вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, заперечує перебування ОСОБА_6 на непідконтрольній частині території України у період з березня 2017 року по березень 2018 року, тобто у період, у який згідно обвинувального акту, ОСОБА_6 перебував саме на непідконтрольній частині території України, де брав участь у військовій службі в терористичній організації (незаконних збройних формуваннях).

Разом з цим, факт перебування обвинуваченого на тимчасово окупованій території Луганської обл. у період з березня 2017 року по березень 2018 року знайшов своє підтвердження у досліджених судом у ході судового розгляду доказах: показаннях свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 . ОСОБА_19 , протоколах за результатами проведення НСРД у вигляді зняття інформації з телекомунікаційних мереж від 02.04.2021, яким зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_6 , під час яких він неодноразово визнає факт «воювання», «служіння» в терористичній організації «Луганська народна республіка», в тому числі роздумує над продовженням військової служби в терористичній організації

Зокрема, показами ОСОБА_19 , який, будучи допитаним в якості свідка, підтвердив, що з 05 березня 2017 року ОСОБА_6 проходив військову службу у танковому батальйоні Народної міліції «ЛНР» і пересікався з ОСОБА_6 безпосередньо на полігоні.

Крім цього, свідок сторони захисту ОСОБА_24 підтвердила, що ОСОБА_6 у січні 2017 року поїхав із Києва до дружини в м.Довжанськ і перебував там близько року, а в Києві став знову постійно проживати вже восени 2019 року.

Також свідок сторони захисту ОСОБА_25 пояснила, що влітку 2020 року ОСОБА_6 проживав у квартирі ОСОБА_25 у Києві, при цьому їй відомо про те, що ОСОБА_6 жив із сім`єю у Києві, на Подолі в сестри, але після того як дружина ОСОБА_6 забрала дітей і поїхала до Луганської області, ОСОБА_6 поїхав за нею і перебував там деякий час.

Таким чином, суд, перевіривши версію сторони захисту щодо заперечення перебування ОСОБА_6 на непідконтрольній частині території України у період з березня 2017 року по березень 2018 року, приходить до висновку, що така спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

В свою чергу, оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_6 , суд критично ставиться до його показань про те, що він не має відношення до вчинення вказаного злочину, оскільки обвинувачений не зміг конкретно пояснити у суді, де він перебував та чим займався у період з березня 2017 року по березень 2018 року, тобто в період інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України.

Суд вважає що надання таких показів суду є способом захисту обвинуваченого ОСОБА_6 з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Судом, під час судового розгляду допитано експерта ОСОБА_28 , який підтвердив свій висновок від 18.11.2022 року №22/4 КТ-46 (т.4 а.с. 77-92).

Суд встановив, що на вирішення експерту поставлено запитання: «Чи можливо встановити інформацію зміни критичних даних щодо користувача соціальної мережі «В контакте», а саме користувача із НОМЕР_12. В той же час, експерт досліджує обліковий запис користувача із НОМЕР_11 (арк. 2).

На ст. 13 висновку експерт зазначає, що «при перегляді доступної до перегляду користувачем інформації щодо користувача « ОСОБА_29 », яка розміщена на веб-сторінці за веб-адресою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », даних про номер його мобільного телефону, електроної пошти та надісланих чи отриманих повідомлень від інших користувачів соціальної мережі «ВКонтакте» не виявлено. Проте, такі дані органом досудового розслідування отримувалися внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки інформацію щодо номеру телефону користувача, а також щодо його повідомлень (вхідних/вихідних) неможливо отримати в загальнодоступний спосіб, без інформації про логін користувача та пароль. Як вбачається із висновку дослідження, таких даних експерт не мав і йому вони не надавалися.

Експертом складено таблицю №1 «Метадані файлу «3_baaat.хlsх» (ст.15), з якої вбачається, що дата створення файлу - 11.02.2021. На підставі наведенного експерт робить висновок про те, що цей файл дійсно створений 11.02.2021, однак, в тій же таблиці наявна графа: «Внутр. создан», з якої вбачається дата 06.10.2014 час 19:55:10, а також графа: «Сrеаtіоn», з якої вбачається аналогічна дата 06.10.2014 час 19:55:10, відтак, незрозуміло, чому експерт вважає датою створення файлу саме 11.02.2021,при цьому підтверджує, що першочергово цей файл було створено у 2014 році.

11.02.2021 р. вказаний файл, під час складання протоколу НСРД був скопійований і саме під час його копіювання у властивостях файлу з`являється дата 11.02.2021, відтак, це дата копіювання файлу, і така не свідчить про дату його створення. У вказаному можна переконатися шляхом копіювання будь-якого документу із мережі Інтернет, і у вказаному випадку датою створення файлу буде саме дата копіювання файлу, що і підтвердив експерт під час допиту.

На ст. 15 висновку вказано, що інформація з веб-сторінки, яка містить дані щодо користувача « ОСОБА_29 » піддавалася зміні 03.04.2017 о 20:03:24 +3 . Вказаний висновок експерт робить із скріншоту - зображення 15 на арк.14. Дійсно, на вказаному скріншоті в графі уа:modified зазначено дату 2017-04-03, однак неможливо встановити чи це остання дата внесення змін до профілю, оскільки в графі уа:lastLoggedIn вказана дата 2022-11-18, що свідчить про те, що у зазначений профіль і на день складення висновку дослідження, продовжує заходити користувач та його використовувати.

Крім того, суд зазаначає, що при складанні данного висновку експертом не досліджувались оригінали матеріалів кримінального провадження та матеріалів НСРД, а лише їх копії, надані захисником, виготовлені у невідомий спосіб на невідомому обладнанні та в неупакованому вигляді (арк.3 висновку).

З врахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що вказаний висновок дослідження і за формою, і за змістом не відповідає вимогам ст.ст. 84-86 КПК України, відтак визнає такий неналежним та недопустимим доказом.

Щодо наданого стороною захисту консультативного висновку від 08.02.2023 р. (т. 4 а.с. 165-183), то суд зазначає таке:

Щодо неналежної, на думку фахівця з якості відділу інформаціцйно-документального забезепечення ТОВ «Лабораторія компютерної криміналістики» ідентифікації диску для лазерних систем зчитування, як додатку для протоколу НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 11.02.2021 р. та пцд часа складення протоколу огляду від 22.06.2021 р. (копії яких надаються), варто відзначити, що чинний КПК України не зобов`язує слідчого зазначати у протоколах серійні номери диску чи застосовуючи стороннє програмне забезпечення, встановлювати його хеш суми. Більше того, не зрозуміло яким чином спеціаліст приходить до такого висновку, не досліджуючи сам диск, оскільки такий йому не надавався (ст. 6 висновку)

Щодо відсутності у списку завантажених файлів - файлу із назвою «Штатка ІНФОРМАЦІЯ_7 станом на 05.2017», то варто відзначити, що в протоколі жодним чином не вказано про те, що при завантаженні/зберіганні відповідних файлів, їм присвоювалися ті ж самі назви, які відображені на скріншотах протоколу, тому у списку завантажених файлів і відсутній документ із такою назвою. Натомість, у списку завантажених файлів наявний документ із назвою «3_baaat.xlsx», який в подальшому оглядався слідчим, та в якому міститься штатний розпис бойовиків, де наявне прізвище ОСОБА_6 .

У висновку спеціаліста (арк.17) констатовано, що зміни (модифікація) до файлу із назвою «3_baaat.xlsx» здійснювалися 11.02.2021 о 11:57:58 за Київським часом, тобто за 2 с. до того, яка такий файл був збережений чи завантажений. Вказане свідчить про те, що за такий короткий проміжок часу (2 с.) неможливо внести будь-які зміни до тексту самого файлу, вставити їх у потрібне місце, зберегти у самому файлі та в подальшому зберегти на диск чи пам`ять комп`ютера. Відтак, це спростовує версію сторони захисту, що до штатного розпису бойовиків навмисне внесли дані ОСОБА_6 .?

Крім того, вказаний висновок спеціаліста є лише висновком дослідження, а не висновком експертизи, яка призначається ухвалою суду, при складанні такого висновку також не досліджувались оригінали матеріалів провадження та матеріалів НСРД, такий не відповідає вимогам ст.ст. 84-86 КПК України, не є доказом у кримінальному провадженні, отриманий в позапроцесуальний спосіб, з порушенням вимог ст.332 КПК України, відтак не береться судом до уваги та також визнається неналежними та недопустимим доказом;

Захисник ОСОБА_7 заявив клопотання про визнання доказів у даній справі недопустими, з огляду на те, що вказані докази отриманні з порушенням встановленої процедури.

Перш ніж надати оцінку доводам сторони захисту про недопустимість доказів, суд вважає за необхідне зазначити про підхід, за яким він здійснює оцінку доказів з точки зору допустимості.

Так, суд зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ч.3 ст.62 Конституції України). Обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо (абз.5 п.3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20.10.2011).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК (ч.1 ст.86 КПК).

Водночас КПК не містить положення про те, що будь-яке процесуальне порушення, допущене при збиранні доказів, тягне за собою безумовне визнання доказів недопустимими (як протилежність за визначенням допустимим доказам).

Разом з тим, передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь - які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч.1 ст.87 КПК).

Безспірним є те, що правові норми завжди мають мету, для досягнення якої власне і створюються. Норми права мають застосовуватися, у тому числі і тлумачитися, із врахуванням такої мети, тобто із врахуванням того результату, який за задумом законодавця повинен досягатися внаслідок реалізації такої норми.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів, як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед: (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини під час збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів, визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Вказане узгоджується з правовою позицію, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17, згідно з якою невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

Саме виходячи з наведеного підходу, cуд оцінює доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів сторони обвинувачення.

Так, сторона захисту зазначає те, що під час проведення досудового розслідування було порушено правила підслідності.

Перелік рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування є вичерпний, встановлений ст.303 КПК України, відповідно до якого, рішення прокурора про визначення у кримінальному провадженні підслідності не оскаржується.

Відповідно до ч.2 ст.303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу, в той же час, такі скарги стороною захисту не подавалися.

Відповідно до ч.5 ст.218 КПК України, спори про підслідність вирішуються виключно пі час досудового розслідування, а вирішує їх виключно керівник органу прокуратури вищого рівня.

Законом України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» надано Генеральному прокурору виключні повноваження визначати підслідність кримінальних правопорушень, вчинених в районі проведення антитерористичної операції. При цьому, положення вказаного закону будуть спеціальною нормою при конкуренції із загальними нормами КПК України.

Поняття допустимості доказів визначене Главою 4 КПК України. Відповідно до таких положень Закону, недопустимими можуть визнаватися докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. В той же час, збирання доказів іншим органом досудового розслідування, ніж передбачено ст.218 КПК України, жодним чином не порушує права та свободи ОСОБА_6 , а відтак такі не можуть визнаватися недопустимими.

З приводу допустимості доказів, отриманих іншим органом досудового розслідування, ніж тим, який визначений КПК України, висловився Вищий антикорупційний суд (справа 454/2576/17 від 10.06.2021), який констатував, що правила підслідності не є складовою встановленого КПК України порядку збирання доказів, а лише забезпечують раціональний розподіл державних ресурсів, оперативність, злагодженість, ефективність та належну координацію органів досудового розслідування на відповідній стадії кримінального провадження. В той же час, порушення цих правил саме по собі не впливає на якість зібраних доказів, оскільки для усіх органів досудового розслідування передбачено однакові правила збирання доказів поза залежністю від їх спеціалізації.

Крім того, захист вказує на порушення вимог закону Генеральним прокурором, яким 18.08.2021, в порядку ч.5 ст.36 КПК України, підслідність кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_6 , визначено за СВ УСБУ у Львівській області.

Так, захистом у клопотанні зазначено, що 09.07.2021 постановою прокурора відділу нагляду Львівської обласної прокуратури ОСОБА_30 була визначена підслідність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України у виділеному з кримінального провадження №22016140000000073, кримінальному провадженні №22021140000000068 від 02.07.2021 за слідчим відділом 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

Надалі, постановою Генерального прокурора від 18.08.2021, на підставі ч.5 ст.36 КПК України, через неефективність, здійснювати досудове розслідування було доручено слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Львівській області.

Відтак, у попереднього органу досудового розслідування, а саме слідчого відділу 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, з 09.07.2021 по 18.08.2021, було достатньо часу для організації належного досудового розслідування, однак, незважаючи на це, вказаним органом, в порушення розумних строків розслідування слідчі дії у кримінальну проваджені належним чином не проведено, відтак Генеральним прокурором обґрунтовано, на підставі ч.5 ст.36 КПК України, визначено підслідність кримінального правопорушення за тим органом, який і здійснював розслідування в провадженні, з якого провадження відносно ОСОБА_6 виділялося.

Таким чином, суд вважає, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні проведено уповноваженим органом досудового розслідування, а докази у кримінальному провадженні є допустими та належними.

Щодо клопотання сторони захисту про визнання доказів, а саме протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 29.06.2021 та висновків експертиз № СЕ-19/114-21/12151-ФП від 23.09.2021 та № 3147/3148 від 09.09.2021 р. недопустимими, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на те, що однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Щодо протоколу допиту ОСОБА_6 як свідка від 29.06.2021, то суд звертає увагу на те, що такий судом не досліджувався, ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не заявляла клопотання про дослідження такого.

Суд був позбавлений можливості безпосередньо дослідити вказаний протокол, оскільки такий не надавався стороною обвинувачення як письмовий доказ, а сторона захисту не заявляла на підготовчому судовому засіданні про його дослідження.

За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст.22 КПК України, слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження наданими їй процесуальними правами.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості й достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім як у випадках, передбачених зазначеним Кодексом.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (висновок ВС в постанові від 08.11.2019 року, справа №461/9370/15 провадження № 51-745км17).

Засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими.

Разом з цим, про безпосереднє дослідження протоколу допиту ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не наполягали, клопотань про це не заявляли та до суду не подавали, а тому, із врахуванням таких засад кримінального провадження як змагальність (ст.22 КПК України) та диспозитивність (ст.26 КПК України), він судом не досліджувався.

Таким чином, суд був позбавлений можливості безпосередньо дослідити протокол допиту, оскільки такий відсутній у матеріалах справи та не був предметом дослідження під час судового розгляду у вказаному кримінальному провадженні, а тому суд не вбачає підстав для визнання його недопустимим доказом.

З урахуванням принципу безпосередності, визначеного ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо.

Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, суд першої інстанції обмежений в дослідженні в судовому засіданні протоколів допитів осіб, оскільки такі особи, в тому числі обвинувачений ОСОБА_6 , безпосередньо допитувалися судом під час судового розгляду.

Суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення при призначенні вказаних експертиз, не використовувалися безпосередні відомості, які ОСОБА_6 надавав під час свого допиту в якості свідка, відтак підстави визнавати такі експертизи недопустимим доказами у суду відсутні.

Крім того, сторона захисту зазначає про те, що ОСОБА_6 був затриманий стороною обвинувачення без складання відповідних процесуальних документів, що, на думку захисту, підтверджується ухвалою слідчого судді Галицького районного суду від 29.06.2021 р. та тягне за собою визнання всіх доказів сторони обвинувачення недопустимими.

Суд вважає, що такі твердження захисника не відповідають дійсності, оскільки такого висновку ухвала слідчого судді не містить. Крім того, слідчий суддя при обранні підозрюваному ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою перевірив всі обставини його затримання та будь-яких порушень права на захист ОСОБА_6 не константував, а навпаки підтвердив законність такого затримання 30.06.2021 р., обравши йому запобіжний захід у виді тримання під вартою. 29.06.2021 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було лише повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, а його затримання не проводилося. Тому, суд відхиляє такі твердження сторони захисту, щодо порушення права на захист ОСОБА_6 оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Крім того, суд критично оцінює доводи сторони захисту про те, що стороною обвинувачення, в порушення п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, використано протокол допиту ОСОБА_6 від 29.06.2023 р. при призначенні експертиз № СЕ-19/114-21/12151-ФП від 23.09.2021 р. та № 3147/3148 від 09.09.2021 р.

Так, згідно з ч. 1 ст. 95 КПК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Відтак, при призначенні судової портретної експертизи № СЕ-19/114- 21/12151-ФП від 23.09.2021, стороною обвинувачення використовувалося лише зображення ОСОБА_6 , яке необхідне експерту для проведення його порівняння із протоколом огляду від 12.02.2021.

Натомість, при призначенні експертизи звукозапису № 3147/3148 від 09.09.2021, стороною обвинувачення використовувалися лише зразки голосу ОСОБА_6 , які необхідні експерту для проведення їх порівняння із голосом, наявним у протоколах НСРД, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 02.04.2021.

Відтак, стороною обвинувачення не використовувалися безпосередні відомості, які ОСОБА_6 надавав під час свого допиту.

Доводи сторони захисту про недопустимість протоколів НСРД з тих підстав, що в них викладено відомості про застосування в ході процесуальних дій спецтехніки правоохоронного органу неправильними характеристиками обладнання, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколів НСРД не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК України.

Доводи захисника про те, що протоколи НСРД є недопустимими доказами через те, що додатками до них є неоригінальні примірники технічних носіїв інформації, не спростовують висновків судів про допустимість цих доказів.

У частині 3 ст. 99 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще й його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення, тощо, відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Безпідставним є ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа. Характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Згідно з ДСТУ 7157:2010, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 березня 2010 року № 8 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронний документ - це документ, інформація в якому подана у формі електронних даних і для використовування якого потрібні засоби обчислювальної техніки.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені або повноважною особою, яка його створила (обчисленням контрольної суми файлу або каталогу з файлами (CRC-суми, hash-суми) чи накладенням цифрового підпису), або, за наявності підстав, шляхом проведення спеціальних судових досліджень.

Суд ретельно перевірив інформацію, яка міститься як на носіях, які є додатками до протоколів НСРД, так і в протоколі огляду від 22.06.2021, який, як вказує адвокат, є похідним, та не встановив підстав для сумнівів у достовірності тієї інформації, яка на них зафіксована.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних про те, що протоколи за результатами НСРД отримані внаслідок порушення прав і свобод ОСОБА_6 чи істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому відсутні підстави для визнання зазначених доказів недопустимими з огляду на вимоги статей 86, 87 КПК України.

Щодо окремих доводів захисника про те, що стороною обвинувачення не підтверджено спосіб отримання (походження) копій електронних документів, то суд зазначає, що відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки: устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, відповідно до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року № 440, є державною таємницею.

Володіння зазначеними відомостями без належних на це правових підстав дає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих причин, обумовлених потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК України передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт і методи проведення НСРД.

Натомість захисником не наведено обґрунтування таких підстав у кримінальному провадженні, які б обумовили необхідність відкриття стороні захисту відомостей про ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, розголошення яких без відповідних підстав загрожує національним інтересам та безпеці, у їх змісті та значенні, визначених у ст. 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України».

Щодо покликання сторони захисту на те, що в протоколі обшуку від 29.06.2021 року зазначено, що він проведений за участю оперуповноваженого УСБУ у Львівській області ОСОБА_23 , проте жодних доручень ОСОБА_23 для проведення вказаної слідчої дії видано не було, що робить, на думку захисника, даний доказ недопустимим, а також щодо порушення права ОСОБА_6 на захист, суд зазначає наступне.

За твердженнями захисника порушення права ОСОБА_6 на захист полягало в тому, що він був фактично затриманий, проте орган досудового розслідування не роз`яснив його прав, зокрема права мати захисника та не забезпечив дотримання його прав як затриманого.

Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.

Разом з тим, відповідно до ст. 236 КПК України така слідча дія, як обшук не вимагає обов`язкової участі захисника, адже за змістом ч. 1 ст. 223 цього Кодексу зазначена процесуальна дія спрямована на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

За змістом абз. 3 ч. 3 ст. 236 КПК України слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.

Натомість, дослідивши протокол обшуку від 29 червня 2021 року, суд не встановив відомостей про те, що ОСОБА_6 в ході обшуку викликав адвоката, а слідчий його не допустив.

Навпаки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 у протоколі зазначив, що заяв чи зауважень до слідчої дії в нього немає, і засвідчив це особистим підписом.

Що стосується нероз`яснення слідчим під час обшуку ОСОБА_6 його процесуальних прав, то положення ст. 236 КПК України цього також не передбачають.

Так, до підстав, які стосуються істотного порушення прав та свобод людини під час проведення обшуку, законодавець відносить: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (пункт 1 частини 2 статті 87 КПК); недопущення адвоката під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи (пункт 3 частини 3 статті 87 КПК); постановлення ухвали слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання (пункт 4 частини 3 статті 87 КПК).

Відповідно до статті 30 Конституції Україникожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Згідно із статтею 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вказаних гарантій недоторканності житла чи іншого володіння у даному кримінальному провадженні було дотримано.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно протоколу обшуку від 29 червня 2021 року, такий проведено безпосередньо слідчим ОСОБА_31 з дозволу слідчого судді.

Надання допомоги слідчому при проведенні слідчих (розшукових) дій представниками інших підрозділів органів внутрішніх справ є однією з форм взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ, яка була регламентована на час проведення обшуку Інструкцією з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні.

Одними з основних принципів такої взаємодії є: швидке, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень та оптимальне використання наявних можливостей органів досудового розслідування та оперативних підрозділів Національної поліції України у запобіганні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень.

Відповідно до вказаної Інструкції слідчий (дізнавач), ураховуючи наявну інформацію про можливе знаходження в місці проведення обшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, зброї, боєприпасів, вилучених з обігу предметів і речовин, а також обставини, що можуть перешкодити або ускладнити проведення обшуку, на підставі доручення має право залучити працівників оперативних підрозділів, інших органів та підрозділів поліції для участі в проведенні цієї слідчої (розшукової) дії.

Що ж до посилань захисника на участь у проведенні обшуку працівника оперативного підрозділу, то захисник не зазначає, яким чином цей факт вплинув на проведення обшуку.

Отже, суд не вбачає підстав для визнання результатів обшуку недопустимими доказами у зв`язку з порушенням його суттєвих умов.

При цьому, сторона захисту зазначає про необхідність застосування належної правової процедури, внормованої ст.2 КПК України, яка встановлює завдання кримінального провадження.

Так, діючий КПК дійсно відносить до завдань кримінального провадження необхідність застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури (ст. 2 КПК). Проте, правову концепцію «належна правова процедура» не слід ототожнювати з формальною законністю.

Відповідна правова концепція («належна правова процедура») загалом являє собою юридичну вимогу, згідно з якою держава повинна поважати (гарантувати та захищати) всі юридичні права, які належать особі.

У наукових джерелах належна правова процедура розглядається як застосування права органами правосуддя (судами) відповідно до встановлених і санкціонованих державою юридичних принципів і процедур для гарантування і захисту конституційних та індивідуальних прав людини і громадянина.

Отже, суд звертає увагу, що концепція належної правової процедури має нерозривний зв`язок з існуючою системою прав людини і громадянина, які держава покликана поважати, щоб не допустити свавілля.

Для вирішення питання, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів.

Відповідно, якщо припустити, що у випадку, коли мало місце процедурне порушення законодавства, яке не спричинило будь-яких порушень прав людини, посилання на необхідність застосування концепції «належної правової процедури» є безпідставним.

Стороною захисту не наведено жодних доводів, які б давали підстави для висновків, що стверджувані адвокатом порушення вплинули на забезпечення прав та основоположних свобод ОСОБА_6 під час кримінального провадження або ж поставило під сумнів достовірність зібраних доказів.

Даних про те, що наявні істотні порушення прав і свобод ОСОБА_6 , судом не встановлено.

На підставі викладеного та системного тлумачення зазначених норм права, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, суд приходить до висновку про відсутність істотних порушення прав та свобод ОСОБА_6 , а відтак і відсутність підстав вважати недопустимими докази, на які посилався адвокат як усно в судовому засіданні, так і в письмовому клопотанні.

Враховуючи наведене, підстав для визнання зібраних під час досудового розслідування доказів у вказаному кримінальному провадженні недопустимими не вбачається, а тому суд відхиляє такі твердження сторони захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.

У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.

Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Суд проаналізував всі досліджені у справі докази та надавши оцінку кожному з них в їх сукупності та взаємозв`язку, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України та дійшов висновку про те, що сторона захисту, порушуючи питання щодо недопустимості доказів з підстав порушення вимог КПК України, не навела даних щодо істотного порушення прав обвинуваченого та впливу порушень КПК України на достовірність отриманих доказів.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено та обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення.

Це питання було вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії події.

Відтак, суд вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені у ст. 91 КПК України; вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання доказів недопустимими відсутні.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.При цьому, всі фактичні дані у цьому провадженні, що безпосередньо досліджені судом, отримані стороною обвинувачення в цілому із застосуванням належної правової процедури, позаяк, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і у належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що стороною обвинувачення надано достатню сукупність належних, допустимих доказів участі ОСОБА_6 в терористичній організаці, відтак, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив дії, які виразилися в участі у терористичній організації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України, за якою і слід кваліфікувати його дії.

Так згідно зі ст. 6 КК України особи, які вчинили кримінальні правопорушення на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України.

За ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

27.04.2014 у м. Луганську Луганської області з метою здійснення терористичної діяльності створено організацію - «Луганську народну республіку» (далі - «ЛНР»), завданнями якої є зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вплив на прийняття рішень, вчинення та не вчинення дій органами державної влади України, шляхом застосування зброї, вчинення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Вказана організація є стійким об`єднанням невизначеного кола осіб, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому, відповідно до абз. 19 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є терористичною організацією.

При цьому, на керівників та учасників спеціально створених в структурі «ЛНР» незаконних збройних формувань покладається забезпечення стійкості даної терористичної організації шляхом вчинення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів і військовослужбовцями Збройних сил України.

З квітня 2014 року по даний час, учасниками терористичної організації «ЛНР», з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності «ЛНР» та влади її керівників, здійснюються захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури на території Луганської області, акти застосування збройної сили проти держави України, чиниться збройний опір правоохоронним органам України та іншим представникам сил антитерористичної операції у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.

Як наслідок, під контролем терористичної організації «ЛНР» опинилась частина території Луганської області, статус якої визначено постановою Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та постановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування».

Чисельні злочини, вчинені представниками терористичної організації «ЛНР» визначені у зверненнях Верховної Ради України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання «ЛНР» терористичною організацією. Зокрема, у зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав- членів ЄЄ, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 за № 106-VIII, Постанові Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України» від 22.07.2014 за № 1596-VII, Постанові Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 за № 145-VIII.

07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення Антитерористичної операції.

13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконувач обов`язків Президента України Указом від 14.04.2014 за № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», після чого на території Донецької та Луганської областей розпочато широкомасштабну Антитерористичну операцію (далі - АТО) із залученням Збройних сил України та інших військових формувань.

Наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/9 від 07.10.2014 районами проведення АТО визначено території Донецької та Луганської областей. Для проведення АТО, згідно з вимогами ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», залучено військові підрозділи Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

24 лютого 2018 року, набрав чинності Закон України від 18.01.2018 № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», який визначає, що Антитерористична операція на Сході України буде проходити поряд із Операцією об`єднаних сил.

07.10.2014 самопроголошеним керівником «Луганської Народної Республіки» ОСОБА_32 видано указ № 15, яким створено незаконне військове формування - так звану « Народну міліцію ЛНР », до складу якої входять підрозділи («бригади», «батальйони», «корпуси» тощо), покликані вирішувати завдання по протидії Антитерористичній операції та Операції об`єднаних сил, збору і опрацюванню інформації про сили та засоби, які використовують правоохоронні та військові органи України в ході її проведення (далі сили та засоби АТО), а також вербуванню нових членів «ЛНР» та підшуканню пособників терористичної діяльності.

Суд встановив, що громадянин України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про проведення на території Луганської області України антитерористичної операції проти терористичної організації «ЛНР», усвідомлюючи, що діяльність даної терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, у березні 2017 року (більш точний час досудовим слідством не встановлено) добровільно вступив до її лав.

При цьому, ОСОБА_6 , вступаючи до вказаного непередбаченого законом збройного формування - терористичної організації «ЛНР», був достовірно обізнаний, що воно відносяться до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні антитерористичної операції та Операції об`єднаних сил на території Донецької та Луганської областей України та ставить перед собою специфічні завдання (утримання території окремих районів Луганської області, тимчасово непідконтрольних органам державної влади України, встановлення на території цих районів Луганської області військового стану (перевірка документів у осіб, чергування з вогнепальною зброєю на підконтрольних об`єктах, обладнання на території зазначених районів Луганської області так званих «блокпостів» для здійснення збройного опору Збройним Силам України та іншим військовим формуванням України) та має для цього відповідні матеріальні засоби (вогнепальну зброю, боєприпаси та військову техніку).

Крім того, ОСОБА_6 усвідомлював, що зазначений підрозділ терористичної організації «ЛНР» не відноситься до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.

Вступивши до непередбаченого законом збройного формування - терористичної організації «ЛНР», ОСОБА_6 був забезпечений військовою формою, вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 51 від 17.03.2017 призначений на посаду старшого стрільця ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_33 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР», на якій перебував до березня 2018.

Місцем постійної дислокації « ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_33 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР» є АДРЕСА_2 . Водночас окремі підрозділи вищевказаного незаконного збройного формування розташовуються на ділянці вздовж лінії розмежування сил ООС та незаконних збройних формувань терористичної організації «ЛНР» поблизу населених пунктів Сміле, Жолобок, Голубівка Луганської області з метою нанесення вогневих ударів по позиціях Збройних сил України.

Таким чином, суд встановив, що обвинувачений умисно приймав участь у злочинній діяльності такої терористичної організації, незаконно проходячи там службу.

Такі ознаки в сукупності є загальновідомими та, на думку суду, дають об`єктивні підстави вважати «ЛНР» терористичною організацією у межах правої кваліфікації дій ОСОБА_6 , яка передбачена ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 258-3 КК України, оскільки він вчинив дії, спрямовані на участь у терористичній організації.

Підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за іншими статтями Кримінального кодексу України в суду відсутні.

Відповідно до ст.65 КК України суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, та призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Отже, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності.

Характеризуючи особу ОСОБА_6 , встановлено, що він раніше несудимий; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеристика формальна.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч.ч.1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

З урахуванням наведеного, зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, йогоспрямованість проти громадської безпеки, те, що вінмає значну суспільну небезпеку, суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень - в межах санкції статті особливої частини Кримінального кодексу України - у виді позбавлення волі, оскільки його виправлення не можливе без ізоляції від суспільства, з конфіскацією майна.

Витрати за проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, експертизи відеозвукозапису № 3147/3148 від 09.00.2021 року, у в сумі 6864,40 грн.; за проведення судово-портретної експертизи Львівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України № СЕ-19/114-2 /12151ФП віл 23.09.2021 р. вул. Конюшинна, 24, м. Львів, 79040, в сумі 4118,88 грн., - підлягають сятгненню з обвинуваченого ОСОБА_6 в дохід держави.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Питання речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.349, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України, та призначити йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.

Запобіжний захід ОСОБА_6 залишити без змін - тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з 30.06.2021 року.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов`язані із проведенням експертизи відеозвукозапису № 3147/3148 від 09.00.2021 року, в розмірі 6864,4 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судово-портретної експертизи № СЕ-19/114-21/12151-ФП від 23.09.2021, в розмірі 4118,88 грн.

Речові докази:

- мобільний телефон марки «Vivo» ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 , в якому знаходиться сім картка оператора «Київстар» № НОМЕР_9 , сім картка оператора «Водафон» № НОМЕР_10 та картка пам`яті Мікро СД об`ємом 8 Gb, мобільний телефон марки «Meizu» ІМЕІ 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ 2: НОМЕР_4 , в якому знаходиться сім картка оператора «Водафон» № НОМЕР_5 , жорсткий магнітний диск «Seagate» об`ємом 500 Gb s\n NAODD725 - конфіскувати в дохід держави.

На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1