Ухвала суду № 120352794, 08.07.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

08 липня 2024 р. № 520/18129/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Панов М.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Державної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)" (вул. Таджицька, буд. 17, м. Харків, 61089, код ЄДРПОУ 08564558) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;

- зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- визнати протиправними дії Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 23915,79 грн.;

- зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» здійснити ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 23915,79 грн.

Ухвалою суду від 02.07.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків, оскільки адміністративний позов не оформлено у відповідності до вимог ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від представника позивача 03.07.2024 надійшла до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду заява на виконання ухвали суду від 02.07.2024.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що про порушення прав в частині виплати грошового забезпечення в неналежному розмірі позивач дізнався лише після отримання відповідної інформації та документів на адвокатський запит представника, а саме із листа № 5/9/1-234-Фн-24 від 24.06.2024 Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)», який позивач отримав 27.06.2024. Щодо пропущення місячного строку звернення до суду в частині виплати компенсації за речове майно представником позивача зазначено, що позивач довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна при звільненні не отримував, про її складання 18.02.2024 він не знав, а отримана вона лише у відповідь на адвокатський запит.

Дослідивши матеріали справи та подану представником позивача заяву на виконання ухвали суду від 02.07.2024, суд зазначаєнаступне.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року; про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.12.2022, які стосуються оплати праці позивача, суд зазначає, що 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 №2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."

Таким чином, шляхом внесення до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець ввів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Державній установі "Харківська виправна колонія (№ 43)" та згідно витягу з наказу №265/ОС-23 від 30.11.2023 був звільнений із служби.

Отже, тримісячний строк для звернення з позовними вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення індексації грошового забезпечення сплив 01.03.2024.

Судом встановлено, що позивач з даним позовом за захистом свого права на виплату грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в належному розмірі звернувся лише 03.07.2024 (дата формування позовної заяви в електронному суді та дата реєстрації судом згідно відтиску штампу канцелярії Харківського окружного адміністративного суду на позовній заяві), тобто з пропуском передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку звернення до суду.

Щодо посилань представника позивача на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа відповідача від 03.05.2024 на адвокатський запит представника позивача, суд зазначає наступне.

Момент отримання листа відповідача № 5/9/1-234-Фн-24 від 24.06.2024 на адвокатський запит не виключає можливості позивача своєчасно дізнатися про ненарахування та невиплату грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, оскільки факт такого ненарахування та невиплати в повній мірі міг бути відомий позивачу під час отримання грошового забезпечення, яке є щомісячною виплатою, не в належному розмірі. А момент отримання листа відповідача № 5/9/1-234-Фн-24 від 24.06.2024 на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на отримання грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в належному розмірі.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Таким чином, слід дійти висновку, що дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при виключенні зі списків особового складу, та носить одноразовий характер.

Такі правові висновки було зроблено у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18.

Разом з тим, судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.

Так, судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

З урахуванням наведених висновків, Верховним Судом в постанові від 26.05.2021 у справі №380/5093/20 зроблено правовий висновок, згідно якого до правовідносин з приводу виплати грошової компенсації за речове майно підлягає застосуванню спеціальний строк, визначений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто місячний строк.

Так само подібний висновок відтворено у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №540/2001/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що позивач з даним позовом за захистом свого права на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно звернувся лише 03.07.2024 (дата формування позовної заяви в електронному суді та дата реєстрації судом згідно відтиску штампу канцелярії Харківського окружного адміністративного суду на позовній заяві), тобто, з пропуском передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, місячного строку звернення до суду.

Як встановлено судом, позивач проходив службу в Державній установі "Харківська виправна колонія (№ 43)" та згідно витягу з наказу №265/ОС-23 від 30.11.2023 був звільнений із служби.

Отже, строк звернення до адміністративного суду з позовом в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно сплив 01.01.2024.

Як зазначалось судом раніше, момент отримання листа відповідача № 5/9/1-234-Фн-24 від 24.06.2024 на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Суд зазначає, що поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У постанові від 14.09.2023 у справі №520/12477/22 Верховний Суд виклав правову позицію, згідно з якою для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд у вказаній постанові наголосив, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилань представника позивача як на підставу пропуску строку звернення до суду перебування позивача в період з 14.09.2023 по 27.09.2023, з 28.02.2024 по 12.03.2024, з 24.04.2024 по 26.04.2024, з 20.05.2024 по 31.05.2024 на стаціонарному лікуванні, суд зазначає, наступне.

Як встановлено судом, позивач проходив службу в Державній установі "Харківська виправна колонія (№ 43)" та згідно витягу з наказу №265/ОС-23 від 30.11.2023 був звільнений із служби.

Отже, перебіг строку звернення до адміністративного суду з позовом розпочався 01.12.2023.

Тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року; про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.12.2022 сплив 01.03.2024.

Місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна сплив 01.01.2024.

Отже, на стаціонарному лікуванні позивач перебував уже після спливу тримісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом.

Таким чином, позивачем у поданій заяві не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення позивача до суду, які б завадили звернутися позивачу протягом тримісячного строку звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року; про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.12.2022, а також не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення позивача до суду, які б завадили звернутися позивачу протягом місячного строку звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

Отже, наведені позивачем обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 123, 169, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя М.М.Панов