Рішення № 120212685, 04.07.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 року №320/47959/23

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 26268059) Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити діїТретя особа:

- Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 3993783)

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та Державної судової адміністрації України, у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо недофінансування з 01.05.2022 по 01.10.2023 Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 за період з 01.05.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та за період з 01.05.2023 по 01.10.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо не нарахування та не виплаті судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначені Законом України «про державний бюджет на 2022» та Законом України «Про державний бюджет на 2023» за період з 01.05.2022 по 01.10.2023;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01.05.2022 по 10.10.2023 за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів суддів».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі невірно розрахували розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року, а саме: замість розміру 2270 грн. протиправно застосовано розмір 2102 грн. Розмір посадового окладу судді встановлюється виключено на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Законом України «Про Державний бюджет на 2022рік» та визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу судді 2102 грн. Вказана норма закону України неконституційною не визнавалась. Відповідач під час нарахування позивачу посадового окладу у 2022 році діяв відповідно до чинного законодавства України.

Відповідач - Державна судова адміністрація України не скористалась своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, хоч і повідомлялась належним чином.

Третя особа не надала суду письмові пояснення.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , працюю на посаді судді Дарницького районного суду м. Києва.

Указом Президента України «Про призначення суддів» №571/2013 від 18.10.2013 призначена на посаду судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на 5 років.

26.09.2015 Указом Президента України «Про переведення суддів» №564/2015 поизвача переведено в межах п`ятирічного строку до Дарницького районного суду м. Києва.

22.04.2019 Указом Президента України «Про призначення суддів» №156/2019 позивача призначено на посаду судді Дарницького районного суду м .Києва безстроково.

Наказом голови Дарницького районного суду №21-ос від 04.11.2020 встановлено щомісячну доплату з 04.11.2020 за вислугу років в розмірі 30 відсотків посадового окладу, що підтверджується копією наказу.

В період з 01.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 01.10.2023 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві нарахувало позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2022 та з 01.01.2023», в розмірі 2102 гривні.

Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві повинно було нарахувати позивачу суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 в розмірі 2481 грн. та на 01.01.2023 в розмірі 2684 грн.

Крім того при розрахунку допомоги на оздоровлення при виході у щорічну основну відпустку у 2022 році, так і у 2023 року, також повинен був врахувати відповідний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не базового розміру посадового окладу судді.

Внаслідок цього розмір винагороди позивача не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, у зв?язку із чим останній не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 10 років - 30 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», передбачено, що з 2022 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», передбачено, що з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01.05.2022 по 01.10.2023 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV(далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481,00 грн.) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у період з 01.05.2022 по 01.10.2023 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 і від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 та від 18 жовтня 2023 року у справі №400/12428/21.

За вказаних обставин дії територіального управління ДСА у м. Києві є протиправними.

Одночасно суд зазначає, що у відповідності до вимог ч.4 ст. 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2022-2023 роки).

За вказаних обставин саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, як територіальне управління Державної судової адміністрації України, повинен нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.05.2022 по 10.10.2023.

Водночас ДСА України повинно здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в в м. Києві з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплат судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди на період з 01.05.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та за період з 01.05.2023 по 01.10.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн з урахуванням раніше виплачених сум.

За вказаних обставин суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги - стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 недоотриману суму суддівської винагороди за період з 01.05.2022 по 10.10.2023 за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів суддів».

У відповідності до вимог п.2 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

В той же час, суд зауважує, що у даній справі відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення суддівської винагороди, як такої, що ще не нарахована судді, а тому відсутні підстави для звернення рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим, судові витрати не розподіляються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 26268059) та Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо недофінансування з 01.05.2022 по 01.10.2023 Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 за період з 01.05.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та за період з 01.05.2023 по 01.10.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплат судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди на період з 01.05.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та за період з 01.05.2023 по 01.10.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо нарахування та виплати судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2022 по 01.10.2023 обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, за період з 01.05.2022 по 31.12.2022, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та за період з 01.05.2023 по 01.10.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Білоноженко М.А.