Рішення № 120233560, 24.06.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/19731/23

Провадження №: 2/755/2354/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"24" червня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Гриценко О.І. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 13 814,13 грн., та витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.06.2023 р. між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір № 60200305634 про отримання товарів в системі Плати Пізніше™. Цей Договір укладено в електронній формі, що згідно п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення Договору в письмовій формі та підписаного власноручно, що підтверджується протоколом електронного підпису.

Згідно вказаних умов Договору Відповідачу передано в оренду на умовах лізингу "Одяг: Куртка шкіряна осіння під резинку TRS1B", встановленою вартістю 12 926,25 грн. Передача Товару Відповідачу засвідчена підписом Відповідача на Договорі.

Станом на 15 грудня 2023 року Відповідач не виконав прийнятих на себе відповідно до положень умов Пакету фінансування та п. 10.4.2. Договору зобов`язань щодо своєчасної, повної та належної оплати вартості отриманого Товару.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію вказаної ухвали позивачем було отримано 29 грудня 2023 року.

Відповідачем копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами не було отримано, конверт разом з вказаними документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень подано не було, відповідачем не використано право подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 07 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» та ФОП ОСОБА_2 » укладено Договір № 2020050701 про участь постачальника в системі ПлатиПізніше™ (факторингу), за п.п. 1.1, 1.3 якого постачальник постачає товари клієнтам (надає послуги) та відступає процесинг-центру права вимоги платежів та право власності на товари в якості забезпечення грошових вимог за Договорами з клієнтами, процесинг-центр здійснює факторингове фінансування відступлених постачальником процесинг-центру прав разом з усіма правами вимоги до клієнтів, що випливають з умов, на яких було здійснено постачання клієнтам товарів та надання послуг. Права вимоги до клієнтів, що випливають з умов, на яких було здійснено постачання клієнтам товарів (послуг) та право власності на поставлені клієнтам товари відступаються постачальником на користь процесинг-центра в момент підписання відповідно Договору з клієнтом.

14 червня 2023 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір № 60200305634 про отримання товарів в системі Плати Пізніше™.

Згідно з п. 8.1 Договору Клієнт отримує товари від Постачальника на умовах Договору та згідно обраного Клієнтом Пакету фінансування, а Постачальник забезпечує надання товарів (послуг) Клієнту. В момент підписання Договору всі існуючі та майбутні права Постачальника за Договором відступаються на користь Процесинг-центра.

Відповідно до п. 8.2. Договору, порядок отримання товарів (послуг) Клієнтом визначається Договором та Правилами отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ в редакції згідно Наказу № 05/02-18 від 05.02.2018 р., що є невід`ємною частиною Договору. Клієнт ознайомлений з копією Правил в електронній формі на сайті www.paylater.com.ua , а також з порядком укладення договору за допомогою електронного підпису, що визначено в Розділі 5 Правил.

Відповідно по п. 1.4 Правил отримання товарів (послуг) в системі ПлатиПізніше Правила є договором приєднання у розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України. Підписанням Договору Клієнт приєднується до Правил. Правила є невід`ємною частиною кожного Договору з моменту його укладення.

Пунктом 9.1. Договору визначено, що якщо за умовами Пакету фінансування не вказано інше, надання Клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього Договору Клієнтом та Постачальником. У разі якщо момент підписання цього Договору не співпадає у часі з моментом надання Клієнту товарів (послуг), Клієнт може отримати товари (послуги) на підставі іншого первинного документа (накладної або акту). При цьому, датою отримання Клієнтом товарів (послуг) вважається дата підписання Клієнтом відповідного первинного документа (накладної або акту). Підпис Клієнта на цьому Договорі та/або накладній (акті) свідчить про отримання товарів (послуг) в належній якості, кількості та комплектації.

За матеріалами справи убачається, що відповідачем здійснено часткове виконання умов Договору № 60200305634 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ від 14 червня 2023 року та сплачено: 14 червня 2023 року - 2 300,00 грн.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За правилом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України)

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов`язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Таким чином, як встановлено судом з розрахунку заборгованості за Договором про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ № 60200305634 від 14 червня 2023 року, відповідачем порушено умови договору в частині сплати основної суми, на момент закінчення строку дії договору, відповідач мав сплатити на рахунок позивача суму у розмірі 12 926,24 грн., разом з тим, відповідач сплатив на рахунок позивача грошові кошти в сумі 2 300,00 грн., які були розподілені на оплату суми боргу у розмірі, а тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 13 814,13 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням з оплати вартості отриманого товару у розмірі - 10 626,25 грн.; суми штрафних санкцій, нарахованих відповідно до положень п. 12.2-12.3 Договору у розмірі - 3 187,88 грн.. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, розмір заборгованості підтверджується долученими до справи доказами.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, заперечень та/або відзиву на позовну заяву відповідачем надано не було, так як не надано доказів, які спростовують наявність заборгованості відповідача перед позивачем та підтверджують належне виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 147,20 грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом.

Керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 611, 612, 625, 530, 553-554, 559, 640, 806 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-281, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАНГАРАНТ ГРУП» заборгованість в розмірі 13 814,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАНГАРАНТ ГРУП» витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 147,20 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 24 червня 2024 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фангарант груп», місце знаходження: 04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, буд. 21 (корпус В), код ЄДРПОУ 38922870;

Відповідач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суддя: