Рішення № 120297359, 09.07.2024, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року м. Ужгород № 260/2819/23

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Гавій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 адвоката Симбірцева Євгена Вікторовича про ухвалення додаткового рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року закрито провадження у даній справі, з підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою позивача від позову.

26.06.2024 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Симбірцева Євгена Вікторовича, в якій просить прийняти додаткове судове рішення про стягнення витрат на правничу допомоги у суді першої інстанції у справі № 260/2819/23 у розмірі 332502,27 грн., на користь відповідача - ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в м. Києві.

01.07.2024 року до суду надійшла заява ГУ ДПС у Харківській області, якою просить відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

При цьому відповідач зазначає, що в судовій справі про стягнення податкового боргу розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки фактично слухання не відбувались, підготовка повідомлення/підтвердження про наявність судової справи № 320/25196/23 не потребує значного часу на надання адвокатом зазначених вище послуг, а сама справа не може вважатися справою значної складності і тим більше, що позивач, ГУ ДПС у Харківській області, відмовився від позову. А здійснення судового оскарження ухвали суду про зупинення провадження при наявності негативної судової практики в такій категорії справ, вважає лише заходом щодо збільшення гонорару адвоката.

Розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення, дослідивши необхідні для її розгляду матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.

Перш за все, суд наголошує, що у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення у справі, адвокатом очевидно помилково вказано про стягнення витрат на правову допомогу із ГУ ДПС у м. Києві, оскільки стороною у справі є ГУ ДПС у Харківській області.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI), згідно з п. 4 ч.1 ст.1 якого - договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 30 Закону № 5076-VI, визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Частинами 2 та 3 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як: їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Як вже зазначалося, представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 332502,27 грн. На підтвердження цих витрат надано копії таких документів: договору від 23.05.2023 року № 23/05-2 про надання правової допомоги, акту прийому-передачі надання правової допомоги від 25.06.2024 року № 1 до Договору про надання правової допомоги від 23.05.2023 року № 23/05-2.

Із матеріалів справи вбачається, що 23.05.2023 року між Адвокатським бюро Євгена Симбірцева (далі Бюро або Адвокатське бюро) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір № 23/05-2 про надання правової допомоги. Предметом цього договору є домовленість між сторонами, за якою адвокат зобов`язується надавати необхідні послуги з правничої допомоги захисту, надання іншої правової допомоги та представництво інтересів Клієнта як у суді у справі № 260/2819/23 за зверненням ГУ ДПС у Харківській області про стягнення податкового боргу у сумі 6650045,40 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору загальна вартість послуг за цим Договором складається із сумарної вартості послуг, що були надані Бюро Клієнту протягом дії даного Договору, та зазначеними у Актах приймання - передачі наданих послуг.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили погодинну ставку у розмірі еквівалентну 275 (двісті сімдесят п`ять) доларів США за курсом Національного Банку України на день складання відповідного Акту приймання-передачі за відповідний місяць або період, але не менше суми адвокатського гонорару у розмірі 5 (п`ять) відсотків від ціни позову про стягнення податкового боргу на загальну суму 6650045,40 грн. за кожну судову інстанцію окремо.

Згідно п. 5.3 за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро правової допомоги і її вартість. Акт надсилається Клієнту Адвокатським бюро електронною або звичайною поштою.

Пунктом 5.4 Договору оплата правничої допомоги здійснюється на протязі 10 робочих днів з моменту складення та підписання Акту приймання правничої допомоги.

Відповідно до акту, за послуги адвоката за виконані роботи по договору про надання правової допомоги від 23.05.2023 року № 23/05-2 адвокатом на виконання умов договору було надано такі послуги, зокрема: надання правової консультації на предмет перспективності розгляду справи № 260/2819/23 у КОАС про стягнення податкового боргу на загальну суму 6650045,40 грн. (1 год.); звернення з клопотанням до ЗОАС про передачу справи за підсудністю (1 год.); направлення адвокатського запиту від 07.08.2023 № 07/08/23 до ГУ ДПС у м. Києві щодо причин наявності заборгованості (2 год.); направлення адвокатського запиту від 04.09.2023 № 04/09/23 до ГУ ДПС у Харківській області щодо підтвердження факту відсутності заборгованості (2 год.); підготовка та направлення пояснень у справі № 260/2819/23 (2 год.); підготовка та подання клопотань про слухання справи шляхом відеоконференції та відкладення судового засідання (2 год.); підготовка та направлення клопотання про поновлення провадження у справі № 260/2819/23 (1 год.).

Доказів на підтвердження оплати заявлених до стягнення витрат суду не надано. Однак, з урахуванням сталої практики Верховного Суду, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (див. постанови у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18).

При цьому, суд констатує, що від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Суд зазначає, що критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об`єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, такі висновки додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 910/12876/19: Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №380/3142/20 викладено такі правові висновки: в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі 810/3806/18, у справі №1740/2428/18 від 24.03.2020 року, у справі № 320/3271/19 від 07.05.2020 року.

Таким чином, у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу конкретного розміру гонорару адвоката (у тому числі і фіксованого розміру гонорару адвоката) за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження іншої сторони обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України безвідносно до виконання учасником справи вимог ч.6 ст.134 та ч.7 ст.134 КАС України, позаяк протилежне тлумачення змісту наведених норм закону явно та очевидно суперечить такому складовому елементу верховенства права як справедливість.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу заявленої до суду вимоги.

Причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Проаналізувавши в сукупності все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заявлені представником відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 332502,27 грн згідно заяви щодо розподілу судових витрат, надані на підставі укладеного договору про надання правової допомоги № 23/05-2 від 23.05.2023 року, порівняно з об`ємом фактично наданих послуг, які були реальними та необхідними, враховуючи предмет спору та складність справи, є неспіврозмірними та завищеними, тобто не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспіврозмірні із виконаною роботою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що даний спір не відноситься до категорії складних справ, які потребують додаткового вивчення судової практики, опрацювання значного обсягу доказової бази, спір у справі не є нестандартним або нетиповим з юридичної точки зору, у відповідача в наявності були всі документи, необхідні для підготовки пояснень у справі (щодо оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, на підставі яких позивачем заявлено до стягнення суму податкового боргу), тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо їх збирання (витребування) та значного обсягу часу і зусиль для підготовки відповідних документів до суду. Підготовка клопотань про передачу справи за підсудністю, про слухання справи шляхом відеоконференції та відкладення судового засідання, а також, клопотання про поновлення провадження у справі не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки містить типовий перелік норм закону.

Крім того, суд в даному випадку зауважує про безпідставність включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката за підготовку та направлення адвокатських запитів щодо причин наявності заборгованості та щодо підтвердження факту відсутності заборгованості, оскільки вказані дії є складовими підготовки (в даному випадку) пояснень від 08.09.2023 року щодо відсутності предмету спору, та не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.

Отже, при оцінці наданих стороною відповідача відомостей про розмір витрат на професійну допомогу адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.).

З огляду на викладене, з врахуванням конкретних обставин справи, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи, що під час прийняття рішення у справі у резолютивній частині питання розподілу судових витрат на правничу допомогу не вирішене, наявні підстави для прийняття додаткового рішення відповідно до вимог ст.252 КАС України про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 243, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Симбірцева Євгена Вікторовича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2. Стягнути із Головного управління ДПС у Харківській області (Харківська область, м. Харків, вул. Пушкінська, 46 код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 а РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

3. В задоволенні заяви в іншій частині відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Рейті