Рішення № 120373822, 15.07.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 липня 2024 р. Справа № 120/5292/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Зокрема, позивачка зауважує, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового періоди трудової діяльності.

Від головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, у якому представник вказує на безпідставність вимог позивачки. Зокрема, зауважує, що у позивачки відсутній необхідний страховий стаж для призначення їй пенсій. Окрім того, вказує, що унеможливлений зарахувати період працевлаштування на підставі трудової книжки, з огляду на відсутність відповідних відомостей у трудовій книжці позивачки.

Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області своїм правом на подання відзиву не скористалося.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини.

Позивачка 19.01.2024 року звернулася до головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області.

За результатами розгляду вказаної заяви було прийнято рішення № 023830027353 від 05.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Відповідно до матеріалів справи, позивачка досягла пенсійного віку та на момент звернення за призначення пенсії та у неї наявний страховий стаж 29 років 5 місяців 24 дні.

Разом з тим, за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки з 25.05.1992 року по 21.08.1996 року, оскільки відсутній номер та від якої дати наказ на звільнення з роботи та період трудової діяльності з 24.11.1997 року по 30.06.2002 року, оскільки відсутній номер трудової угоди при прийнятті на роботу від 24.11.1997 року.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 № 637 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.

Так, судом встановлено, що у трудовій книжці позивачки від 03.02.1984 року НОМЕР_1 від 07.07.1963 року міститься запис про періоди її працевлаштування з 25.05.1992 року по 21.08.1996 року в УМВС України у Вінницькій області. Відомості щодо документу на підставі якого позивачку звільнено з роботи відсутні.

Також згідно трудової книжки з 24.11.1997 року прийнята на посаду оператора ПЕОМ відділу ПР та МР УАСМ УМВС, однак відсутній номер трудової угоди, на підставі якого позивачку прийнято на роботу.

Разом з тим, суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що вказані неточності у трудовій книжці не можуть бути підставою, що вказують на не справжність записів у трудовій книжці.

Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому відмінність печаток не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.

Разом з тим, судом враховано, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що підтвердити стаж неможливо у зв`язку з відсутністю будь-яких документів в архівному підрозділі.

Відтак, позивачка фактично опинилася у ситуації, коли вона позбавлена можливості захистити свої права.

До того ж, суд акцентує увагу, що відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Окрім того, судом встановлено, що вказаний період діяльності позивачки у цій же установі частково зараховано, у зв`язку з наявністю відомостей у довідці ОК-5.

Однак, суд наголошує, що відповідачем протиправно не зарахований період працевлаштування позивачки з 25.05.1992 року по 21.08.1996 року (4 роки 2 місяці 28 днів), з 24.11.1997 року по 30.06.2002 року (4 роки 7 місяців 7 днів).

Відтак, оскаржуване рішення головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім цього, вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії.

Так, судом встановлено, що позивачка досягла 60 річного віку та у неї наявний страховий стаж більше ніж 31 рік. Тобто позивачем дотримано усіх умов для призначення йому пенсії за віком.

Принагідно суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Так, позивачка звернулася за пенсією у місячний строк до досягнення нею 60-річного віку. Тобто право на призначення пенсії у позивачки виникло саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 08.03.2024 року.

Окрім того, судом враховано, що звернення про призначення пенсію було адресована до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Суд зазначає, що саме на вказане територіальне управління покладено обов`язок призначення пенсії після отримання рішення від територіального управління, що розглядав заяву за принципом екстериторіальності.

Відтак, суд наголошує, що належним способом захисту є саме визнання протиправним та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 023830027353 від 05.03.2024 року та зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати відповідний оспорюваний стаж та призначити пенсію за віком з 08.03.2024 року.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ч. 3 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОППК НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403), головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 023830027353 від 05.03.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди працевлаштування з 25.05.1992 року по 21.08.1996 року, з 24.11.1997 року по 30.06.2002 року та призначити їй пенсію за віком з 08.03.2024 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович