Рішення № 120345516, 12.07.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2024 р. справа № 300/5018/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.05.2024 №092850024795 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 05.05.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Позовні вимоги мотивовані тим, що після досягнення 45-річного віку, 20.05.2024 звернулася до Відділу обслуговування громадян ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1. При цьому до заяви долучила трудову книжку, пільгову довідку, а також інші документи, які підтверджують наявність загального трудового (страхового) стажу понад 24 роки, в тому числі пільгового стажу за списком №1 понад 15 років. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області їй відмовлено в призначенні пільгової пенсії за списком №1 у зв`язку недосягненням пенсійного віку (50 років). Позивач стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII. Отже, слід скасувати оскаржене рішення, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 05.05.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що вік ОСОБА_1 на дату звернення становив 45 років, тобто позивач не досягла необхідних 50 років, як це передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, а тому права на пенсію не мала. Вказав, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII фактично передано у сферу діїЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років та одночасно припинено у цій частині застосуванняЗакону України "Про пенсійне забезпечення".Отже Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком за списком №1. Відповідач вважає, що призначення пенсії за віком є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду України, а належним способом захисту прав позивача є зобов`язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком, а не зобов`язання призначити таку пенсію.

Відповідач Головне управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області у відзиві на позовну заяву вказав, що аналіз поданих документів ОСОБА_1 показує, що пільговий стаж роботи по Списку №1 становить 15 років 09 місяців 23 дні, страховий стаж становить 24 роки 04 місяці 24 дні, з урахуванням кратності 39 років 04 місяці 24 дні, якого достатньо для призначення пенсії з віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №092850024795 від 30.05.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з недосягненням відповідного пенсійного віку на дату подання заяви. Просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши відповідно до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Згідно з записами в трудовій книжці, а також довідки Комунального некомерційного підприємства "Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради" від 01.05.2024 №257/01-15 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 05.05.2008 по 30.04.2024 працювала молодшим спеціалістом з медичною освітою (рентгенлаборант) кабінетів рентгенологічного відділу (т.1, а.с.20-24, 190, 200 на звороті, 208-210, т.2, а.с.1).

Позивач після досягнення 45-річного віку, 20.05.2024 звернулася до Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (т.1, а.с.14, 54-57,211-212).

Як видано з матеріалі справи, разом із заявою позивач долучила копії трудової книжки, пільгової довідки, витяги з наказів, щодо надання відпустки по догляду за дитиною, довідки/наказів щодо проведення атестації робочих місць, диплому з додатком, довідки про віднесення посади рентгенлаборанта до молодших спеціалістів із медичною освітою, довідки про підтвердження наявного трудового стажу, висновків Державної експертизи умов праці, довідки стану дотримання законодавства про працю (т.1, а.с.20-24,54-172, 191-197,202-203,213-226, 229-250).

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням від 30.05.2024 №092850024795 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовило позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного пенсійного віку (50 років) (т.1, а.с.16-17, 188).

Водночас, вказаним рішенням відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області підтвердив наявний у позивача стаж роботи за списком №1, який складає 15 років 09 місяців 23 дні, страховий стаж, який складає 24 роки 04 місяці 24 дні, з урахуванням кратності 39 років 04 місяці 24 дні, якого достатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася з вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV).

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-ІV).

При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-Х11) в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі Закон №213- VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 15 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років, та збільшено страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за списком №1 з 15 до 20 років.

Таким чином, після набуття чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувалися п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017 року (далі - Закон № 2148-VIII від 03.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Cписком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі № 2148-VIII від 03.10.2017 року наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Cписком № 1 почали регламентуватися одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Cписком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.

Судом встановлено, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах її вік складав 45 років, тобто позивач досягла необхідного віку для призначення пільгової пенсії. Тому, посилання відповідача на не досягнення позивачем 50-річного віку, як на підставу відмови у призначенні пільгової пенсії за Списком №1, є необґрунтованим.

Враховуючи наявність страхового стажу з урахуванням кратності 39 років 04 місяці 24 днів та пільгового стажу за Списком №1-15 років 09 місяців 23 дні, позивач набула права на пільгову пенсію за віком за Списком №1, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.05.2024 №092850024795 є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти Українивід 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач досягла віку 45 років 04.05.2024 та звернулася із заявою про призначення пенсії 20.05.2024, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку, отже пенсія має бути призначена з 05.05.2024.

Тому слід зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 05.05.2024 з наступного дня після досягнення позивачем 45-річного віку.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно допункту «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" .

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії №092850024795 від 30.05.2024, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 20.05.2024) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.05.2024.

В свою чергу відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на заяву позивача від 20.05.2024 про призначення пенсії за віком жодних рішень не приймав, а тільки надіслав листом від 31.05.2024 №0900-0210-8/31485 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (а.с.15).

Отже, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не вчиняло протиправних дій та не відмовляло в призначенні пенсії за віком.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 800 грн. сплачених судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.05.2024 №092850024795 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул.Гоголя, 34, м.Полтава) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 05.05.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Cписком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул.Гоголя, 34, м.Полтава)на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 800 (вісімсот)грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.