Рішення № 120262130, 09.07.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 липня 2024 р. Справа № 120/3419/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 доДержавної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". Зокрема, позивач вказує на те, що висновки контролюючого органу є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки, останнім не враховано обставин воєнного стану. Окрім того, наголошує, що він здійснював перевезення гуманітарної допомоги.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Серед іншого наголошує, що водій повинен на місці здійснення контролю пред`явити на місці здійснення контролю ті документи, які від нього вимагаються.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, судом встановлено наступне.

12.01.2024 року Державною службою України з безпеки на транспорті відділом державного нагляду (контролю) в Хмельницькій області проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки Volkswsgen LT16, зареєстрованого на ОСОБА_1 та під його кермуванням.

Під час перевірки встановлено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа. Вказане відображено у акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт № 052416 від 12.01.2024 року.

Вказаний акт було направлено позивачеві разом із повідомленням № 12044/40/24-24 від 12.02.2024 року про призначення розгляду адміністративної справи на 28.02.2024 року.

За результатом розгляду цієї справи, за участі позивача, винесено постанову № ПШ 069508 від 28.02.2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000 грн.

Не погоджуючи з вказаною постановою, позивач звернувся до суду за захистом своїм прав.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України від 05.04.2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Стаття 5 Закону № 2344-ІІІ визначає, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- додержання водієм режиму праці та відпочинку.

У свою чергу, абзацом 7 статті 34 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 48 Закону № 2344-III обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж та інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом 2 частини 2 статті 49 Закону № 2344-III визначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Відповідно до п. 1.2. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення № 340), це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Пунктом 1.4 Положення передбачено випадки перевезення пасажирів чи/та вантажів, у яких не поширюється це Положення.

Відповідно до п. 6.1 Положення, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пункт 6.3 Положення визначає, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

З наведеного слідує, що автомобільний перевізник незалежно від того, чи здійснює перевезення за плату чи власний вантаж, має дотримуватись вимог щодо обліку та фіксації робочого часу та відпочинку.

У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 820/4624/17 вказано, що положеннями статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 року, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 року.

Отже, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій мати при собі протокол перевірки та адаптації тахографа.

Відповідно до матеріалів справи, зокрема, акту проведення перевірки № 052146 від 12.01.2024 року, встановлено, що транспортний засіб обладнаний тахографом, однак у водія відсутній протокол, про що зазначено й у поясненнях водія про причини порушення.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385:

- тахограф - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.6 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Отже, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Згідно з визначенням тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17).

Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених ст. 60 Закону № 2344-III.

З огляду на вищезазначене, за відсутності документів, зокрема, у даному випадку роздруківку даних роботи тахографа, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.02.2020 року по справі 820/4624/17.

Як слідує із матеріалів справи, основним аргументом позивача, яким він обґрунтовує неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, є те, що ним здійснювалися перевезення вантажу гуманітарної допомоги, а контролюючим органом не враховано правового режиму воєнного стану.

Так, згідно з пунктом 1.4 Положення № 340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Однак, на думку суду, дія пункту 1.4 Положення № 340 розповсюджується на перевізників у випадках коли така надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.

Проте, позивач не навів жодних обставин, які б свідчили про перевезення вантажу з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків та не повідомив обставин, які би унеможливлювали або перешкоджали виконанню ним вимог Положення № 340.

Суд критичного сприймає доводи позивача щодо перевезення ним вантажу гуманітарної допомоги.

На підставі ст. 1 Закону України "Про гуманітарну допомогу" гуманітарна допомога це цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв`язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану.

Отже, безповоротна фінансова допомога (грошові кошти) і допомога у натуральній формі (товари) можуть бути визнані за певних умов гуманітарною допомогою.

Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об`єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог ст. 3 Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації".

Перелік отримувачів гуманітарної допомоги визначено в ст. 1 Закону № 1192. Це, зокрема, але не виключно громадські організації, релігійні організації, благодійні фонди, які внесені до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги.

Разом з тим, матеріали справи не містять як відомостей, що товар який перевозився є гуманітарною допомогою, так і відомостей про цільове призначення цього товару.

Так, наданий позивачем лист Міжнародного благодійного фонду Берегиня країни від 23.05.2023 року вказує лише на прохання міжнародного благодійного фонду посприяти наданню гуманітарної допомоги у вигляді надання для перевезень транспортних засобів, однак жодним чином не підтверджує надання транспортних засобів для цих цілей та визначення отримувачем товару саме цього благодійного товару.

Окрім того, позивачем було надано видаткову накладну на товар, відповідно до якої останній є платником та одержувачем товару.

Таким чином, посилання позивача щодо існування, як на дату проведення перевірки, так і на момент прийняття спірної постанови, правового режиму воєнного стану, є безпідставними.

Поряд з цим слід зауважити, що Положення № 340 не встановлює відповідальності за відсутність окремих документів у водія транспортного засобу на момент проведення рейдової перевірки, а лише врегульовує особливості робочого часу, часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Суд наголошує, що встановлене контролюючи органом порушення полягає саме у відсутності у водія необхідних документів, передбачених ст. 48 Закону № 2344-III, відповідальність за що регламентовано абз. 3 ч. 1 ст. 60 цього Закону.

Тож обставини, на які посилається позивач, не звільняють перевізника від обов`язку дотримання приписів Інструкції № 385.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних постанов діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відтак, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, буд. 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області (вул. Соборна, 75, м. Хмельницький) про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович