Рішення № 120423275, 17.07.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2024Справа № 910/6127/24

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафрон»

до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України»

про стягнення 8 888,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сафрон» (надалі - ТОВ «Сафрон») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (надалі - ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України») про стягнення 8 888,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати переданого на підставі договору купівлі-продажу №285-К-23 від 17.11.2023 товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 8 888,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

30.05.2024 до Господарського суду міста Києва від ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на порушення позивачем строків поставки товару та несвоєчасну передачу необхідних для оплати документів.

03.06.2024 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Сафрон» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач надав додаткові пояснення по справі з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, якіймають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

17.11.2023 між ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (покупець) та ТОВ «Сафрон» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №285-К-23 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується продати і відвантажити ДК 021-2015:15610000-7 Продукція борошномельно-круп`яної промисловості (крупи ячмінні перлові №2) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (додаток 1 до цього договору), а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами згідно умов цього договору: найменування товару - «Крупи ячмінні перлові №2»; кількість, кг - « 39 420,00»; ціна за одиницю виміру товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами, грн. - « 9,07»; загальна сума вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами, грн. - «357 539,40».

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунок за цим договором проводиться шляхом оплати товару покупцем за фактом поставки товару протягом 20 банківських днів з дати отримання товару на склад Територіального уповноваженого представника покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання. У разі затримки бюджетного фінансування покупця та/або затримки з боку органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування, розрахунки за фактом поставки товару здійснюються протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надходження асигнувань на реєстраційні рахунки покупця, та/або з моменту можливості органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування. Сторони домовились, що будь-які штрафні санкції до покупця в такому випадку не застосовуються.

Пунктом 4.3 Договору сторони дійшли згоди про те, що датою отримання товару є дата, зазначена в накладній.

Поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки) визначені у рознарядці (Додаток 1 до цього Договору), продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 10 грудня 2023 року (п. 5.1 Договору).

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 8 888,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-236 від 29.12.2023 та актом приймання №45 від 29.12.2023.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати отриманого на підставі Договору товару, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 8 888,60 грн.

Укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткова накладна №РН-236 від 29.12.2023 та акт приймання №45 від 29.12.2023, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств) підтверджується передача позивачем і прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 8 888,60 грн., факт чого не заперечується відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору, у відповідача наявна заборгованість із оплати отриманого на підставі Договору товару у розмірі 8 888,60 грн., а строк його виконання на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

При цьому, суд зауважує, що за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за отриманий товар.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №910/9472/17.

Крім того, у Договорі містяться банківські реквізити позивача, а вартість отриманого товару погоджена сторонами у видатковій накладній, копія якої міститься в матеріалах справи.

Також, твердження відповідача про ненадходження бюджетного фінансування не спростовують обов`язку останнього оплатити в повному обсязі отриманий від позивача товар, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати робіт за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі №923/1292/16, від 23.03.2018 по справі №904/6252/17, від 28.01.2019 по справі №917/611/18.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті позивачу 8 888,60 грн. за отриманий на підставі Договору товар. Відповідачем факту наявності заборгованості не спростовано, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8 888,60 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ТОВ «Сафрон» заборгованості у розмірі 8 888,60 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафрон» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, будинок 27; ідентифікаційний код 41220556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафрон» (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 11; ідентифікаційний код 45407878) заборгованість у розмірі 8 888 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий