Рішення № 12043803, 16.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/6716.09.10 За позовом                    Акціонерного товариства Квімісер

До відповідача                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем»

Про стягнення 676970,20 Євро, визнання арбітражного застереження таким,                     що неможливо виконати

                                                                                                    Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача Шипко Д.В. (за дов.)

від відповідача Менюк С.А. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом акціонерне товариство Квімісер до товариства з обмеженою відповідальністю «Атем»про стягнення 676970,20 Євро (656344,00 Євро основного боргу, 20626,2 Євро трьох відсотка річних) та про визнання арбітражного застереження (ст. 5.2 контракту) таким, що неможливо виконати.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем свого обов’язку щодо оплати вартості товару, придбаного за контрактом № 1407/07 від 14.07.2007 р., та неможливістю вирішити спір на умовах контракту.

Ухвалою від 25.01.2010 р. було порушено провадження у справі № 6/67.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 15.04.2010 р. було продовжено розгляд спору відповідно до ст. 69 ГПК України.

Під час розгляду справи представник відповідача подав клопотання про витребування у Міністерства юстиції Швеції та Торгово-промислової палати Швеції відомостей про реєстрацію Міжнародного комерційного суду при Торгово-промисловій палаті у місті Стокгольмі, Міжнародного комерційного арбітражного суду в Стокгольмі, арбітражного суду в Стокгольмі.

Судом клопотання відхилено, оскільки, всупереч ст. 38 ГПК України, відсутні посилання на обставини, з яких відповідач вважає, що Міністерство юстиції Швеції чи Торгово-промислова палата Швеції здійснюють реєстрацію судових установ.

Оскільки позивач, обґрунтовуючи підсудність справи господарського суду міста Києва, послався на відсутність у Швеції такої зареєстрованої юридичної особи як Арбітражний суд в Стокгольмі (Міжнародний комерційний арбітражний суд в Стокгольмі), підсудність якого визначена п. 5.2 контракту, на підтвердження чого надав відповідь з Шведського офісу реєстрації компаній, а відповідач наполягав на існування вищевказаної юридичної особи, ухвалою суду від 11.03.2010 р. було зобов’язано відповідача надати докази існування Міжнародного комерційного арбітражного суду в Стокгольмі.

На виконання вимог суду відповідач надав лист посольства Швеції в Україні, відповідно до якого у м. Стокгольмі розташовано Арбітражний інститут Торгової палати м. Стокгольма, відомий як Міжнародний арбітражний суд Стокгольма. У зв’язку з цим відповідач просить припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України –спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»суд, до якого подано позов з питань, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує (роз’яснення Президії вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608).

Отже, враховуючи невірне викладення у п. 5.2 контракту назви існуючої у Стокгольмі арбітражної установи, суд визнає, що арбітражне застереження (п. 5.2 контакту 1407/07 від 14.07.2007 р.) не може бути виконано, у зв’язку з чим, враховуючи визначені правила територіальної підсудності (ст. 15 ГПК України) спір підсудний господарському суду міста Києва.

За таких обставин клопотання відповідача про припинення провадження у справі судом відхилено.

Відповідач у наданому суду відзиві проти позову заперечив зазначивши, що поставки товару відбувались за контрактом від 09.01.2004 р. № 04/13, жодної поставки за контрактом 1407/07 від 14.07.2007 р. не здійснювалось, а тому позовні вимоги є необґрунтованими. На підтвердження наведених обставин відповідач послався на той факт, що митні декларації містять посилання на контракт № 04/13 як на документ, за яким здійснюється поставка.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

14.06.2007 р. акціонерне товариство Квімісер (Quimicer S.A.), Іспанія (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «Атем», Україна (покупець) уклали контракт № 1407/7 (далі - Контракт), відповідно до якого продавець повинен був продати покупцю матеріали, що використовуються для виробництва керамічної плитки (далі - товар), а покупець оплатити товар через 120 днів з дня відвантаження (ст. 1-2 Контракту).

Строк дії Контракту встановлено до 14 червня 2010 року, ціна договору - 3000000,00 Євро, валюта платежу – Євро (п.п. 7.2, 2.2 Контракту).

Протягом 2007 –2008 років продавець поставив, а покупець частково оплатив товар за Контрактом. Доказами, наданими в матеріали справи (вантажно-митні декларації), підтверджується, що покупцем не проведено оплату за товар поставлений у період з квітня по жовтень 2008 р. на суму 656344,00 Євро.

Станом на день подання позову 656344,00 Євро основного боргу відповідача перед позивачем не погашена.

Умовою поставки є EX-Works. Відповідно до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгівельної палати (ІНКОТЕРМС) в редакції 2000 року (видання МТП №560) термін EX-Works (...named place), тобто Франко-Завод (...назва місця), означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Таким чином, позивач виконав перед відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за Контрактом, коли надав у розпорядження відповідача товар на території заводу в м. Онда (Іспанія).

Відповідно до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307, вантажна митна декларація заповнюється декларантом за допомогою комп'ютера та не повинна містити підчисток і помарок (п. 5.1 Інструкції).

Отже, враховуючи, що за Контрактом обов’язок митного очищення товару покладається на відповідача, він несе відповідальність за достовірність внесення даних у вантажну митну декларацію, у тому числі і щодо реквізитів договору, за яким здійснюється поставка.

Строком договором є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Контракт від 09.01.2004 р. № 04/13, який зазначений відповідачем у вантажних митних деклараціях як підстава поставки товару, був укладений терміном до 09.01.2005 р. (п. 9 контракту від 09.01.2004 р. № 04/13). Доказів його пролонгації суду не надано. За таких обставин, даний контракт не регулює правовідносини між сторонами, що існували у 2008 році, у зв’язку з чим невірне зазначення підстави поставки у вантажним митних деклараціях не має правових наслідків щодо зміни фактичної підстави поставки –контракт від 14.06.2007 року.

Поставка позивачем відповідачу товару у 2006 році (після закінчення строку контракту від 09.01.2004 р. № 04/13), не є обставиною, яка свідчить про пролонгацією останнього. Дані поставки виконані з використанням єдиного документа, що ґрунтується на формі декларації, а не в рамках контракту від 09.01.2004 р. № 04/13.

Отже, враховуючи, що у 2008 році правовідносини між сторонами врегульовувались Контрактом, доводи відповідача про те, що жодної поставки за ним не було здійснено є необґрунтованими.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статті 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 656344,00 Євро належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в сумі 656344,00 Євро.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три проценти річних підлягають стягненню з відповідача в розмірі 20626,20 Євро.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов’язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Оскільки доказів оплати послуг перекладача в сумі 2500 Євро позивачем не надано, підстави для включення цієї суми до судових витрат суд немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Атем»(01033, Україна, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 19, код 21643937) на користь акціонерного товариства Квімісер (Іспанія, м. Онда, провінція Кастельйон, Онда-Рібесальбес, п'ятий кілометр, ідентифікацій номер А-4664997) 656344,00 Євро заборгованості, 20626,20 Євро трьох процентів річних, 2209 Євро державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                                                                           С.А. Ковтун

Рішення підписано 01.10.2010 р.