Рішення № 12043439, 15.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/13315.09.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»

про стягнення 220 666, 74 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Міхно І.М.

від відповідача: Вінокурова Р.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості по орендним платежам та компенсації вартості комунальних послуг за договорами № 30 від 25.06.2009 р. та № 20 від 21.12.2009 р. у розмірі 195662, 88 грн., а також 14310, 70 грн. –пені, 8598, 91 грн. –інфляційних втрат та 2094, 25 –3% річних від простроченої суми. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань щодо сплати орендних платежів та компенсації вартості комунальних послуг відповідно до умов вищевказаних договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.07.2010 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У процесі розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»дійсно має заборгованість з орендної плати за договором № 30 від 25.06.2009 р. у розмірі 65000, 00 грн. Що ж до вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг відповідач зазначає, що він не отримував від Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом» будь-яких рахунків.

Також відповідач зазначає, що посилання позивача на укладення між сторонами договору № 20 від 21.12.2009 р. є безпідставним, оскільки сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщення 31.12.2009 р., за яким відповідач передав позивачу приміщення площею 423, 7 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, пр. Московський, 8, корп. 6 на 1-му поверсі та відповідно його не використовував.

Позивач подав заперечення на відзив, у яких зазначає, що твердження відповідача про те, що він з 31.12.2009 р. не користувався приміщенням не відповідають дійсності, оскільки 21.12.2009 р. сторони підписали договір № 20 та відповідно до акту прийому-передачі від 01.01.2010 р. позивач передав, а відповідач –прийняв приміщення площею 423, 7 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, пр. Московський, 8, корп. 6 на 1-му поверсі.

При цьому, позивач зазначає, що договір № 20 від 21.12.2009 р. є чинним та приміщення по акту приймання-передачі відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом»не повернуто.

Розгляд справи переносився через нез’явлення у судове засідання повноважного представника відповідача, неналежне виконання сторонами вимог суду та у зв’язку з необхідністю витребувати додаткові докази у справі.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст.ст. 82, 85 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі. У судовому засіданні 15.09.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом»та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»укладено договір оренди № 30, за умовами якого позивач зобов’язався передати відповідачу приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м., розміщене на 1-му поверсі для здійснення господарської діяльності.

Термін оренди встановлено з 01.07.2009 р. до 31.12.2009 р. (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору загальна щомісячна сума договірної плати складає 70000, 00 грн.

Відповідно до пп. 4.1.3. п. 4.1. договору орендна плата не включає в себе оплату комунальних платежів, які компенсуються відповідачем окремо згідно виставлених позивачем рахунків протягом 3-х банківських днів.

У відповідності до п. 4.3. договору орендні платежі відповідач сплачує щомісячно до 10-го числа поточного місяця на підставі рахунку позивача.

Відповідно до акту прийому-передачі від 01.07.2009 р. позивач передав, а відповідач –прийняв приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м.

Додатковою угодою від 13.09.2009 р. до договору № 30 від 25.06.2009 р. сторони внесли зміни до п. 4.1. вказаного договору та встановили, що загальна щомісячна сума договірної орендної плати становить 65000, 00 грн.

Додаткова угода, відповідно до п. 2, набирає чинності з 01.10.2009 р. до 31.12.2009 р. включно.

За актом передачі-прийому об’єкта оренди від 31.12.2009 р., у зв’язку з закінченням терміну дії договору № 30 від 25.06.2009 р., відповідач повернув, а позивач –прийняв приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м.

21.12.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом»та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»укладено договір оренди № 20, за умовами якого позивач зобов’язався передати відповідачу приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м., розміщене на 1-му поверсі для здійснення господарської діяльності.

Термін оренди встановлено з 01.01.2010 р. до 31.12.2010 р. (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору загальна щомісячна сума договірної плати складає 60000, 00 грн. –з 01.01.2010 р. до 31.03.2010 р. та 70000, 00 грн. –з 01.04.2010 р. до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп. 4.1.3. п. 4.1. договору орендна плата не включає в себе оплату комунальних платежів, які компенсуються відповідачем окремо згідно виставлених позивачем рахунків протягом 3-х банківських днів.

У відповідності до п. 4.3. договору орендні платежі відповідач сплачує щомісячно до 10-го числа поточного місяця на підставі рахунку позивача.

Відповідно до акту прийому-передачі від 01.01.2010 р. позивач передав, а відповідач –прийняв приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договорів № 30 від 25.06.2009 р. та № 20 від 21.12.2009 р. щодо внесення орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг, у зв’язку з чим виникла заборгованість за договором № 30 від 25.06.2009 р. за грудень 2009 р. –з орендної плати у розмірі 65000, 00 грн. та за листопад 2009 року з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 38942, 18 грн., а також за договором № 20 від 21.12.2009 р. за січень та лютий 2010 року –з орендної плати у розмірі 81506, 60 грн. та за січень та лютий 2010 року –з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 10314, 10 грн. крім того, позивач просить стягнути з відповідача 14310, 70 грн. –пені, 8598, 91 грн. –інфляційних втрат та 2094, 25 –3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

У договорах № 30 від 25.06.2009 р. та № 20 від 21.12.2009 р. не міститься застережень щодо застосування до правовідносин сторін положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідач зазначає, що заборгованість з орендної плати за договором № 30 від 25.06.2009 р. за грудень 2009 року у розмірі 65000, 00 грн. виникла у зв’язку з фінансовими труднощами Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС».

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що термін дії договору № 30 від 25.06.2009 р. закінчився 31.12.2009 р. та сторонами підписано акт передачі-прийому об’єкта оренди від 31.12.2009 р., а договір № 20 від 21.12.2009 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»не підписувався, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м. відповідно до договору № 20 від 21.12.2009 р. є безпідставними.

Проте, суд відхиляє такі твердження відповідача, оскільки в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія договору № 20 від 21.12.2009 р., який підписано обома сторонами та скріплено їх печатками, а оригінал вказаного договору перевірено у судовому засіданні.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі від 01.01.2010 р. до договору № 20 від 21.12.2009 р., відповідно до якого позивач передав а відповідач прийняв у користування приміщення по Московському проспекту, 8 у місті Києві загальною площею 423, 7 кв.м.

Вищевказаний договір є чинним, сторонами не оспорений, у судовому порядку визнаний недійсним не був, а отже відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Доказів зворотнього позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору встановлено, що орендні платежі відповідач сплачує щомісячно до 10-го числа поточного місяця на підставі рахунку позивача, комунальні платежі –згідно виставлених позивачем рахунків протягом 3-х банківських днів.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату орендних платежів за січень та лютий 2010 року та рахунки на відшкодування вартості комунальних послуг за січень та лютий 2010 року, а також рахунок на оплату орендних платежів за грудень 2009 року та рахунок на відшкодування вартості комунальних послуг за листопад 2009 року було надіслано відповідачу 26.07.2010 р., про що свідчить копія бланку повідомлення кур’єрської служби доставки.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов’язань щодо сплати орендних платежів та відшкодування вартості комунальних послуг не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договорів оренди № 30 від 25.06.2009 р. та № 20 від 21.12.2009 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди № 30 від 25.06.2009 р. у розмірі 65000, 00 грн. за грудень 2009 року та за договором № 20 від 21.12.2009 р. –за січень та лютий 2010 року у розмірі 81506, 60 грн., а також про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 38942, 18 грн. за листопад 2009 року –за договором № 30 від 25.06.2010 р. та 10314, 10 грн. за січень та лютий 2010 року –за договором № 20 від 21.12.2009 р.

Відповідач наведені позивачем обставини не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань за вищевказаними договорами, а відтак –вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 146506, 60 грн. та відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 49156, 28 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3. договору № 30 від 25.06.2009 р. та № 20 від 21.12.2009 р. сторони погодили, що у випадку прострочення по сплаті орендних та всіх інших платежів за договором відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості, але не більше подвійної ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим суд відзначає, що рахунки на сплату орендних платежів та відшкодування вартості комунальних послуг були надіслані відповідачу та одержані останнім лише 26.07.2010 р., а отже обов’язок щодо оплати настав лише після їх отримання відповідачем, тобто 26.07.2010 р.

Тож, враховуючи, що договором та положеннями чинного законодавства України встановлено відповідальність саме за неналежне виконання зобов’язання, зокрема, прострочення грошового зобов’язання, суд приходить до висновку, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних має здійснюватись саме за фактом прострочення виконання боржником свого обов’язку.

Разом з тим, суд відзначає, що позивач нараховує пеню, 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати за період з грудня 2009 року до травня 2010 року, тоді як прострочення виконання відповідачем зобов’язань настало лише з 27.07.2010 р.

Тож, оскільки суд не наділений повноваженнями самостійно визначати період нарахування штрафних санкцій та відповідальності за неналежне виконання господарського зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»пені за несвоєчасне виконання ним грошового зобов’язання, 3 % річних та інфляційних втрат за період з грудня 2009 року до травня 2010 року задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.           Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом»задовольнити частково.

2.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ВІТА ПЛЮС»(01021, м. Київ, пров. Кутузова, 4, кв. 23, код ЄДРПОУ 35811162), з будь-якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк –Вестдом»(04073, м. Київ, пр. Московський, 8, код ЄДРПОУ 35590935) заборгованість з орендної плати у розмірі 146506, 60 (сто сорок шість тисяч п’ятсот шість грн. 60 коп.) грн., відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 49156, 28 (сорок дев’ять тисяч сто п’ятдесят шість грн. 28 коп.) грн., 1956, 63 (одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят шість грн. 63 коп.) грн. –державного мита та 209, 26 (двісті дев’ять грн. 26 коп.) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 30.09.2010 р.