Рішення № 120351742, 12.07.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3583/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 02.02.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів за період з 03.12.2016 року по 24.12.2023 року у зв`язку з порушенням строків виплати належних їх сум: 11060,06 грн. - грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та 55138,46 грн. - індексація грошового забезпечення, за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року;

3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 73730,70 грн. за несвоєчасність виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.06.2018 року наказом №67 військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) з 18.06.2018 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку із вибуттям до нового місця служби. З отриманої від військової частини НОМЕР_1 довідки від 18.08.2022 року №2383 про розміри щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 (далі Довідка від 18.08.2022 року №2383), позивач встановила, що їй при звільненні не виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки, а також у період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення.

З покликанням на прийняття рішення по справі №420/13114/22, у позові вказано, що на його виконання відповідачем було проведено нарахування встановлених судом виплат.

Як стверджує позивач, належні ОСОБА_1 при звільненні у червні виплати вона отримала лише 24.12.2023 року, однак відповідачем при нарахуванні та виплаті таких сум не було проведено нарахування та виплату компенсацій втрати частини доходу, що, на її думку, свідчить про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 06.02.2024 року прийнято до розгляду позов та відкрито провадження по справі.

22.02.2024 року (вх.№ЕС/7652/24) від представника відповідача до суду надійшла заява, в якій вказано, що військова частина НОМЕР_1 не визнає вимоги викладені в позовній заяві в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Як вказано відповідачем, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є безпідставним.

Крім того, відповідач вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 по справі № 420/3583/24, відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 у період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року проходила військову службу та отримувала грошове забезпечення від військової частини НОМЕР_1 , при цьому перебувала на наступних посадах:

- з 03.12.2016 року по 15.08.2017 року - начальник клубу (в/ч НОМЕР_3 );

- з 15.08.2017 року по 27.10.2017 року - оператор відділення автоматизованих засобів управління (10 група бойового управління);

- з 27.10.2017 року по 18.06.2018 року - планшетист відділення планшетистів взводу планшетистів (в/ч НОМЕР_2 ), що підтверджується витягом з послужного списку (а.с.17).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №67 від 15.06.2018 року, старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення у військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із вибуттям до нового місця служби.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та щодо ненарахування індексації грошового забезпечення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 28.02.2018 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум, в задоволенні решти позовних вимог.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2023 року частково задоволено апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року скасовано; прийнято по справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.06.2018 року із застосуванням місяця підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум, відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

24.12.2023 року на виконання рішення по справі №420/13114/23 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на рахунок позивача 54311,38 грн індексації грошового забезпечення.

24.12.2023 року на виконання рішення по справі №420/13114/23 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на рахунок позивача 11060,06 грн компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року та вважаючи, що у неї є право на середній заробіток у розмірі 73730,70 грн. за несвоєчасність виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за період, звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.

Як було встановлено судом:

- 24.12.2023 року на виконання рішення по справі №420/13114/23 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на рахунок позивача 54311,38 грн. індексації грошового забезпечення;

- 24.12.2023 року на виконання рішення по справі №420/13114/23 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на рахунок позивача 11060,06 грн. компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Тобто, несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачу під час проходження ним військової служби.

При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року є протиправними, а вимоги позивача в цій части такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 73730,70 грн. за несвоєчасність виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року, суд зазначає.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

Згідно положень ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Зважаючи на те, що датою виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на виконання рішення по справі №420/13114/23 військовою частиною НОМЕР_1 є 24.12.2023 року, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 16.06.2018 по 24.12.2023 року.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Період затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише за 6 місяців.

Так, період з 16.06.2018 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 до 24.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

Зважаючи на те, що позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише за 6 місяців, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п.5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З наявної в матеріалах справи Довідки про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 судом встановлено, позивачу нараховано за квітень 2021 року 8015,35 грн, а за травень 2021 року 8072,15 грн.

Кількість робочих днів за цей період складає 40 днів.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 402,19 грн (8015,35+8072,15) грн: 40 календарний день).

Період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 24.12.2023 - 132 робочих дня, з урахуванням шестимісячного обмеження.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.2022 по 24.12.2023) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 53089,08 грн (402,19 грн х 132).

Позивачем же просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 73730,70 грн.

Відтак, позовні вимоги позивача щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасність виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 53089,08 грн. за несвоєчасність виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів за період з 03.12.2016 року по 24.12.2023 року у зв`язку з порушенням строків виплати належних їх сум: 11060,06 грн. - грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та 55138,46 грн. - індексація грошового забезпечення, за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 53089,08 грн. за несвоєчасність виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 03.12.2016 року по 18.06.2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя О.А. Вовченко