Рішення № 120340685, 19.06.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2024Справа № 910/18499/20 (910/18269/23)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 17)

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

В межах справи № 910/18499/20

За заявою Приватного акціонерного товариства "Росава"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" (ідентифікаційний код 32344814)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Позивач Охріменко О.О. - розпорядник майна, Барабаш М.Ю. - представник

Від відповідача Джас І.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/18499/20 за заявою Приватного акціонерного товариства "Росава" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2020.

29.11.2023 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Також 29.11.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.12.2023 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.12.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину до розгляду в межах справи № 910/18499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив", постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 24.01.2024.

19.12.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.12.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича про забезпечення позову.

03.01.2024 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Судове засідання 24.01.2024 не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.01.2024 розгляд справи призначено на 05.02.2024.

Судове засідання 05.02.2024 не відбулось у зв`язку з направленням матеріалів справи на запит до Північного апеляційного господарського суду.

Матеріали справи № 910/18499/20 (910/18269/23) повернуто до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2024 залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину в межах справи № 910/18499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом сплати судового збору в розмірі 674 063,80 грн. та надання відповідного підтвердження суду.

08.04.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.

11.04.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли заперечення відповідача на клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.04.2024 задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича сплату судового збору в розмірі 674 063,80 грн. до ухвалення судового рішення у справі, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка Олексія Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину до розгляду в межах справи № 910/18499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив", судове засідання у справі призначено на 27.05.2024.

10.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення позивача.

27.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 27.05.2024 оголошено перерву до 03.06.2024.

02.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення відповідача.

03.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

03.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли клопотання відповідача про долучення доказів у справі, а також витребування доказів.

03.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли заперечення відповідача на додаткові пояснення представника позивача від 09.05.2024, зареєстровані в електронному суді 23.05.2024.

03.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення позивача щодо заяви відповідача від 27.05.2024.

У судовому засіданні 03.06.2024 оголошено перерву до 12.06.2024.

12.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення позивача.

12.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення відповідача.

У судовому засіданні 12.06.2024 оголошено перерву до 19.06.2024.

19.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

19.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

19.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли клопотання відповідача про витребування доказів та відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2024 задоволено клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Протокольними ухвалами від 19.06.2024 відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про відкладення розгляду справи та оголошення перерви у судовому засіданні.

Також протокольними ухвалами від 19.06.2024 залишено без розгляду клопотання відповідача про витребування доказів від 03.06.2024, а також задоволено клопотання відповідача від 19.06.2024 в частині долучення доказів, а в частині витребування доказів - відмовлено.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 19.06.2024 відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача від 03.06.2024 та від 19.06.2024.

У судовому засіданні 19.06.2024 позивач надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка О.О. вказав, що на виконання обов`язків, визначених ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства та на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 у справі № 910/18499/20, було проведено інвентаризацію майна боржника та за її результатами виявлено ряд правочинів, які суперечать приписам чинного законодавства, відповідають ознакам недійсності правочину, визначеним ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, та вчинені на шкоду кредиторам боржника (фраудаторні правочини).

Зокрема, було виявлено інформацію про наявність договору купівлі-продажу векселів № Б-10-319/1 від 07.06.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімреактив", на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" у період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" (відповідач) грошові кошти у розмірі 45 116 520,00 грн. і при цьому не отримало від цієї операції жодного прибутку. При цьому, як зазначає позивач, у нього відсутній оригінал чи копія цього договору, а в процесі інвентаризації не були виявлені векселі, цінні папери, які нібито були придбані позивачем.

Позивач зазначає, що оспорюваний правочин суперечить меті діяльності господарського товариства, а також вчинений боржником на шкоду кредиторам, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, у тому числі на підставі загальних засад цивільного законодавства.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами оспорюваного правочину позивач придбав у відповідача прості векселі складені 21.05.2010 в документарній формі ТОВ «Газотурбінні технології» (ідентифікаційний код 32312612), а саме:

- АА2109226 номінальною вартістю 54 000 000,00 грн.;

- АА2109228 номінальною вартістю 72 000 000,00 грн.;

- АА2109229 номінальною вартістю 81 000 000,00 грн.;

- АА2109230 номінальною вартістю 85 000 000,00 грн.;

- АА2109231 номінальною вартістю 90 000 000,00 грн.

При цьому, предмет договору придбавався за номінальною вартістю цінних паперів, незважаючи на те, що строк пред`явлення векселів до погашення у цінних паперах визначено: «не раніше 20.08.2017 року». Тобто, повернення сплачених коштів від емітента ТОВ «Газотурбінні технології» боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" зміг би отримати лише через 7 років.

Згідно наявної в матеріалах справи копії виписки по рахунку позивача, останній у період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 45 116 520,00 грн. згідно договору купівлі-продажу векселів № Б-10-319/1 від 07.06.2010.

При цьому, як зазначає розпорядник майна, при проведенні інвентаризації активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" не було виявлено емітованих ТОВ «Газотурбінні технології» векселів АА2109226, АА2109228, АА2109229, АА2109230, АА2109231, а також відсутня інформація про відчуження таких векселів іншим особам.

Суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо того, що оскільки згідно з відомостями ЄДР основним КВЕД позивача є 66.12 (посередництво за договорами по цінних паперах або товарах), то оспорюваний договір був укладений в рамках його основної направленості господарської діяльності.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, основний КВЕД позивача 66.12 (посередництво за договорами по цінних паперах або товарах) був визначений лише 04.07.2016. Натомість у період з 01.04.2006 до 04.07.2016, зокрема і на дату укладання оспорюваного договору (07.06.2010), основним КВЕД позивача був 51.55.0 (оптова торгівля хімічними продуктами).

Таким чином, укладення спірного договору щодо купівлі цінних паперів не складало зміст основної господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив".

Верховним Судом у постанові від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) наголошено, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Учинення боржником, за наявності у нього невиконаних зобов`язань перед кредитором та неможливості їх виконання, правочину з придбання ним активу - цінних паперів, операції з яким не віднесені до видів його діяльності, свідчить про формальний характер такої заборгованості та її фактично штучне нарощення задля збільшення боргових зобов`язань боржника та включення цієї заборгованості до реєстру вимог кредиторів, як наслідок, зумовлює зменшення конкурсної маси боржника за рахунок якої здійснюється задоволення вимог інших кредиторів.

Договір купівлі-продажу цінних паперів не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником шляхом штучного нарощування кредиторської заборгованості, створення переваг для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам і як наслідок порушення встановленої законом черговості або пропорційності задоволення вимог окремого класу кредиторів та створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/18499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" та введено процедуру розпорядження майном боржника.

Як вбачається з матеріалів справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив", станом на момент укладення оспорюваного правочину у боржника вже була наявна заборгованість перед іншими кредиторами, які в подальшому визнані кредиторами у справі № 910/18499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив".

Це насамперед вбачається з ухвал Господарського суду м. Києва від 18.10.2021 та від 20.06.2022 у справі № 910/18499/20 якими були визнані вимоги наступних кредиторів:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Монтале» в розмірі 135 892 268,23 грн., з яких: 4 540,00 грн. - вимоги першої черги, 135 887 728,23 грн. - вимоги четвертої черги. Заявлені кредитором вимоги стосуються невиконаних зобов`язань боржника, які випливають з договору відновлювальної кредитної лінії № 1289-09 від 23.02.2009;

Акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз» в розмірі 38 846 114,00 грн., з яких: 4 540,00 грн. - вимоги першої черги, 38 841 574,00 грн. - вимоги четвертої черги. Заявлені кредитором вимоги стосуються невиконаних зобов`язань боржника, які випливають з договорів № Б-10-171/7 від 31.03.2010 та № Б-09-572/16 від 30.09.2009;

Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в розмірі 4 252 550,30 грн., з яких: 4 248 010,30 грн. - забезпечені заставою майна боржника, 4 540,00 грн. - вимоги першої черги. Заявлені кредитором вимоги стосуються невиконаних зобов`язань боржника, які випливають з договору застави акцій від 29.11.2007 №2345А/1107, договору про внесення змін від 26.09.2008 до вказаного договору застави акцій, договору застави акцій від 29.12.2014 № 3673А/1214;

Приватного акціонерного товариства «Авторадіатор» в розмірі 45 004 540,00 грн., з яких: 4 540,00 грн. - вимоги першої черги, 45 000 000,00 грн. - вимоги четвертої черги. Заявлені кредитором вимоги стосуються невиконаних зобов`язань боржника, які випливають з договору № Б-10- 171/23 від 31.03.2010.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, більше ніж за рік до укладення оспорюваного правочину боржник 23.02.2009 уклав з Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» договір відновлювальної кредитної лінії №1289-09 за умовами якого Банк надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" кредит у сумі 10 000 000,00 грн. строком до 25.08.2009 та відсотковою ставкою 20%.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.01.2017, яке набрало законної сили 13.06.2017, у справі № 910/18874/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» про стягнення заборгованості, позовні вимоги Банку були задоволені в повному обсязі, а саме вирішено стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» «Хімреактив» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1289-09 від 23.02.2009 у загальному розмірі 135 681 028,23 грн., з яких: 90 454 240, 00 грн. прострочена заборгованість по кредиту, 23 910 036, 95 грн. заборгованість по відсоткам, 21 316 751, 28 грн. пеня, 206 700,00 грн. витрати по сплаті судового збору.

Крім того, рішеннями Господарського суду м. Києва від 03.04.2017 у справі № 910/2220/17 та у справі № 910/2461/17 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" на користь Приватного акціонерного товариства "Росава" заборгованість у сумі 320 000,00 грн. 00 коп., судовий збір у сумі 4 800,00 грн., заборгованість у розмірі 58 154,00 грн., пеню у розмірі 1 695,23 грн. та судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Отже, матеріалами справи № 910/18499/20 підтверджується, що до укладання оспорюваного правочину, боржник вже мав значні грошові зобов`язання перед юридичними особами, які в подальшому визнані кредиторами у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімреактив».

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зазначив, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Спірний договір купівлі-продажу векселів № Б-10-319/1 було укладено 07.06.2010, із позовом про визнання недійсним якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» звернулося у грудні 2023 року (тобто після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства).

Провадження у справі № 910/18499/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» відкрито Господарським судом міста Києва ухвалою від 09.12.2020.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 зазначив, що до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022. Приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019

До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство. Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Зважаючи на наявність, на момент укладення оспорюваного правочину, непогашеної заборгованість перед кредиторами, суд дійшов висновку, що боржник уклав спірний правочин, в супереч інтересам товариства.

Суд відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Верховним Судом неодноразово зроблений висновок щодо того, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153; постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, п. 10.34; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22).

У даній справі оспорюваний договір очевидно не мав правової та господарської мети - одержання прибутку, крім того ще і був укладений у період існування невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним оспорюваного правочину.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частина 3 вказаної статті зазначає, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Враховуючи темпоральний (часовий) критерій вчинення оспорюваного правочину - 25.05.2017, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній з 19.01.2013. Стаття 20 Закону про банкрутство містила норми, аналогічні нормам ст. 42 КУзПБ щодо підстав та умов визнання недійсними правочинів боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 КУзПБ, ст. 20 Закону про банкрутство - у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи, що за змістом статті 42 КУзПБ, ст. 20 Закону про банкрутство кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, ефективність застосування лише цього наслідку недійсності правочину, без реальної можливості повернення майна боржнику, не буде ефективним.

З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 45 116 520,00 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України ).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Суд зауважує, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України, встановлено, що якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини у п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 по справі «Фінікарідов проти Кіпру», наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Згідно з усталеною практикою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ст. 267 ЦК України, що викладена в постановах від 09.02.2021 у справі №5023/5507/12, від 18.01.2021 у справі №29/5005/6325/2011, від 18.11.2020 у справі №910/15324/19, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності; - питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц викладено правовий висновок про те, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності розпорядник майна боржника зазначив, що арбітражний керуючий Охріменко О.О. призначений розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» ухвалою суду від 23.08.2023.

Саме в процедурі розпоряджання майном, за наслідками розгляду заявлених вимог кредиторів до боржника арбітражним керуючим Охріменко О.О. було виявлено фраудаторність оспорюваного правочину, його невідповідність пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та частинам 3,6 статті 13 ЦК України.

Зокрема, встановлено, що у період наявності значного обсягу грошових зобов`язань перед контрагентами, які в подальшому у справі № 910/18499/20 визнані його кредиторами, боржник перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" більш як 45 млн. грн. за цінні папери, які у боржника відсутні, а також відсутні відомості про їх фактичне володіння боржником, чи подальше їх відчуження. При цьому, у позивача відсутні також копії та оригінал оспорюваного правочину.

За таких умов, лише інвентаризація майна та документів боржника розпорядником майна Охріменком О.О. на виконання обов`язків, встановлених ст. 44 КУзПБ, дала змогу виявити вчинення оспорюваного правочину, і його негативні наслідки для боржника та його кредиторів.

При цьому, позивач також просить суд врахувати, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство № 910/18499/20 і запровадження процедури розпоряджання майном боржника - з 09.12.2020 року - до моменту подачі даного позову трирічний строк позовної давності не сплив.

Верховним Судом у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 викладено правову позицію, згідно з якою, в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила

У наведеній постанові Верховий Суд також дійшов висновку, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Охріменка О.О. строку позовної давності за позовними вимогами.

Ураховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу векселів № Б-10-319/1 від 07.06.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімреактив", Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит".

3. Застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 17; ідентифікаційний код 32312625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" (02091, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б; ідентифікаційний код 32344814) 45 116 520 (сорок п`ять мільйонів сто шістнадцять тисяч п`ятсот двадцять) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 17; ідентифікаційний код 32312625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" (02091, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б; ідентифікаційний код 32344814) судовий збір в розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 17; ідентифікаційний код 32312625) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 674 063 (шістсот сімдесят чотири тисячі шістдесят три) грн. 80 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.07.2024.

Суддя П.П. Чеберяк