Рішення № 120244957, 21.05.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 345/4942/21-ц

пр. 2-2403/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідча-1: не з`явився,

представника відповідча-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» (далі - відповідач-1, ТОВ «Українське бюро кредитних історій»), Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач-2, АТ КБ «ПриватБанк») про зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 2014 року він, як споживач банківських послуг, не є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та не користується банківськими послугами цієї установи, тобто з цього часу у нього відсутні в банківській установі діючі банківські рахунки та відсутні будь-які правочини і фінансові зобов`язання. Проте, АТ КБ «ПриватБанк» до теперішнього часу передає інформацію ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про наявність кредитної заборгованості, якої не існує.

Зазначав, що Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 23 грудня 2019 року відмовив АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову до нього про стягнення кредитної заборгованості. Вказане рішення суду набуло чинності, тому у нього відсутня заборгованість за кредитом.

Проте, ТОВ «Українське бюро кредитних історій» на його неодноразові письмові звернення відмовляється вилучити інформацію з кредитної історії, посилаючись, зокрема на те, що він, як клієнт цього банку, надав йому згоду за збір, зберігання, використання та поширення інформації через бюро. Таке твердження відповідачів є недостовірним і не відповідає дійсності, оскільки позивач не надавав письмової згоди на передачу інформації про кредитний договір у ТОВ «Бюро Кредитних Історій» і жодних документів за його підписом з цього приводу не існує.

Вказує, що з вини відповідачів та наявності кредитної історії, якої не існує, банк, у якому він протягом 6 років отримує заробітну плату, відмовляє йому у видачі кредитної картки. З цих же причин у 2015 році йому було відмовлено в гостьовій візі до США, а в 2019 році двічі консульство Канади відмовило у наданні такої візи.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити всю інформацію, що міститься в сформованій на його ім`я кредитній історії в ТОВ «Українське бюро кредитних історій».

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Українське бюро кредитних історій», АТ КБ «ПриватБанк» про захист порушених цивільних прав в формі зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю на розгляд Печерського районного суду м. Києва.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2121 року матеріали справи передано головуючому судді Хайнацькому Є.С.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Українське бюро кредитних історій», АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до Печерського районного суду м. Києва уточнену позовну заяву, в якій просить суд зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити всю інформацію, що міститься в сформованій на його ім`я кредитній історії в ТОВ «Українське бюро кредитних історій», за поданням АТ КБ «ПриватБанк»; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити надавати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» будь-яку інформацію, що стосується кредитної заборгованості.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 23 листопада 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року розгляд справи відкладено на 14 березня 2024 року.

07 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на позовну заяву, відповідно до змісту яких вважає позовні вимоги необґрунтованим та такими що не підлягають задоволенню.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року розгляд справи відкладено на 21 травня 2024 року.

Позивач в судове засідання, призначене не 21 травня 2024 року, не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, подав заяву суду про розгляд справи без його участі, просив позов задовольнити.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, подав заяву суду про розгляд справи без фіксації судового процесу, просив у позові відмовити.

Представник ТОВ «Українське бюро кредитних історій» в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників, на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд установив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Суд установив, що 19 квітня між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг від 19 квітня 2011 року б/н, у формі анкети-заяви.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року у справі № 345/4072/19 відмовлено у позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за укладеним із банком договором про надання банківських послуг від 19 квітня 2011 року б/н, укладеного у формі анкети-заяви, у зв`язку з пропуском позовної давності.

На офіційному сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій» у кредитній історії ОСОБА_1 міститься інформація про фінансові зобов`язання позивача, а саме наявну заборгованість за договором № SAMDN52000069105085, дата видачі кредиту 17 вересня 2012 року, сума кредиту 16 000,00 грн, термін кредиту до 17 вересня 2021 року, та відсутність зобов`язань за кредитною карткою (за договором № SAMDN0300002851815), виданою 13 вересня 2005 року.

ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» із заявою про вилучення інформації, в якій зазначив, що інформація в кредитній історії є недостовірною. В заяві позивач послався на рішення суду, яке набуло чинності, і яке свідчать про відсутність будь-якої заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».

Листом від 17 вересня 2020 року № 1675 ТОВ «Українське бюро кредитних історій» зазначило, що АТ КБ «ПриватБанк» підтвердило інформацію про те, що він є клієнтом цього банку та надавав згоду на передачу своїх даних у бюро, а також рекомендувало позивачу звернутись за деталями по кредитному договору до кредитора безпосередньо. Крім того, ТОВ «Українське бюро кредитних історій» зазначило, що видалить інформацію з кредитної історії при наявності відповідного судового рішення.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» виключити запис в його кредитній історії, зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» припинити надавати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» будь-яку інформацію, що стосується кредитної заборгованості, позивач посилається на те, що він із 2014 року не є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», у нього відсутня будь-яка кредитна заборгованість та він не надавав згоди на збір, зберігання, використання та поширення через відповідача інформації.

Заперечуючи проти позову, АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що інформація про кредит позивача була передана АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» на законних підставах з огляду на те, що ОСОБА_1 , підписавши 17 липня 2014 року заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тим самим надав свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про нього.

Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначені Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі - Закон № 2704-IV).

Відповідно до статті 3 Закону № 2704-IV, кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.

У частині першій статті 5 Закону № 2704-IV зазначено, що джерелами формування кредитних історій, зокрема, є відомості, що надаються користувачем до бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.

Згідно із частинами першою, другою статті 9 Закону № 2704-IV, інформація для формування кредитної історії надається користувачем до бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації щодо нього надає до бюро інформацію про себе, що ідентифікує його як користувача; про суб`єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону.

Статтею 10 Закону № 2704-IV передбачений порядок зберігання та вилучення інформації, що складає кредитну історію.

Бюро має право за участю користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та договором.

Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного правочину (частина друга, третя статті 10 Закону № 2704-IV).

За змістом частини одинадцятої статті 13 Закону № 2704-IV, суб`єкт кредитної історії має право оскаржити в судовому порядку дії Бюро або Користувача, які порушують його права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 20 Закону України «Про захист персональних даних», володільці чи розпорядники персональних даних зобов`язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб`єкта персональних даних. Зміна персональних даних, які не відповідають дійсності, проводиться невідкладно з моменту встановлення невідповідності.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 127/6777/22 (провадження № 61-656св23).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року у справі № 345/4072/19 відмовлено у позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за укладеним із банком договором про надання банківських послуг від 19 квітня 2011 року б/н, укладеного у формі анкети-заяви, у зв`язку з пропуском позовної давності.

Також, цим рішенням відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом, оскільки суд дійшов висновків, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису відповідача, то суд вважав, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 квітня 2011 року, шляхом підписання заяви-анкети.

Відповідно до статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказаним судовим рішенням встановлено факт порушення ОСОБА_1 договору про надання банківських послуг, укладеного із АТ КБ «ПриватБанк», у формі анкети-заяви від 19 квітня 2011 року б/н, проте банку відмовлено у стягненні заборгованості за ним у зв`язку з пропуском позовної давності за цими вимогами.

Між тим, із матеріалів справи вбачається, що на офіційному сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій» у кредитній історії позивача наявна інформація про фінансові зобов`язання позивача за договором № SAMDN52000069105085, дата видачі кредиту 17 вересня 2012 року, сума кредиту 16 000,00 грн, термін кредиту до 17 вересня 2021 року, та відсутність зобов`язань за кредитною карткою (за договором № SAMDN0300002851815), виданою 13 вересня 2005 року.

Дані щодо фінансових зобов`язань за договором про надання банківських послуг від 19 квітня 2011 року у кредитній історії позивача відсутні.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», бюро вилучає з кредитної історії, зокрема, інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, договору або визнання їх недійсними.

Разом із тим, твердження позивача, що у нього відсутні в АТ КБ «ПриватБанк» відкриті банківські рахунки, не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки наявний в оскаржуваній інформації договір № SAMDN52000069105085 не визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).

За положеннями статті 80 цього Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати несе позивач відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 1, 5, 9, 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», статтями 1-16 Цивільного кодексу України, статтями 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 31.05.2024 року.

Суддя Є.С. Хайнацький