Рішення № 120209149, 05.07.2024, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 липня 2024 рокум. ДніпроСправа № 200/1935/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08.05.2024 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (далі відповідач І, ДОАС), Державної судової адміністрації України (далі відповідач ІІ, ДСА України), з урахуванням уточненої позовної заяви, з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою за період з 01.01.2024 по день звільнення, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024, допомоги на оздоровлення за 2024, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024, допомоги на оздоровлення за 2024, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нараху`вань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по день звільнення у відставку, допомоги на оздоровлення за 2024, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування вимог зазначено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 19.03.2024 № 795/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» позивача звільнено з посади судді. 25.03.2024 головою Донецького окружного адміністративного суду видано наказ про звільнення.

Починаючи з 01.01.2024 і до моменту звільнення Донецький окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснював нарахування і виплату належної позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році, а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у розмірі 2102,00 грн.

При цьому Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.01.2024 і до моменту звільнення допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належних позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою виходячи із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Наведені протиправні дії відповідача-1 та протиправна бездіяльність відповідача-2 мають своїм наслідком виплату позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за відпустку та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою з 01.01.2024 по 25.03.2024 у розмірі, меншому ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а отже, порушують права позивача.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2024 адміністративну справу № 200/1935/24 передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути дану справу.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі № 200/1935/24 визначено підсудність за Луганським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від Донецького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач І заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

З 07.10.2008 по 25.03.2024 ОСОБА_1 працювала на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду та отримувала суддівську винагороду відповідно до вимог чинного законодавства.

З 01.01.2024 по 25.03.2024 суддівська винагорода судді ОСОБА_1 розраховувалася судом на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, що визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

У 2024 році затверджені ДСА України кошторисні призначення суду передбачають кошти для виплати суддівської винагороди, обрахованої виходячи саме з базового розміру посадового окладу із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Суди фінансуються згідно з кошторисами та щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода розраховується щомісячно, виходячи з фактично відпрацьованого часу, пропорційно до робочих днів поточного місяця і складається з посадового окладу та доплат.

За приписами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь- які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 148 Закону України Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Абзацом першим частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань за минулі роки.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов`язаннями та не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачення їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Статтею 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня у розмірі 2102,00 грн.

На момент проведення розрахунків (до речі як і надалі) вказана норма не була визнана нечинною. Також, ст. 7 зазначених законів не визнавалася у встановленому порядку неконституційною.

Таким чином, відповідач І вважає, що у Донецького окружного адміністративного суду не було законних підстав не виконувати вимоги ст. 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

На підставі вищевикладеного, відповідач І просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ІІ заперечив проти задоволення позовних вимог з подібних підстав, а також вказав на те, що забезпечення Донецького окружного адміністративного суду здійснено з урахуванням вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд встановив.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) Указом Президента України від 19.09.2008 № 843/2008 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на 5 років.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.03.2024 № 795/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» позивача звільнено з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно із наказом Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 № 42/К-г ОСОБА_1 відраховано зі штату Донецького окружного адміністративного суду 25.03.2024.

Відповідно до наданої відповідачем І інформаційної довідки від 17.05.2024 № 09-12 та довідки від 17.05.2024 № 03-30/228/24, вбачається, що прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді протягом спірного періоду становив 2102,00 грн, у 2024 році посадовий оклад судді визначено в розмірі 69366,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що у вказаний період суддівська винагорода, допомога на оздоровлення, компенсація за відпустку та вихідна допомога у зв`язку з відставкою позивачу виплачувалася із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Згідно із статтею 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини першої статті 143 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, розмір вихідної допомоги, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону № 3460-ІХ введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закон № 3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 3460-ІХ є неправомірним.

Відповідачі як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2024 році в розмірі 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п`ятого статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги у зв`язку з відставкою регулюється статтями 135, 136, 143 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою ОСОБА_1 .

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі -Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах (на 2024 рік).

При цьому сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є:

- визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2024 по 25.03.2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язання ДСА України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати позивачеві суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2024 по 25.03.2024, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2024 по 25.03.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачеві суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідну допомогу за період з 01.01.2024 по 25.03.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Правомірність обрання саме такого способу захисту підтверджена Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні цієї справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Ruiz Toriya v. Spaine», рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 1 ЄДРПОУ 35099148), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 25.03.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 25.03.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 25.03.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 25.03.2024 суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення, суми компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідну допомогу, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов