Рішення № 120259523, 09.07.2024, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/25072/23

Провадження № 2-др/947/98/24

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2024 року

Київський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сопової А.Є.,

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №947/25072/23 запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Товариство зобмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія«ДовіратаГарантія» про визнання договору недійсним та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

28 червня 2024 року відповідач ОСОБА_2 звернувсь до суду з заявою в якій просить: постановити додаткове рішення по справі, яким стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі43500 гривень.

В обґрунтуваннясвоїх вимогпосилається нате,що рішеннямсуду від24.06.2024року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Товариство зобмеженоювідповідальністю «Фінансова компанія«Довіра таГарантія» про визнання договору недійсним та витребування майна відмовлено. Заявник стверджує, що у зв`язку з судовим розглядом відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу. Проте в рішенні суду не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_9 у судовому засіданні заяву підтримав та просив її задовольнити. Додатково пояснив суду, що в квитанції про сплату вартості правової допомоги (гонорару) від 25.06.2024 року була допущена технічна описка, а саме помилково вказана дата Договору про надання правової допомоги 18.12.2023 року замість вірної дати 14.12.2023 року.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 09серпня2023року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір №5141/2017/336412 від 17.02.2017 року,оформленийвТСЦ 5141,укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прокупівлю-продаж автомобілюTOYОTAFORTUNER2008року випуску, легковий універсал, № кузова/шасі НОМЕР_3 ,державний номер НОМЕР_4 та витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 автомобільTOYОTAFORTUNER2008рокувипуску,легковийуніверсал,№ кузова/шасі НОМЕР_3 .

Рішенням суду від 24.06.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Відповідно дост. 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановленихстаттею 430 цього Кодексу. 2.Заяву проухвалення додатковогорішення можебути поданодо закінченнястроку навиконання рішення.3.Суд,що ухваливрішення,ухвалює додатковесудове рішенняв томусамому складіпротягом десятиднів іздня надходженнявідповідної заяви.Додаткове судоверішення ухвалюєтьсяв томусамому порядку,що йсудове рішення.4.У разінеобхідності судможе викликатисторони абоінших учасниківсправи всудове засідання.Неприбуття усудове засіданняосіб,які булиналежним чиномповідомлені продату,час тамісце судовогозасідання,не перешкоджаєрозгляду заяви.5.Додатковерішення абоухвалу провідмову вприйнятті додатковогорішення можебути оскаржено.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що закріплено ч.4 ст.62 ЦПК України.

Поняття терміну адвокат врегульоване п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», відповідно до якої адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Положенням ч.ч. 1, 4 ст.17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності визначені ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по праві № 820/479/18 зазначив, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з Іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, під часподання відзивуна позовнузаяву відповідачемзаявлено попередній(орієнтовний)розмір витрат,пов`язаних зправничою допомогоюадвоката,які вінпоніс взв`язкуіз розглядомсправи урозмірі 40000гривень. Фактичний розмір вартості (гонорар) послуг адвоката за надану професійну правничу допомогу в рамках справи №947/25072/23 в суді першої інстанції склав 43500 гривень.

Відповідач ОСОБА_2 надавсуду доказина підтвердженнярозміру понесенихвитрат напрофесійну правничудопомогу:копію договорупро наданняправової допомогивід 14.12.2023року; замовлення №1від 19.12.2023року додоговору пронадання правовоїдопомоги від14.12.2023року; акт прийому-передачінаданих послугвід 25.06.2024р.за замовленням№1від 19.12.2023року; квитанція про сплату вартості правової допомоги (гонорару) адвокату від 25.06.2024 року.

Вирішуючи питання по суті, суд приходить до висновку, що вимоги щодо відшкодування правничої допомоги у сумі 43500 гривень відповідають вимогам ст. 137 ЦПК України, а відтак підлягають задоволенню.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення не співмірності витрат.

Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; - суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; - суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) з врахуванням критеріїв ч. ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення

Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.

Таким чином, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Разом з цим, суд враховує, що позивач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, ознайомившись з матеріалами, не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні та заперечувати проти розміру витрат, з клопотанням про зменшення витрат або запереченнями щодо поданої заяви до суду не звертався.

Таким чином, враховуючи виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 43500 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 133,137,141,142,270 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву відповідача ОСОБА_2 проухвалення додатковогорішення поцивільній справі№947/25072/23запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Товариство зобмеженою відповідальністю«Фінансовакомпанія«Довіра таГарантія» про визнання договорунедійсним тавитребування майна задовольнити.

Ухвалити додаткове рішення у справі №947/25072/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Товариство зобмеженою відповідальністю«Фінансовакомпанія«ДовіратаГарантія» про визнання договору недійсним та витребування майна.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі43500 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення додаткового судового рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же термін з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Куриленко О. М.