Рішення № 120447388, 16.07.2024, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/2184/23

Провадження № 2/697/116/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання Кадухи А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Канів, Черкаської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (далі також ТОВ «ФК «Профіт Капітал», позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.08.2016 між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду № С03.225.72104 про відкриття кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки.

Відповідно до п.2 Договору № С03.225.72104 від 17.08.2016, банк відкриває клієнту поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках Угоди та Договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну карту MasterCard World терміном дії 2 роки з моменту її випуску.

Як йдеться в п.3 Договору банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00 грн. (п.п.3.1. Договору); ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 30 000,00 грн. (п.п.3.2. Договору); процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48,00 % річних (п.п.3.3 Договору).

Банк на виконання умов Договору надав позичальнику грошові кошти у сумі 30 000,00 грн. строком до 17.08.2021, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом з іншими платежами (відповідно до тарифів банку, які розміщені на сайті банку за адресою: www.ideabank.ua) згідно з умовами договору.

Відповідно до п.п.5.3. Договору, банк перед укладенням угоди повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомлений із тарифами банку і згоден з ними.

Належний йому примірник оригіналу даної угоди йому вручено банком при підписанні даної угоди.

Банк свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі відкривши поточний рахунок № НОМЕР_1 , що зазначено та надавши кредитні кошти в розмірі 30 000,00 грн. в межах кредитного ліміту визначено в п.п.3.1. Договору.

Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує.

У зв`язку з неповерненням заборгованості за Договором та відповідно до Довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Договором № С03.225.72104 від 17.08.2016 станом на 03.12.2020 заборгованість ОСОБА_1 становить 92 724,88 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом 30 000,00 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 62 724,88 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 0,00 грн.

03.12.2020 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 12/90.

Відповідно до п.2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених договором факторингу.

Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору.

Пунктом 5.1 Договору факторингу, права вимоги, строк платежів по котрим настав, а також ті, що виникнуть у майбутньому вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК Профіт Капітал» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язань передбачених договором факторингу, щодо розрахунків (п.4.1.).

Так, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язання за договором факторингу виконав у повному обсязі та відповідно перерахував суму на користь АТ «Ідея Банк».

За таких обставин, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» починаючи з 03.12.2020 відповідно до договору факторингу № 12/90 перейшло право за Договором № С03.225.72104 від 17.08.2016, що укладено між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за Договором № С03.225.72104 від 17.08.2016, що станом на 03.12.2020 відповідно до довідки-розрахунку заборгованості складають 92 724,88 грн., що складається з: заборгованості за основним боргом 30 000,00 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 62 724,88 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 0,00 грн.

Позивач вважає, що вправі здійснити нарахування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, що складають: заборгованість за 3% річних за користування кредитом 3 413,70 грн.; заборгованість за інфляційними втратами 13 196,42 грн.

Отже, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 23.02.2022, включаючи тіло кредиту, проценти, 3% річних та інфляційні втрати становить 109 335,00 грн.

Просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 109 335,00 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2 684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11.10.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.49).

25.01.2024 від представника відповідача адвоката Васяновича В.В. надійшла заява про витребування доказів у ТОВ «ФК «Профіт Капітал» (а.с.110-112).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.01.2024 клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васяновича В.В. задоволено та витребувано від позивача ТОВ «ФК «Профіт Капітал» оригінали письмових доказів: угоди № С03.225.72104 від 17.08.2016; заяви про розмір щомісячного доходу від 17.08.2016 виданого на прізвище ОСОБА_1 ; тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток за підписом ОСОБА_1 (а.с.114-115).

21.02.2024 від позивача надійшли витребовувані докази (а.с.121-124).

17.06.2024 від представника відповідача адвоката Васяновича В.В. надійшли письмові пояснення в яких представник просив у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Пояснив, що обгрунтовуючи підстави для стягнення заборгованості за кредитом позивачем надано виписку з рахунку відповідача в якому міститься інформація про часткове погашення тіла кредиту, процентів по угоді. З даної виписки встановлено, що відповідач частково погашав кредит, перераховуючи кошти на банківський рахунок, відкритий у зв`язку з укладенням кредитного договору.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, відсотків та трьох процентів річних, то нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Повернення кредиту та сплату відсотків позичальник мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи АТ «Ідея Банк» кожного місяця кошти упродовж строку кредитування. Тобто сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Позивач не вчиняв дій щодо зміни терміну повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Таким чином, права та інтереси кредитодавця, які забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, можуть бути реалізовані, зокрема, у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

На підтвердження заявлених сум, позивачем надано розрахунок 3% річних, де нарахування здійснено на загальну суму боргу, яка не відповідає дійсності та зазначено сукупну кількість прострочених днів за період.

Проте зобов`язання по заборгованості за кредитом є щомісячними, крім того відповідач частково сплачував заборгованість, і відповідно періоди прострочення зобов`язання за кожен місяць є різними, а відтак позивач мав розрахувати індекс інфляції за весь час прострочення і три проценти річних від простроченої суми за кожний щомісячний платіж окремо.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості. Але позивачем просто помножено загальну суму боргу на індекс інфляції, без врахування сплачених сум відповідачем.

З огляду на те, що позивачем некоректно здійснено розрахунок 3% річних, відсотків та інфляційних втрат, і не надано окремого розрахунку 3% річних, відсотків та інфляційних втрат за виокремленням заборгованості за кожним місяцем та без врахування сплачених сум, вважає за необхідне просити суд відмовити в задоволенні цих позовних вимог з підстав недоведеності позивачем заявлених до стягнення сум та неможливості перевірити правильність нарахованих сум (145-149).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, направив до суду заяву з проханням розглянути справу без участі їх представника, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.140).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, свої інтереси уповноважив представляти адвоката Васяновича В.В.

Представник відповідача адвокат Васянович В.В. у судове засідання не з`явився, подав до суду письмове пояснення в якому, зокрема, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 КПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини вбачається, що у випадку ухвалення рішення по суті спору органом, якому прямо не властива судова функція, ч. 1 ст. 6 Конвенції підлягатиме застосуванню у разі, якщо таке рішення підлягає подальшому контролю з боку «судового органу, який має повну компетенцію» (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» визначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору. Водночас у п. 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України» вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип незалежного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються.

Необхідність зазначення в судових рішення чіткого обґрунтування результатів оцінки доказів передбачена й у ст. 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, суд повинен зазначити мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 та ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 17.08.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду № С03.225.72104 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки. На виконання ухвали суду про витребування доказів, позивачем представлено суду оригінал зазначеної угоди, на якій є відтиск печатки ПАТ «Ідея Банк» та підпис ОСОБА_1 , здійснений синім чорнилом (а.с.5-6, 122).

У відповідності до умов п.2 зазначеної угоди, Банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає Клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard World терміном 2 роки з моменту її виписку.

У п.3 зазначеної Угоди визначено, що банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах:

п.3.1. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00 грн.;

п.3.2. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 30 000,00 грн. Враховуючи, що зобов`язання банку щодо встановлення ліміту кредитної лінії є для нього відкличними та без ризиковими, визначення суми Кредитної лінії, що може бути доступна клієнту, протягом строку дії відновлювальної кредитної лінії, здійснюється банком в межах встановленого угодою максимального ліміту кредитної лінії без будь-яких обмежень;

п.3.3. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48.0000% річних.

Повернення заборгованості та сплата відсотків за користування кредитною лінією та/або інших платежів за угодою та договором, здійснюватимуться згідно умов договору, типового графіку та розрахунку сукупної вартості кредиту, а також тарифів, які розміщені на сайті банку за адресою www.ideabank.ua. Підписанням угоди клієнт підтверджує, що ознайомлений з типовим графіком і розрахунком сукупної вартості кредиту (п. 4 договору).

Відповідно до п.5 даної Угоди сторони угоди погодили, що клієнт ознайомлений з умовами Договору, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на Інтернет-сторінці Банку за електронною адресою www.ideabank.ua та які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згідний (п.5.1.). Банк здійснюватиме договірне списання грошових коштів з рахунків Клієнта в порядку та на умовах, передбачених діючим Договором. Банк за дорученням Клієнта здійснює договірне списання грошових коштів, у тому числі, за рахунок наданого кредиту в рамках Кредитної лінії, на користь страхових компаній, з якими Клієнтом у подальшому будуть укладено договори страхування за однією із програм, зазначених у діючих Тарифах і примірник (-и) якого/яких передано до Банку, на дату укладення такого/таких договору (-ів) страхування (п.5.2.). Клієнт заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даній угоді та кредитній справі клієнта у банку), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності, кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язаний із підприємницькою діяльністю. Банк перед укладенням угоди повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомлений із тарифами банку і згоден з ними. Належний йому примірник оригіналу даної угоди вручено банком при підписанні даної угоди; умови даної угоди та договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитної історії інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання клієнтом взятих на себе зобов`язань (п.5.3.). Клієнт дає згоду Банку на доступ до своєї кредитної історії, збір, зберігання, використання та поширення через Бюро кредитних історій інформації щодо себе (в т.ч. інформації, яка міститься в державних реєстрах та інших базах публічного користування), а також на перевірку особистих даних (встановлення фактів втрати паспорта особи, зміни прізвища тощо), в порядку, визначеному Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій». Клієнт підтверджує, що повідомлений Банком про те, що інформація для формування його кредитної історії буде передана: Товариству з обмеженою відповідальністю «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій», з місцезнаходженням: 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд.11; Приватному акціонерному товариству «Міжнародне Бюро кредитних історій», з місцезнаходженням: 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65, офіс 306 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», з місцезнаходженням: 01001, Україна, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д (п.5.4.).

Представлений суду оригінал вищевказаної угоди суд вважає належним та допустимим доказом у даній справі на підтвердження кредитних відносин між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно з ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Отже, підписання угоди № С03.225.72104 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 17.08.2016 свідчить про те, що відповідачу всі умови даної угоди (договору) цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Також позивачем до позовної заяви додано тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб нових клієнтів банку, де зазначено умови отримання кредиту та всі витрати по кредитній карті (а.с.8-9, 124).

Вказана угода (договір), тарифи були прочитані та підписані сторонами.

Оскільки відповідач підтвердив свою згоду та погодився з усіма умовами вищевказаної угоди (договору), тарифів, підписавши їх, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Позичальник зобов`язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Встановлено, що у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, відповідач має заборгованість.

У зв`язку з неповерненням відповідачем заборгованості за договором та відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за договором № С03.225.72104 від 17.08.2016, станом на 03.12.2020 становить 92 724,88 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом 30 000,00 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 62 724,88 грн. (а.с.14).

До того ж, позивачем додано Виписку з 01.01.2016 по 03.12.2020 по рахунку відповідача, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (а.с.10-13).

Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на здійснення банківських операцій (а.с.39).

03.12.2020 між акціонерним товариством «Ідея Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 12/90 (а.с.22-24).

Згідно договору факторингу, укладеного між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» (фактор) та АТ «Ідея Банк» (клієнт), останній відступив позивачу права грошової вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до положень договору факторингу, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за яким настав, а також ті, що виникнуть в майбутньому, до третіх осіб боржників, включаючи суми основного зобов`язання, проценти, комісію, неустойку та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані, зазначені в Реєстрі прав грошових вимог та є невід`ємною частиною договору.

Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору.

Згідно з п. 5.1 договору факторингу, права вимоги, строк платежів по котрим настав, а також ті, що виникнуть у майбутньому вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язань передбачених договором факторингу, щодо розрахунків (п. 4.1).

Так, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язання за договором факторингу виконав в повному обсязі, та відповідно перерахував суму на користь АТ «Ідея Банк», що підтверджується в матеріалах справи копією платіжного доручення № 14 від 03.12.2020 (а.с.28).

За таких обставин, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал», починаючи з 03.12.2020 відповідно до договору факторингу №12/90 перейшло право за договором № С03.225.72104 від 17.08.2016, що укладено між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , що підтверджується в матеріалах справи копією Реєстру боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 03.12.2020 до договору факторингу № 12/90 від 03.12.2020, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 92 724,88 грн., з яких 30 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 62 724,88 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с.25-27).

Встановлено, що відповідач своїх зобов`язань за договором № С03.225.72104 від 17.08.2016 належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 03.12.2020 заборгованість становить 92 724,88 грн., відповідно до довідки-розрахунку заборгованості (а.с.14) та виписки по особовому рахунку (а.с.10-13).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

З метою досудового, добровільного врегулювання спору, 13.07.2023 на адресу відповідача ОСОБА_1 направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань (а.с.16), однак, дана вимога залишена останнім без виконання.

Тобто, відповідач свідомо не скористався своїм правом на дотримання строку для погашення заборгованості за кредитним договором, а позивач ТОВ «ФК «Профіт Капітал» вчинив всі необхідні дії для досудового урегулювання спору.

У зв`язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за договором № С03.225.72104 від 17.08.2016, сума заборгованості складає 92 724,88 грн., з яких: заборгованість за основним боргом 30 000,00 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 62 724,88 грн., яку позивач просить в судовому порядку стягнути з відповідача.

З вимог позивача вбачається, що ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не нараховувало ніяких сум заборгованості за кредитним договором відносно позичальника, а вказаний розмір заборгованості є незмінним з моменту отримання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» права вимоги за угодою (договором) про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 17.08.2016.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Васянович В.В. не заперечували факт укладення договору та наявність боргу, лише посилались на часткове погашення заборгованості. Проте жодних доказів на підтвердження сплачених сум до суду не надали.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому, враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом в розмірі 30 000,00 грн. та заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 62 724,88 грн., розмір та нарахування яких передбаченого умовами договору.

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог Закону України «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Стосовно позовних вимог позивача в частині нарахованих інфляційних втрат на кредитну заборгованість в розмірі 13 196,42 грн., 3% річних від простроченої суми зобов`язання в сумі 3 413,70 грн., суд виходить з наступного.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем на суму простроченої заборгованості.

Так, приписи ст. 625 ЦК України передбачають, що розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачали інший розмір процентів річних.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) зазначено, що: «цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, від 03 листопада 2020 року у справі № 921/315/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку салати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З наданого з боку позивача розрахунку інфляційних втрат та 3% річних (а.с.15), останні нараховані позивачем за період з 03.12.2020 по 23.02.2022.

Однак, суд не може погодитися в повній мірі з періодом та сумою нарахованих з боку позивача інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи викладені позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначено у вищевказаних постановах, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Так, Банк на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти у сумі 30 000,00 грн. строком до 17.08.2021, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом з іншими платежами, згідно з умовами цього договору.

Строк, на який надавався позичальнику грошові кошти у сумі 30 000,00 грн., становив до 17.08.2021, про що підтверджено самим позивачем та зазначено у позовній заяві, а також не заперечувалось відповідачем та його представником.

Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 03.12.2020 по 17.08.2021 не підлягають стягненню, оскільки за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За умовами Угоди С03.225.72104 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки від 17.08.2016, передбачена процентна ставка за користування коштами кредитної лінії, що складають 48,00 % річних (п. 3.3. Договору) та відповідно нараховано відсотки у розмірі 62 724,88 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Враховуючи те, що відповідач не повернув отримані грошові кошти та не виконав взяті на себе зобов`язання за вищевказаним Договором в строк до 17.08.2021 та дійсно має заборгованість за основним боргом (тілом) кредиту в розмірі 30 000 грн. та заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 62 724,88 грн., що підтверджується вищезазначеними документами (довідка-розрахунок заборгованості та виписка по особовому рахунку), то період після такого прострочення, після 17.08.2021 підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Тому, в межах заявлених вимог період за який позивач має право на стягнення з відповідача річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України за прострочення зобов`язання становить з 18.08.2021 по 23.02.2022.

Отже, правова природа правовідносин за статтею 625 ЦК України розповсюджується та можуть нараховуватись на неустойку; на суму основного зобов`язання; на інші суми, які підлягають поверненню; на інші суми, які стягнуто рішенням суду; нараховуються за весь час прострочки; розповсюдження на усі правовідносини.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

Розраховується за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% * [Кількість днів] / [Кількість днів у році] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] проценти річних; [Кількість днів] кількість днів прострочення зобов`язання; [Кількість днів у році] кількість днів у календарному році.

Період розрахунку: з 18.08.2021 по 31.12.2021 136 днів.

[Проценти] = 92 724,88 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 136 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 036,49 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2022 по 23.02.2022 54 дні.

[Проценти] = 92 724,88 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 411,55 грн.

Сума нарахованих процентів: 1 448,04 грн.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] * [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період.

У період з 01.09.2021 по 23.02.2022 індексація на суму 92 724,88 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 101,20% * 100,90% * 100,80% * 100,60% * 101,30% * 101,60% = 106,570 % (за період вересень 2021 - Лютий 2022).

[Інфляційні нарахування] = 92 724,88 грн. (сума боргу) х 106,570 % (сукупний індекс інфляції) / 100% - 92 724,88 грн. (сума боргу) = 6 092,02 грн.

Сума збитків від інфляції: 6 092,02 грн.

Оскільки відповідач, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку останнього дійсно має заборгованість за невиконання умов договору, позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Тому, з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 6 092,02 грн. та 3% річних в сумі 1 448,04 грн.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Васянович В.В. заперечуючи проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних в повному обсязі, жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних не надали, як і не надали контррозрахунку сум.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 100 264,94 грн. (загальний борг за договором 92 724,88 грн. + 6 092,02 грн. інфляційні втрати + 1 448,04 грн. 3% річних).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 (а.с.30-33); Додатковою угодою № 6 до Договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021, укладену 12.06.2023 (а.с.34); Актом № 16 прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021, укладений 12.06.2023 (а.с.35); Актом № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.09.2023 (а.с.36); Платіжною інструкцією від 14.09.2023 № 265, де платник ТОВ «ФК «Профіт Капітал», отримувач АО «Правовий Діалог», призначення платежу оплата правової допомоги за договором № 28092021-1 від 28.09.2021, сума 112 000,00 грн. (а.с.38).

З вищевказаних документів вбачається, що договір про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021, укладений між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та АО «Правовий Діалог», надання правової допомоги відповідно до 16 осіб (боржників), серед яких є боржником ОСОБА_1 , надано консультації з клієнтом, здійснено вивчення документів та підготовлено проект позовної заяви для направлення до суду (16 позовних заяв).

Відповідно до умов п.п. 3.1.5 Договору, Клієнт сплачує на користь Об`єднання в розмірі 7000,00 грн. за підготовку та подання 1 (однієї) позовної заяви згідно реєстру Боржників (а.с.34).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Під час розгляду вищевказаної заяви, зі сторони відповідача не надходило жодних клопотань про неспівмірність або зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, не надходження з боку сторони клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки від сторони відповідача не надходило клопотань про зменшення витрат на правову допомогу, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги позивача задоволені на 91,70% (100 264,94 грн. х 100 : 109 335,00 грн.), а тому з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 6 419 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 10893 від 05 вересня 2023 року (а.с.1).

Тому, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі пропорційно задоволених вимог, а оскільки позов задоволено на 91,70%, судовий збір слід стягнути в розмірі 2 461,23 грн. (2 684,00 грн. х 91,70% : 100).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 526, 625, 1054, 1055 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості в розмірі 100 264,94 грн. (сто тисяч двісті шістдесят чотири гривні, 94 копійки), яка складається з:

- заборгованості за тілом кредиту 30000,00 грн.;

- заборгованості за відсотками 62 724,88 грн.;

- 3% річних 1 448,04 грн.;

- інфляційні втрати 6 092,02 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 6 419,00 грн. (шість тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень, 00 копійок) та витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 461,23 грн. (дві тисячі чотириста шістдесят одна гривня, 23 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082, юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, рахунок IBAN № НОМЕР_2 у АТ «Універсал Банк»).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий Б . К . Скирда