Рішення № 120376000, 15.07.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6104/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 29.12.2023 по 13.02.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом від 28.12.2023 № 761-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України його, майстера-сержанта, остання штатна посада інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип. А) звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років)) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов`язок і військову службу». Станом на день звільнення відповідно до наказу від 28.12.2023 № 761-ос, вислуга років становить: календарна військова 21 років 05 місяця 18 днів, пільгова військова 09 років 09 місяців 01 днів; всього військова - 31 років 02 місяця 19 днів.

Як зазначено у позові, відповідно до положень цього наказу, позивач на момент звільнення повинен був отримати: грошову компенсацію за невикористанні 45 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та 16 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби.

Водночас, станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонним загоном з позивачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Позивач зазначає, що 13 лютого 2024 року на його особистий банківський рахунок від військової частини НОМЕР_1 надійшло 96 733, 60 грн. (компенсація за неотримане речове майно). 14 лютого 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати мені середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 (наступний день після звільнення) по 13.02.2024. Однак, як вказано позивачем, станом на день подачі позову відповідь на звернення на його адресу не надходила.

ОСОБА_1 вважає, що дії відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно є протиправними.

Ухвалою суду від 29.02.2024 року прийнято до розгляду позов та відкрито провадження по справі.

18.03.2024 року (вх.№ЕС/11004/24) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військова частина НОМЕР_1 ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 вважає її необґрунтованою.

З покликанням на необхідність застосування при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні принципу співмірності, відповідач вказує, що позивачем вже подано позовну заяву до відповідача про стягнення його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по якому винесено рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3166/24 від 05.03.2024, яким визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.

21.03.2024 року (вх.№11628/24) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України від 28.12.2023 № 761-ос ОСОБА_1 , майстер-сержанта, остання посада інспектор прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) звільнено в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) до 18 років).

За змістом вищезазначеного наказу позивач на момент звільнення повинен був отримати грошову компенсацію за невикористані 45 днів щорічної основної відпустки за 2022 р. та 16 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 р.; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби.

Однак під час звільнення своєчасний розрахунок із позивачем проведено не у повному обсязі.

Так, він відповідачем на рахунок позивача було сплачено:

- 14.01.2024 - 98806,16 грн;

- 17.01.2024 12391,94 грн.

Крім того, 13.02.2024 року на рахунок позивача від військової частини НОМЕР_1 надійшло 96 733, 60 грн. (коментар до платежу: компенсація за неотримане речове майно).

14 лютого 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати мені середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 (наступний день після звільнення) по 13.02.2024.

Як стверджує позивач, станом на день подачі позову відповідь на звернення на його адресу не надходила.

Позивач дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за період з 02.08.2020 по 28.08.2020 включно з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

На час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду Закон №2352-IX набрав чинності, тому у даному випадку належить застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції станом після 19.07.2022.

Отже, оскільки позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, то у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року по справі №420/3166/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби з ОСОБА_1 , зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 29.12.2023 по 17.01.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Таким чином, позовна вимога щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 29.12.2023 року по 17.01.2024 року вже було предметом позову у справі №420/3166/24 та вирішено судом.

Оскільки відповідальність за затримку розрахунку при звільненні з дня набрання чинності Закон №2352-IX покладається на відповідача у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток не більш як за шість місяців, зважаючи на те, що питання щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 29.12.2023 року по 17.01.2024 року вже було предметом позову у справі №420/3166/24 та вирішено судом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині періоду з 29.12.2023 року по 17.01.2024 року.

Суд наголошує про неприпустимість повторного застосування такої санкції, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми грошового забезпечення (доплати).

Щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 18.01.2024 року по 13.02.2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд зазначає.

Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п.5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З наявної в матеріалах справи Архівної відомості №1474-3268 судом встановлено, що позивачу нараховано:

- за жовтень 2023 року 56605,20 грн, з яких додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 30000,00 грн.

- за листопад 2024 року 56605,20 грн, з яких додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 30000,00 грн.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 у зв`язку із повномасштабною військовою агресію російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, який триває по теперішній час.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28 лютого 2022 року.

При цьому, відповідно до п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького на період дії складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Розмір додаткової винагороди за категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) встановлюється згідно з додатком.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (п.1-2 Постанови).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що додаткова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) лише за наявності певних умов, які визначені приписами вказаної постанови.

Відповідно до п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра України №260 від 07.06.2018 року (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з військової служби) грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу;

надбавки;

доплати;

винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

допомоги.

Отже, суд зазначає, що така додаткова винагорода не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, які враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення.

Кількість робочих днів за цей період складає 44 днів.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1209,33 грн (56605,20 грн - 30000,00 грн (додаткова винагорода)+56602,20 грн - 30000 грн (додаткова винагорода): 44 робочих дні).

Період затримки розрахунку при звільненні з 18.01.2024 року по 13.02.2024 року - 19 робочих дні.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 18.01.2024 року по 13.02.2024 року) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 22977,27 грн (1209,33 грн х 19).

Відтак, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 18.01.2024 року по 13.02.2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 22977,27 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 18.01.2024 року по 13.02.2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 22977,27 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.А. Вовченко