Рішення № 120342218, 05.07.2024, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1026/23

провадження № 2/631/136/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2024 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона є рідною матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

17 вересня 2005 року дочка, ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_6 , який був зареєстрований Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області та після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». У подальшому, шлюб між її донькою - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був розірваний за рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області.

Як вказала позивач, з 2014 року її покійна дочка - ОСОБА_4 почала мешкати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем - ОСОБА_2 . З час їх спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згодом відповідач покинув її доньку та сина, й за весь цей час про дитину не згадував. Після смерті ОСОБА_4 онук так й залишився проживати з позивачем, за адресою їх реєстрації: АДРЕСА_1 , та перебуває на повному її утриманні.

Відповідач ніяким чином не піклується про свого сина - ОСОБА_3 , не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами своєї дитини, його навчанням, а також станом здоров`я хлопця. Не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання. ОСОБА_3 взагалі не спілкується з дитиною, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі та не проявляє інтересу до його внутрішнього світу, а також не створює умов для отримання ним знань, у зв`язку з чим створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Позивач зазначила, що відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем особисто без участі та підтримки з боку відповідача, дитина знаходиться на повному утриманні бабусі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зовсім не надає матеріальної допомоги на утримання сина, хоча має певний дохід.

На думку позивача, зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїх обов`язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків і є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 та стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина. Вказані обставини й змусили позивача, яка є рідною бабусею хлопця, звернутися до суду із відповідним позовом.

Відповідачем, ОСОБА_2 , відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, у відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, до суду надано не було.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - СЛУЖБОЮ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ письмових пояснень у відповідності до статті 181 Цивільного процесуального кодексу України надано не було. Разом із тим, СЛУЖБОЮ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ направлено на адресу суду висновок органу опіки та піклування Нововодолазької селищної ради від 07 грудня 2023 року № 02-27/2549 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 ».

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 16 січня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 липня 2024 року визначено про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Також Нововодолазьким районним судом Харківської області неодноразово постановлялись ухвали про відкладення розгляду справи, у зв`язку із неявкою сторін у судові засідання.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, судом не вживалось.

Позивач, ОСОБА_1 , у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити й у вступному слові стисло виклала зміст та підстави позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які відповідають змісту позовної заяви. Звернула увагу суд, що ОСОБА_2 фактично самоусунився від виховання дитини - ОСОБА_3 та взагалі не виявляє будь-якого інтересу до нього. Зі слів позивача, коли її донька - ОСОБА_4 тяжко захворіла, відповідач покинув родину та перестав спілкуватись із сином, а також надавати йому будь-яку допомогу, у тому числі матеріальну. Після смерті ОСОБА_4 , онук продовжує проживати разом із бабусею та сестрами, які знаходяться на повному її утриманні та піклуванні.

В подальшому у судове засідання позивач, ОСОБА_1 , не з`явилась, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась завчасно та відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, позивач звернулась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 4598/24-вх. від 19 червня 2024 року, відповідно до якої вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд подальший розгляд справи провести за її відсутності, зазначивши, що у разі повторної неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач, ОСОБА_2 , у судові засідання, що призначались неодноразово, останній раз на 17 квітня 2024 року, 29 квітня 2024 року, 28 травня 2024 року, 19 червня 2024 року та 05 липня 2024 року, не з`являвся, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.Судові повістки про виклик ОСОБА_2 були повернуті на адресу суду з відміткою відділення УДППЗ «УКРПОШТА» - «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».

Крім того, у судове засідання, що були призначені на 05 липня 2024 року ОСОБА_2 , викликався шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028/pres-centr/11/ 1625176/).

Про причини своєї неявки ОСОБА_2 суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності, а також відзив на позовну заяву, у відповідності до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, не надав, станом розгляду справи не цікавився.

Уповноважений представник СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у судові засідання теж не з`являвся, хоча про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлялись у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, 11 грудня 2023 року начальник СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ - Марина Синиця звернулась на адресу суду з клопотанням, що було зареєстроване за вхідним № 6878/23-вх., відповідно до якого просила суд розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, провести за відсутності представника служби у справах дітей, зазначивши, що проти задоволення позовних вимог не заперечують.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

При цьому, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність таких клопотань у позивача та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, свідчать їх відповідні заяви долучені до матеріалів справи.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В даному випадку відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, враховуючи наявні в матеріалах справи довідки поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки - «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у складі колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23 (провадження № 61-73св24).

Окрім цього, частиною 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Також відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач будучи завчасно належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явився у судове засідання, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, а позивач у судовому засіданні їх вже надала, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог за відсутності сторін.

Вислухавши пояснення та доводи позивача, думку неповнолітньої дитини, а також показання свідків, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують правовідносини, що виникли, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 5 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положення частини 2 статті 129 Конституції України визначають основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Як убачається із матеріалів справи, 17 вересня 2005 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб, про що Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис за № 5, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 12 червня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_4 », дружини - « ОСОБА_4 ».

У подальшому, відповідними рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області шлюб міжОСОБА_6 та ОСОБА_4 було розірвано.

З 2014 року ОСОБА_4 та відповідач по справі ОСОБА_2 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу. При цьому зазначена обставина учасниками справи не оспорювалась та належним чином не спростована. За час спільного проживання у останніх народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 15 жовтня 2016 року Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 у селі Вільхуватка Нововодолазького району Харківської області, про що Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 27. Батьками дитини у свідоцтві про народження зазначено громадян України: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 .

Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 у селі Вільхуватка Харківського району Харківської області померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Нововодолазькою селищною радою Харківської області 07 липня 2023 року зроблено відповідний актовий запис за № 85 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що вбачається з копії свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 25 жовтня 1980 року Рокитненським сільським ЗАГС Нововодолазького району Харківської області, відповідно до якого 25 жовтня 1980 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб, про що Рокитненським сільським ЗАГС Нововодолазького району Харківської області в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблений запис за № 31 та подружжю після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: чоловікові - « ОСОБА_9 », дружині - « ОСОБА_1 », а також копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 , виданого 26 квітня 1983 року Рокитненським сільським ЗАГС Нововодолазького району Харківської області, з якого убачається, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 у селі Вільхуватка Нововодолазького району Харківської області, про що Рокитненським сільським ЗАГС Нововодолазького району Харківської області 26 квітня 1983 року в книзі реєстрації актів про народження зроблений запис за № 23. Батьками останньої у вищевказаному свідоцтві про народження зазначено: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_1 . При цьому, як вказала позивач, після смерті чоловіка, ОСОБА_9 , вона повернула своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».

Отже, проаналізувавши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є рідною бабусею - ОСОБА_3 .

З копії довідки № 23-60/140, виданої 20 липня 2023 року Ватутінським старостинським округом № 10 Нововодолазької селищної ради Харківської області вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08 серпня 1979 року зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . До складу зареєстрованих осіб за вказаною адресою входять: онука - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (зареєстрована з 13 липня 2017 року); онука - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (зареєстрована з 13 липня 2017 року); онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований з 18 жовтня 2016 року).

Крім того, згідно копії акту депутата округу № 3 Нововодолазької селищної ради Харківської області Пікалової О. О. від 26 липня 2023 року № 560 встановлено, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та фактично проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі своїми онуками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_12 . Родина мешкає у цегляному будинку, підведене електропостачання та пічне опалення. Бабуся ОСОБА_1 займається утриманням та вихованням онуків самостійно. Факти викладені в акті підтверджують свідки: ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , про що мається підпис останніх.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10 січня 2002 року.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З приписів статтей 51 та 52 Конституції України, пункту 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтей 6, 8 та 11 - 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я, а також право на сімейне виховання та збереження сімейних зв`язків.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»)

Відповідальну роль у захисті таких дітей Держава поклала на суди.

Відповідно до положень частини 1 статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Серед батьківських обов`язків чинне законодавство України відокремлює обов`язки з виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, а також поважати дитину (частини 1 - 4 статті 150 Сімейного кодексу України). Частиною 5 цієї ж статті визначено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

З огляду на положення частини 3 статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

У свою чергу, положення частини 4 зазначеної вище статті передбачають, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Положення пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України обумовлюють, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Аналогічне за своїм юридичним змістом роз`яснення міститься також у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України).

Про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого малолітнього сина - ОСОБА_3 та нехтування ними, свідчать пояснення ОСОБА_1 , надані у судовому засіданні та сукупність доказів, що міститься в матеріалах справи.

Так, як вже зазначалось, відповідно до копій довідки Ватутінського старостинського округу № 10 Нововодолазької селищної ради Харківської області № 23-60/140 від 20 липня 2023 року та акту депутата округу № 3 Нововодолазької селищної ради Харківської області Пікалової О. О. від 26 липня 2023 року № 560, після смерті матері - ОСОБА_4 , дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та мешкає разом із сестрами та бабусею - ОСОБА_1 , яка займається утриманням та вихованням онуків самостійно.

Також, згідно копії довідки № 487, виданої 21 липня 2023 року Ватутінським закладом дошкільної освіти (ясла садок) Нововодолазької селищної ради Харківської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував ясла садок з вересня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_13 . Весь цей період хлопцем опікувалась його бабуся, ОСОБА_1 , 1955 року народження, та його мама, ОСОБА_4 , 1983 року народження. Найчастіше в садок приводила та забирала ОСОБА_3 , бабуся - ОСОБА_1 , яка також відвідувала батьківські збори та приходила на святкові дійства. Батько ОСОБА_3 жодного разу до садочку не приходив.

У довідці, виданої 22 липня 2023 року лікарем Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Нововодолазької селищної ради амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Ватутіне, зазначається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікується своїми онуками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , під час їх хвороби та профілактичних щеплень приводила до сімейного лікаря, як у період тяжкої хвороби їх матері - ОСОБА_4 , так і після смерті останньої.

Отже, із наданих доказів судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає разом з бабусею ОСОБА_1 , яка самостійно повністю опікується ним, його вихованням, навчанням та здоров`ям, що, у свою чергу, свідчить про відсутність турботи з боку батька - ОСОБА_2 фізичним й моральним здоров`ям, а також розвитком свого сина.

Допитані у судовому засіданні 28 травня 2024 року в якості свідків, у відповідності до вимог статті 230 Цивільного процесуального кодексу України та попереджені про кримінальну відповідальність, за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили суду, що є сусідами родини ОСОБА_1 та знають їх багато років. Зі слів свідків, ОСОБА_2 проживав з донькою позивача - ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та у них народився син ОСОБА_3 . Коли ОСОБА_4 тяжко захворіла, ОСОБА_2 покинув родину та навіть не був на похованні останньої. При цьому, кожен із свідків зазначили, що відповідач погано ставився до ОСОБА_4 та часто ображав її. Після того, як ОСОБА_2 пішов з сім`ї, ОСОБА_3 мешкав з сестрами та мамою, а також бабусею, які повністю утримували дитину. Зі слів свідків, відповідач не спілкується з сином, участі у його вихованні не приймає та матеріально не забезпечує, хоча працює неподалік від будинку позивача та часто буває у селі. Під час тяжкої хвороби ОСОБА_4 саме на ОСОБА_1 був увесь тягар по піклуванню за дітьми та їх вихованню. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 матері дітей, останні залишились проживати разом із бабусею, яка й замінює ОСОБА_3 батьків, в відповідач зовсім відсутній у житті хлопця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) висловив таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, статті 35 - 36, пункт 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року, пункт 78).

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

При цьому рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21 та інших.

Статтею 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XIIвстановлено, що держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Згідно зі статтею 13 названої Конвенції дитина має право вільно висловлювати свої думки.

Крім того, положеннями статті 3 Європейської Конвенції про здійснення прав дітей, що ратифікована Україною Законом від 03 серпня 2006 року № 69-V, передбачено права дитини бути проінформованим та висловити свою думку під час розгляду справи (судового розгляду).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї (частина 1 статті 171 Сімейного кодексу України).

Тлумачення частини 2 статті 171 Сімейного кодексу України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).

Аналогічна норма також міститься у пункті 1 частини 1 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України.

Малолітній ОСОБА_3 в ході розгляду справи у судовому засіданні пояснив, що його батько ОСОБА_2 до нього не приїжджає, з ним не спілкується та не проявляє будь якої уваги. До парку його не водить, зі школи також ніколи не забирав, іноді він бачить батька у селі, але той на нього не реагує. Хлопчик повідомив, що мешкає з бабусею ОСОБА_1 , з якою йому добре, оскільки вона піклується про нього.

Вищевказане свідчить про неналежну та неприпустиму поведінку з боку ОСОБА_2 по відношенню до свого малолітнього сина.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 Сімейного кодексу України та статтею 56 Цивільного процесуального кодексу України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Нормами частин 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради Харківської області «Про доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 » № 02-27/2549 від 07 грудня 2023 року вбачається, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з бабусею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Матір дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно характеристики, наданою Нововодолазьким ліцеєм № 2 Нововодолазької селищної ради Харківської області від 28 листопада 2023 року, ОСОБА_3 проживає з бабусею, ОСОБА_1 , яка займається його вихованням та навчанням. Стосунки в сім`ї теплі, довірливі. ОСОБА_1 підтримує тісний зв`язок з класним керівником, вчителями ліцею, виконує рекомендації, надані педагогічним працівником закладу. Вдома для дитини створені необхідні умови для навчання: облаштоване робоче місце, закуплено канцелярське приладдя. Батько хлопчика проживає окремо, з дитиною не спілкується, участі у вихованні не бере. З класним керівником на зв`язок жодного разу не виходив, на батьківські збори не з`являвся. Відповідно до довідки, виданої сімейним лікарем від 27 листопада 2023 року, встановлено, що опікується здоров`ям дитини ОСОБА_1 . Батька, ОСОБА_2 , при відвідування та огляді дитини в амбулаторії жодного разу не було. Під час обстеження умов проживання працівниками Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області було з`ясовано, що за адресою проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 , створені необхідні умови для проживання, навчання та розвитку дитини, які створює бабуся, ОСОБА_1 . Згідно з висновком оцінки потреб та акту оцінки потреб, складеного фахівцем із соціальної роботи Комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування» Нововодолазької селищної ради, ознаки складних життєвих обставин відсутні. ОСОБА_3 має довірливі відносини з бабусею. Батько хлопчика за адресою мешкання сина не проживає. Враховуючи акт депутата Нововодолазької селищної ради Харківської області від 07 грудня 2023 року, утриманням та вихованням онука займається ОСОБА_1 . За адресою мешкання батька, ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , спеціалісти служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області разом з фахівцями із соціальної роботи Комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування» Нововодолазької селищної ради, обстежено умови проживання та проведено бесіду з самим батьком. Умови проживання задовільні. Батько написав пояснення, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав.

Даний висновок органу опіки та піклування суд вважає достатньо обґрунтованими, оскільки фаховими спеціалістами вивченні умови проживання дитина, яка забезпечена усім необхідним, взято до уваги ставлення хлопчика до бабусі та батька, а також враховані інтереси дитини.

Отже, доводи позовної заяви ОСОБА_1 про відсутність у відповідача бажання приймати участь у вихованні дитини, дбати про його розвиток, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношення до свого сина, за відсутності будь-яких об`єктивних та доведених перешкод, не приймає участі у його вихованні, навчанні, розвитку та утриманні, не цікавиться його успіхами та здоров`ям, не турбується про фізичний та духовний розвиток хлопця, про його харчування, лікування та освіту, не надає належної матеріальної допомоги та моральної підтримки, а відтак, свідомо ухиляється від виховання сина та нехтує своїми батьківськими обов`язками.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо свого малолітнього сина ОСОБА_3 є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Доказів зворотного суду не надано та в судовому засіданні не встановлено.

З урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, врахувавши відсутність у батька бажання спілкуватись з дитиною, суд виходить, перш за все, з найкращих інтересів дітей та приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав щодо його сина знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що частинами 1 та 4 статті 169 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. А отже, ОСОБА_2 не позбавлений права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни своєї поведінки по відношенню до сина.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на її користь на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд виходить з наступного.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав визначені положеннями статті 166 Сімейного кодексу України, а саме: особа, яка позбавляється батьківських прав, втрачає всі права, засновані на спорідненні з дитиною, окрім обов`язку щодо утримання дитини (частини 2 та 3 статті 166 Сімейного кодексу України).

Приписами частини 2 статті 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України чітко визначений обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Аналогічне за своїм правовим змістом роз`яснення міститься також й у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

За змістом положень частини 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, з огляду на наведене слід зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Окрім цього, згідно приписів Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Такий припис доводить факт підвищеного захисту прав дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

При цьому суд зауважує, що згідно з положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору доцільно застосовувати положення частини 8 статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У статті 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

При цьому батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу їх матері, батька (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 , мати якого померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає разом із бабусею - ОСОБА_1 та фактично знаходиться на її утриманні. Зазначені обставини жодним чином не спростовані відповідачем під час судового розгляду.

Стягнення аліментів у судовому порядку є правом того, з ким проживає неповнолітня дитина, передбаченим Сімейним кодексом України, незалежно від надання допомоги на утримання дитини в добровільному порядку.

Як вже було зазначено, неповнолітня дитина проживає разом з бабусею, а отже тягар по її утриманні здебільшого покладається на позивача. Відповідачем жодних доказів, які б свідчили про його звільнення від сплати аліментів, не надано, а тому суд вважає необхідним покладення на останнього аліментного зобов`язання.

Імперативними припасами частин 1 та 2 статті 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Аналогічне роз`яснення щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів надане Пленумом Верховного Суду України в абзаці 3 пункту 17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина 2 статті 182 Сімейного кодексу України).

Так, за досліджених у судовому засіданні обставин, суд приходить висновку, що ОСОБА_2 не виконує по відношенню до свого сина батьківських обов`язків, передбачених сімейним законодавством, та ухиляється від належної участі по його утриманню у грошовій чи будь-якій іншій формі.

Визначаючи розмір аліментів, які необхідно стягувати з відповідача на утримання неповнолітньої дитини, суд враховує, що ОСОБА_2 має задовільний стан здоров`я, доказів того, що останній є непрацездатним за станом здоров`я, суду не надано, як й не надано доказів того, що у останнього на утриманні ще є неповнолітні діти або непрацездатні батьки.

При цьому суд виходить з приписів статтей 166 та 180 Сімейного кодексу України, якими передбачено саме обов`язок, а не право батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття та цей обов`язок не зажить від того, позбавлений батько батьківських прав чи ні.

З огляду на вище викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, враховуючи те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 15 жовтня 2016 року Ватутінською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 27, дитина, яка залишилась без матері, проживає разом із бабусею та перебуває на повному її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, хоча є працездатною особою за віком, має задовільний стан здоров`я, суд доходить висновку щодо необхідності стягнення з відповідача, ОСОБА_2 , аліментів на утримання сина, ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Приймаючи до уваги положення частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України суд вважає, що аліменти з відповідача необхідно стягувати з дня звернення позивача до суду, тобто починаючи з 10 серпня 2023 року.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у серпні 2023 році.

Статтею 7 Закону України № 2710-ІХ від 03 листопада 2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2684 гривні 00 копійок, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок за кожну вимогу немайнового характеру.

Проте, враховуючи положення пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», які передбачають, що у справах про стягнення аліментів позивач звільняється від сплати судового збору, судові витрати в частині вирішення питання про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини слід покласти на відповідача та стягнути їх з останнього у дохід держави.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок за позовну вимогу про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, що підтверджено квитанцією № 0.0.3134530889.1, виданою 08 серпня 2023 року АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 гривні 60 копійок.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 -13, 45, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 280 - 283, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 10 серпня 2023 року й до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок у дохід держави.

В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць рішення суду підлягає негайному виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У відповідності до вимог частини 6 статті 164 Сімейного кодексу України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Роз`яснити відповідачу положення статті 169 Сімейного кодексу України, що мати, батько позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42126819, адреса місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Донця Григорія, будинок № 14.

Повний текст рішення складений та підписаний з урахуванням приписів частини 3 статті 124 та частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України - 12 липня 2024 року.

Суддя: Т. М. Трояновська