Рішення № 120320603, 08.07.2024, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/71/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2024 Справа № 908/1280/24

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/1280/24

за позовною заявою: концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ», 69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку Азов, буд. 137

до відповідача: державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81

про стягнення 28 695,63 грн

СУТЬ СПОРУ:

26.04.24 до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 26.04.24 № 1432/20-1 з вимогами концерну Міські теплові мережі (далі концерн МТМ) до державної установи Центр пробації (надалі ДУ Центр пробації) про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 28 695,63 грн.

26.04.24 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/1280/24 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 01.05.24 судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/1280/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ч. 1, ч. 4 ст. 116 та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 01.07.24 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні і суду не надано.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позовній заяві зазначає, що концерн «МТМ» (Теплопостачальна організація) здійснював постачання теплової енергії в гарячій воді державній установі «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» до нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Європейська, буд. 16, яким відповідач користується на підставі договору оренди нежитлового приміщення №235/05/Г-54 від 30.10.15 (з додатковими угодами). В порушення умов законодавства відповідачем договір на постачання теплової енергії не укладено, у зв`язку з чим облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку №516307. У період з січня 2019 р. по грудень 2021 р. позивачем було відпущено теплову енергію на загальну суму 28 695,63 грн, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період. Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках не надав та не сплатив кошти за фактично спожиту теплову енергію у сумі 28 695,63 грн.

15.05.24 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що за умовами договору оренди нежитлового приміщення №235/05/Г-54 від 30.10.15 було управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області, а додатковою угодою від 10.01.17 змінено назву орендаря на Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України. Також вказує, що центром пробації не взято жодного бюджетного зобов`язання за договором оренди від 30.10.15 №235/05/Г-54 по оплаті послуг постачання теплової енергії за об`єкт нерухомого майна.

Від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, заперечень чи пояснень щодо доводів відповідача не надходило.

Наявні матеріали справи за № 908/1280/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.

За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, а також враховуючи перебування судді Корсуна В.Л. у відпустці в період з 21.06.24 по 05.07.24 включно, рішення прийнято без його проголошення 08.07.24 (перший робочий день після відпустки).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Концерн «Міські теплові мережі» (далі - позивач) діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут, та інше.

Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією».

В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

З 01.05.19 введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - закон), згідно із ст. 5 якого комунальною послугою є послуга з постачання теплової енергії.

В позовній заяві позивач вказує, що незважаючи на вимоги Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією відповідачем державною установою «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» не укладено з Концерном «МТМ» договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Між позивачем та відповідачем склались фактичні договірні відносини. Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку №516307.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне (дослівно): «… Відповідач користується нежитловим приміщенням за адресую нерухомого майна та надання послуги з постачання теплової енергії м. Запоріжжя, вул. Європейська, буд. 16 згідно з Договором оренди нежитлового приміщення № 235/05 /Г-54 від 30 жовтня 2015 та Додатковими угодами до договору оренди від 30.10.2015 № 235/05 /Г-54, від 10.04.2017, 29.12.2020 № 235/05 /Г-54 (Копії вказаних документів додаються).

Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії Відповідачу за період з січня 2019 р. по грудень 2019 р. на загальну суму 28 695,63 грн, що підтверджується Актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками за постачання теплової енергії за вищевказаний спірний період, наданої за особовим рахунком № 516307, які додаються до цієї позовної заяви. …».

Згідно з розрахунком позивача (за період з січня по грудень 2019 р.), загальна сума заборгованості за послуги з теплопостачання, наданих концерном «МТМ» споживачу за вищевказаним об`єктом склала 28 695,63 грн.

До матеріалів справи позивачем додано акти приймання-передачі теплової енергії за січень-квітень та листопад-грудень 2019 р. та відповідні рахунки для оплати, які споживачем ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» не підписані. Зазначені акти надіслані позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку.

Оскільки відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані у справу докази суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Правові відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.05, Правилами користування тепловою енергією (затв. постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.07, далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.05 № 2633-IV, відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» дано визначення:

- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;

- споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з п. 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, п. 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.17 №2189-VІІІ (далі Закон №2189-VІІІ) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до змісту положень ст. 5 Закону №2189-VІІІ, до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №2189-VІІІ, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону №2189-VІІІ, індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

У ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Позивач Концерн «Міські теплові мережі» є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», як монополіст, не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (відповідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198) визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.19 у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок відповідно до якого: «укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».

Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.20 у справі № 7128916/17-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

Як вбачається з матеріалів цієї господарської справи (доказів, які надані позивачем), 30.10.15 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), МКП «ОСНОВАНІЄ» (балансоутримувач) та управлінням Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (орендар) укладено договір №235/05/Г-54 оренди нежитлового приміщення, за умовами п. 1.1. якого орендар прийняв у строкове платне користування комунальне майно нежитлове приміщення №XXVII підвалу (літ. А-8) площею 206,70 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Малиновського, буд. 16. Майно використовується орендарем на правах оренди для розміщення персоналу органів пробації Комунарського району м. Запоріжжя (п. 1.2. договору).

При цьому, пунктом 5.13. договору визначено обов`язок орендаря укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг.

Додатковою угодою від 10.04.17 змінено у договорі назву орендаря з «… управлінням Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області…» на «…Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України…». Крім того, викладено п. 1.2. в новій редакції: « 1.2. Майно використовується Орендарем на правах оренди для розміщення уповноваженого органу з питань пробації Комунарського районного сектору».

Додатковою угодою від 29.12.20 сторонами було розірвано договір оренди за згодою сторін.

Актом прийому-передачі від 29.12.20 орендар - Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України повернув орендодавцеві нерухоме майно.

З вищевикладеного вбачається, що орендарем нежитлового приміщення в буд. 16 по вул. Європейській в м. Запоріжжя було Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 40867332). Метою оренди вказаного приміщення було розміщення уповноваженого органу з питань пробації Комунарського районного сектору.

При цьому, за умовами наявного у цій справі договору у відповідній редакції саме на орендаря - Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (яке є правонаступником прав та зобов`язань управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області) було покладено обов`язок укласти, зокрема, договір про постачання теплової енергії з концерном «МТМ».

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 45 ГПК України, відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Тобто, відповідач - це особа, яка на думку позивача порушує, не визнає чи оспорює права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Отже, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.18 у справі № 523/9076/16-ц).

В позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтував:

- яке саме відношення в контексті заявлених позовних вимог у цій справі має державна установа «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» (код ЄДРПОУ 41847154);

- чому саме позовні вимоги пред`явлені до державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» (код ЄДРПОУ 41847154).

Більш того, позивачем не надано доказів користування нежитловим приміщенням в буд. 16 по вул. Європейській в м. Запоріжжя і, відповідно, споживання теплової енергії саме ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ».

За приписами частин 1, 2 статті 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача (1). Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. … (2).

Тобто, відповідно до приписів чинного процесуального законодавства України, суд не наділений правом з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні, визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.18 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20.06.18 у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21.11.18 у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12.12.18 у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12.12.18 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05.05.19 у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Клопотання про заміну неналежного відповідача від позивача не надходило. Жодних пояснень щодо пред`явлення позову саме до ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» від позивача також не надходило.

А тому, як наслідок, на підставі фактично встановлених обставин та наявних в матеріалах цієї господарської справи доказів суд дійшов до висновку про необґрунтованість у заявленому вигляді позовних вимог до відповідача яким у цій справі позивачем визначено саме ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», що є підставою для відмови в їх (позовних вимог) задоволенні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за позовом відноситься на позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 126, 129, 130, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.07.2024.

Суддя В.Л. Корсун