Рішення № 120284426, 09.07.2024, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4134/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2024 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова в складі:

головуючого судді Мисько Х.М.,

при секретарі судового засідання Євтушенка В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за адміністративним позовом адвоката Яцишина Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління поліції у Львівській області, відділу поліції №3 (Пустомити) Львівського районного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в:

Адвокат Яцишин А.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління поліції у Львівській області, відділу поліції №3 (Пустомити) Львівського районного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про накладення адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2133680 від 12.05.2024 року.

В обґрунтування позову покликається на те, що 12.05.2024 року поліцейським відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області Горішним Р.М. винесено постанову серії ЕНА №2133680 відносно ОСОБА_1 за порушення п.2.9 «в» ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.212-3 КУпАП.

Позивач стверджує, що Правил дорожнього руху не порушував. Зокрема зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що в темну пору доби номерний знак автомобіля позивача не був освітлений . Позивач вважає постанову незаконною та необґрунтованою, складену за відсутності належних доказів, без з`ясування всіх обставин справи, тому просить оскаржувану постанову скасувати.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження та призначено до її розгляду.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися. Належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. До суду подали заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначили, що позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не надав. Суд постановив проводити розгляд справи у відсутності відповідача, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до ч. 1ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

За умовами ч.1ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно дост. 7 КУпАП,ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

З матеріалів справи вбачається, що постановою поліцейського відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області Горішним Р.М. серії ЕНА №2133680 від 12.05.2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованому не в автоматичному режимі притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121-3 КУпАП.

З оскаржуваної постанови серії ЕНА №2133680 від 12.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , 12.05.2024 року о 23 год. 52 хв. у Львівській області, с. Семенівка, вул. Шевченка, керував транспортним засобом марки «Renault Clio», д.н.з. НОМЕР_1 , у якого в темну пору доби номерний знак був не освітлений чим порушив п.2.9 «в» ПДР України, відповідальність за що передбачена ч.1 ст. 121 3 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 1190,00 грн.

Згідно з ч.1 ч.2 Кодексу адміністративного судочинства України,завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієютазаконами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1ст.9 КУпАП,адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАПвстановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентованийглавою 22 КУпАП.

Положеннями ч. 1 ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься ч. 1 та 2 ст. 121-3 КУпАП.

Також, слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які, мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

У відповідності до вимог п.2.9 в Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Відповідно до ч. 1 ст.121-3 КУпАП,керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП, є безпека дорожнього руху та встановлений порядок використання транспортних засобів; суб`єктом - водій транспортного засобу, тобто особа, яка в установленому порядку отримала дозвіл на керування транспортним засобом; об`єктивна сторона правопорушення виражається, зокрема, у керуванні транспортним засобом без номерного знаку; а суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності. При цьому правопорушення має формальний склад, тобто не залежить від наявності протиправних наслідків та причинного зв`язку.

Позивач в позовній заяві наполягає на відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП. Вважає, що постанова винесена з порушенням його прав та чинного законодавства України, є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню.

Слід вказати, що наявність складу правопорушення встановлюється сукупністю передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність, а саме таких необхідних елементів як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона правопорушення.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто, положення Закону України «Про національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.ст.73,74 КАС України,належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Суд звертає увагу, що не може бути підтвердженням порушення позивачем ПДР України лише сама постанова серії серії ЕНА №2133680 від 12.05.2024 року, оскільки лише опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Також, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

За таких обставин відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та зокрема довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами.

Таким чином, оскільки доказів вини позивача у вчиненні правопорушення відповідачем не надано, то в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Положеннями ч. 2ст. 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

ЗавданнямКодексу України про адміністративні правопорушенняє охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України,суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки відповідно п. 3 ч. 3ст. 286 КАС України,місцевий загальний суд, як адміністративний суд може лише скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення, а тому друга позовна вимога така, як визнання неправомірними дії працівника поліції не належить до його юрисдикції.

Тому, керуючись приписами наведених норм законодавства, оцінивши надані до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, законність дії щодо складання адміністративної постанови, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а справа - закриттю.

Щодо питання про розподіл судових витрат, а саме правничої допомоги, суд зазначає наступне.

За змістом частини 3статті 134КАС України,розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7статті 134КАС України,у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положеньстатті 134КАС Українивбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятійстатті 134 КАС України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктом 4 частини першоїстатті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього жЗаконувизначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно достатті 30Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15.05.2018 по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Так, до позовної заяви в якості доказів витрат на правничу допомогу представником позивачаадвокатом Яцишиним А.В. долучено: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №677, видане 24.12.2011; ордер серії ВС №1282003 від 15.06.2024; копію договору про надання правової допомоги №13/05-24 від 13.05.2024; акт приймання передачі від 14.05.2024 року,розрахункову квитанцію форми №РК-1, серії АААА №000020 про плату позивачем оплати за послуги адвоката у сумі 2000,00 грн.

Враховуючи незначну складність справи, обсяг роботи адвоката та витрачений ним час на складання позовної заяви, ціну позову, суд вважає обґрунтованою суму правничої допомоги 2000,00 грн., яка є розумною, пропорційною, обґрунтованою та такою, що підтверджена належними доказами.

Крім того, згідно з ч. 3ст. 139 КАС України,при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак з відповідача підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління поліції у Львівській області суму сплаченого судового збору у сумі 605,50 грн.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст.2,6,77,241,242 КАС України, суд,-

в и р і ш и в :

адміністративний позов адвоката Яцишина Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління поліції у Львівській області, відділу поліції №3 (Пустомити) Львівського районного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Постанову поліцейського відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області Горішного Романа Михайловича, серії ЕНА №2133680 від 12.05.2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованому не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121-3 КУпАП. - скасувати.

На підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути збюджетних асигнуваньГоловного управлінняполіції уЛьвівській області накористь позивача ОСОБА_1 605,60 грн.сплаченого судовогозбору, та 2000,00 грн. правничої допомоги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 09.07.2024 року

Учасники справі:

Позивач:

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідачі:

Головне управління поліції у Львівській області (адреса: 79000, м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ: 40108833).

Відділ поліції №3 (Пустомити) Львівського районного управління Національної поліції у Львівській області (81100, Львівська область, м. Пустомити, вул. Шевченка, 1).

Суддя Мисько Х.М.