Рішення № 120208099, 04.07.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 липня 2024 р. Справа № 120/5435/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Гепфель Анастасії Андріївни,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Усова Юрія Вікторовича,

представника відповідача Ємельянової Інни Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС про визнання протиправним та скасуваня наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що працював на посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області.

17 жовтня 2023 року начальником Головного сервісного центру МВС Хоменка О.П. попереджено про те, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2023 року № 838 "Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС" займана позивачем посада підлягає скороченню. При цьому одночасно з попередженням позивачеві запропоновано вакантні посади, на яких позивач міг продовжувати працювати.

Як зазначає позивач далі, 20 жовтня 2023 року він на ім`я начальника Головного сервісного центру МВС надіслав заяву, у якій просив перевести його на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях з місцем роботи у місті Херсон.

Проте листом відповідача від 14 листопада 2023 року позивача повідомлено про те, що бажана ним посада вже зайнята іншою особою. При цьому у вказаному листі йшлося про те, що ОСОБА_1 може обрати інші вакантні посади відповідно до професійної компетентності та досвіду роботи в системі сервісних центрів МВС.

Водночас позивач стверджує, що на бажану ним посаду було переведено особу, яка подавала заяву про переведення пізніше за нього.

11 березня 2024 року позивач звернувся до Головного сервісного центр МВС із заявою про переведення на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного Центру МВС у м Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях у місті Ужгород, проте жодної відповіді на таку заяву позивач не отримав.

При цьому 25 березня 2024 року начальником Головного сервісного центру МВС було видано наказ № 2/21/1-кп, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника регіонального сервісного центру МВС в Херсонській області з 26 березня 2024 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби.

На думку позивача, наказ начальника Головного сервісного центру МВС від 25 березня 2024 року № 2/21/11-кп про його звільнення є протиправним, оскільки при звільненні працівнику має бути запропоновано всі наявні вакантні посади в цій установі, які він може обіймати, чого відповідачем зроблено не було.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду та просить визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного сервісного центру МВС від 25 березня 2024 року № 2/21/11-кп, поновити його на посаді, з якої звільнено, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 29 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Цією ж ухвалою вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27 травня 2024 року.

01 травня 2024 року представником відповідача подано до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 06 травня 2024 року вказану вище заяву задоволено та допущено участь представника відповідача у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

10 травня 2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Так, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2023 року № 838 "Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС" посада начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Херсонській області (філія ГСЦ МВС) підлягала скороченню.

З метою дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 надано попередження від 17 жовтня 2023 року про звільнення на підставі частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» та одночасно запропоновано 95 вакантних посад.

Як зауважує представник відповідача далі, у попередженні було зазначено: "У разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих вище посад просимо Вас подати відповідну заяву до управління персоналу Головного сервісного центру МВС. У разі Вашої відмови, Вас буде звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" не раніше 30 календарних днів з дня попередження, з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Разом з тим зазначаємо, що ненадання зазначеної вище заяви протягом встановленого строку вважатиметься відмовою від запропонованої посади. Попередження складено у двох примірниках, один з яких буде додано до матеріалів особової справи."

ОСОБА_1 ознайомлений із вказаним попередженням 17 жовтня 2023 року. При цьому відповідно до цього попередження у разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих посад ОСОБА_1 необхідно подати відповідну заяву протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення із попередженням.

23 жовтня 2023 року до Головного сервісного центру МВС надійшла заява ОСОБА_1 від 19 жовтня 2023 року (вх. № 24571-2023) про переведення його на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Херсон) з 01 листопада 2023 року.

Листом Головного сервісного центру МВС від 14 листопада 2023 року вих. № 31/24747-24571-2023 ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 14 листопада 2023 року посада заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Херсон) укомплектована. Водночас у листі проінформовано, що ОСОБА_1 може розглянути питання про переведення на вакантні посади, які були запропоновані раніше.

12 лютого 2024 року до Головного сервісного центру МВС надійшла заява ОСОБА_1 від 02 лютого 2024 року (вх. № 4299-2024) про надання інформації щодо укомплектування посади заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Херсон).

Листом Головного сервісного центру МВС від 28 лютого 2024 року вих. № 31/4299-5753-2024 ОСОБА_1 повідомлено про те, що наказом Головного сервісного центру МВС від 30 жовтня 2023 року № 2/30/3-кп на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Херсон) призначено ОСОБА_2 за його заявою від 26 жовтня 2023 року. У листі проінформовано про 112 вакантних посад.

11 березня 2024 року до Головного сервісного центру МВС подана заява ОСОБА_3 про переведення його на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) з 20 березня 2024 року.

14 березня 2024 року Головним сервісним центром МВС видано наказ № 2/28/98-кп, яким переведено ОСОБА_3 на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) з 20 березня 2024 року.

При цьому 15 березня 2024 року до Головного сервісного центру МВС надійшла заява ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року (вх. № 7626-2024) про переведення його на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород). Вказана посада зазначена в пункті 4 переліку вакантних посад, долученого до листа Головного сервісного центру МВС від 28 лютого 2024 року вих. № 31/4299-5753-2024, проте станом на день надходження вказаної заяви ОСОБА_1 була укомплектована.

В подальшому, наказом Головного сервісного центру МВС від 25 березня 2024 року № 2/21/1-кп ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби. ОСОБА_1 ознайомлений з вказаним наказом 26 березня 2024 року.

Враховуючи наведене, на думку представника відповідача, оскаржуваний наказ прийнято у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

В ході підготовчого засідання, що відбулося 27 травня 2024 року, судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та витребувано у відповідача інформацію щодо розміру заробітної плати ОСОБА_1 за січень та за лютий 2024 року.

Іншою ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 10 червня 2024 року.

28 травня 2024 року представником відповідача подано до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

30 травня 2024 року до суду від відповідача надійшли витребувані судом докази.

Ухвалою від 30 травня 2024 року заяву представника відповідача про участь його у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та допущено участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

Під час судового засідання 10 червня 2024 року судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою витребувано у Головного сервісного центру МВС належним чином засвідчену копію наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2023 року № 838 "Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрів МВС", а також інформацію про усі наявні вакантні посади станом на 25 березня 2024 року.

У зв`язку із витребуванням додаткових доказів судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою в судовому засіданні оголошено перерву до 24 червня 2024 року.

13 червня 2024 року на виконання вимог ухвали від 10 червня 2024 року представником відповідача подано до суду витребувані докази.

В ході судового засідання 24 червня 2024 року судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою клопотання представника позивача задоволено та долучено до справи докази, які на думку представника позивача, підтверджують понесення його довірителем витрат на професійну правничу допомогу.

Іншою ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання представниці відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні для надання їй можливості ознайомитися із долученими до справи доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу.

01 липня 2024 року представником відповідача подано до суду заперечення проти відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 04 липня 2024 року позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

Натомість представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 працював на посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 838 від 16 жовтня 2023 року "Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС" затверджено Перелік змін у штатах МВС.

Згідно з цим Переліком передбачено реорганізацію зокрема регіональних сервісних центрів Головного сервісного центру МВС в Херсонській, Одеській та Миколаївській областях, а також скорочення всіх посад.

Водночас Переліком передбачено створення регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС, м. Одеса).

17 жовтня 2023 року з метою дотримання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано вакантні посади в структурі Головного сервісного центру МВС по всій Україні. Того ж дня ОСОБА_1 ознайомлено із згадуваним вище попередженням.

19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного сервісного центру МВС із заявою, у якій просив перевести його на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ) з 01 листопада 2023 року.

Листом відповідача від 14 листопада 2023 року вих. № 31/24571-25832-2023 позивача повідомлено про те, що станом на 14 листопада 2023 року посада заступника начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ) укомплектована, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не переведено на бажану посаду.

При цьому на вказану посаду з 01 листопада 2023 року переведено ОСОБА_2 на підставі поданої ним 26 жовтня 2024 року заяви.

11 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного сервісного центру МВС із заявою, у якій просив перевести його на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ) з 26 березня 2024 року.

Проте 25 березня 2024 року начальником Головного сервісного центру МВС видано наказ № 2/21/1-кп, яким відповідно до пункту 1 частини 1, частини 4 статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки", наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2023 року № 838 "Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрів МВС" ОСОБА_1 звільнено з посади начальника регіонального сервісного центру МВС в Херсонській області (філія ГСЦ МВС) з 26 березня 2024 року у зв`язку із зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, з припиненням державної служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 6 розділу I Положення про Головний сервісний центр МВС (далі - Положення), затвердженого наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1393 (у редакції наказу МВС України від 24 квітня 2020 року № 354), Головний сервісний центр МВС у своїй діяльності керується Конституцією, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, наказами МВС, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.

Згідно з підпунктом 17 пункту 12 розділу V Положення начальник Головного сервісного центру МВС, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників Головного сервісного центру МВС (крім своїх заступників).

Водночас принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі по тексту Закон № 889-VIII).

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 статті 83 Закону № 889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, зокрема, відповідно до пункту 4 цієї статті державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону № 889-VIII).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Згідно з частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон № 440-IX) частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

При цьому вжите у частині 3 статті 87 Закону № 889-VIII слово може означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/11687/2020 та від 24 січня 2023 року у справі № 280/6795/21.

Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" від 23 лютого 2021 року № 1285-IX (далі - Закон № 1285-IX), який набрав чинності 06 березня 2021 року, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено в наступній редакції:

"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".

Відтак станом на момент звільнення позивача із займаної посади діяла частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-IX, яка передбачала обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII пропонувати державному службовцю відповідну посаду з урахуванням положень абзацу другого частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII.

Суд зауважує, що правова позиція щодо нормативного розуміння застосування статті 87 Закону України Про державну службу в редакції Закону № 440-IX чи Закону № 1285-IX висловлена в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2022 року у справі № 640/24023/21.

Так, у зазначеному рішенні Верховний Суд дійшов наступних висновків (дослівно):

Суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-IX суд зазначає, що в рамках спірних правовідносин у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції ОСОБА_1 вакантних рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Позивач звільнений з посади начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області (філія ГСЦ МВС).

Суд зауважує, що у разі звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VІІІ частина 3 цієї статті покладає на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язок пропозиції державному службовцю одночасно із попередженням про звільнення іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Отже, частина 3 статті 87 Закону № 889-VІІІ передбачає обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби запропонувати державному службовцю рівнозначну чи нижчу посади у разі скорочення штатної чисельності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 889-VІІІ керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Частиною 1 статті 6 Закону № 889-VІІІ передбачено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону № 889-VІІІ встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія "А" (вищий корпус державної служби); категорія "Б" посади, зокрема, керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.

Відтак посада начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), яку позивач обіймав до звільнення, належить до категорії "Б".

Так, суд установив, що 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано вакантні рівнозначні посади, а також нижчі посади державної служби.

Разом із цим станом на день попередження ОСОБА_1 про майбутнє звільнення з посади та станом на день його звільнення із займаної посади в структурі Головного сервісного центру МВС були наявні вакантні посади державної служби, що підтверджується наявними у справі доказами.

Таким чином, відповідачем не доведено відсутність інших вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому він як роботодавець повинен був пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам частини 3 статті 87 Закону № 889-VІІІ, що існували в державній установі, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відтак суд вважає, що суб`єкт призначення, тобто Головний сервісний центр МВС, не виконав обов`язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, призвело до порушення ним вимог частини 3 статті 87 Закону № 889-VІІІ.

Згідно із статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Варто наголосити на тому, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому недотримання відповідачем гарантій, передбачених Законом № 889-VІІІ, призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю.

Суд відмічає, що відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного аргументу щодо неможливості перевести позивача на одну із запропонованих вакантних посад і це при тому, що ОСОБА_1 звертався до відповідача із відповідними заявами про переведення на рівнозначні посади, чим проявляв зацікавленість у продовженні працювати в структурі Головного сервісного центру МВС.

Вирішуючи даний спір, суд враховує також пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Конституційний Суд України вказував на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

З огляду на викладене вище суд доходить висновку, що, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Натомість, допустивши порушення вимоги частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, Головний сервісний центр МВС прийняв рішення про припинення державної служби ОСОБА_1 .

За таких обставин наказ начальника Головного сервісного центру МВС № 2/21/1-кп від 25 березня 2024 року Про звільнення ОСОБА_1 слід визнати протиправним та скасувати.

При цьому суд зазначає, що норми Кодексу законів про працю України передбачають засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади в силу вимог частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.

У постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 0840/3202/18, від 27 квітня 2021 у справі № 826/8332/17 та ряду інших, суд касаційної інстанції зазначив, що ураховуючи приписи частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області (філія ГСЦ МВС), яку такий займав до звільнення.

Зважаючи на те, що згідно з наказом № 2/21/1-кп від 25 березня 2024 року Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено 26 березня 2024 року, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити позивача на посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області (філія ГСЦ МВС) належить саме з 26 березня 2024 року.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд враховує наступне.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 збереження заробітної плати у всіх інших випадках, до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Листом регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області від 29 травня 2024 року підтверджується те, що ОСОБА_1 за останні два місяці роботи, що передували звільненню, нараховано 100127,46 гривень.

Кількість робочих днів у січні та у лютому 2024 року становила 44 дні.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 2275,62 гривень (100127,46 гривень/44 робочих дні), а не 1204,35 гривень, як про те зазначено в згадуваному вище листі регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області.

При цьому позивач звільнений з роботи з 26 березня 2024 року, тобто цей день є останнім робочим днем, а днем поновлення позивача на посаді є 04 липня 2024 року (день ухвалення цього судового рішення), а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з 26 березня 2024року по 04 липня 2024 року включно.

При цьому суд враховує й те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває по сьогоднішній день.

Згідно із статтею 1 частинами 2, 3 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24 березня 2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до статті 6 частини 6 вказаного Закону у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Отже, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з 26 березня 2024 року по 04 липня 2024 року складає 73 робочих дні.

Відтак стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 166120,26 гривень (2275,62 гривень х 73 робочих дні) з відрахуванням при цьому обов`язкових платежів.

Відповідно до пункту 2 та 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, враховуючи наведену норму, суд дійшов висновку про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області та стягнення з Головного сервісного центру МВС на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць із відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Так, розділом 3 договору про надання правової допомоги від 09 квітня 2024 року, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Усовим Ю.В., передбачено, що гонорар адвоката за здійснення захисту довірителя становить 40000 гривень. Дана сума є фіксованою і не залежить від обсягу та тривалості надання правничої допомоги.

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 24 червня 2024 року адвокат передав, а довіритель прийняв послуги з надання правничої допомоги у справі № 120/5435/24 на загальну суму 40000 гривень, які складаються з таких послуг: юридичні консультації з довірителем та погодження правової позиції у справі; аналіз релевантної судової практики; складання позовної заяви з додатками, ознайомлення з відзивом з додатками; участь у судових засіданнях.

Квитанцією від 11 квітня 2024 року підтверджується сплата позивачем адвокату коштів в сумі 40000 гривень.

Водночас, на переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 40000 гривень є досить завищеними.

На думку суду, надані адвокатом послуги такі, як юридичні консультації та погодження правової позиції у справі, аналіз релевантної судової практики охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) є неспівмірним із складністю такої роботи.

Відтак значна частина наданих адвокатом послуг, що надавалися на виконання умов договору про надання правової допомоги від 09 квітня 2024 року, пов`язані із складанням позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про виконання роботи (надання послуг) у більшому обсязі.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 гривень, а тому слушними є доводи представника відповідача, що такий розмір є досить завищеним.

Відтак, на думку суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 4000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 4000 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного сервісного центру МВС від 25 березня 2024 року № 2/21/1-кп про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Херсонській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області з 26 березня 2024 року.

Стягнути з Головного сервісного центру МВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2024 року по 04 липня 2024 року включно у розмірі 166120 (сто шістдесят шість тисяч сто двадцять) гривень 26 копійок без урахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного сервісного центру МВС витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області допустити до негайного виконання.

Рішення суду в частині стягнення з Головного сервісного центру МВС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головний сервісний центр МВС (місцезнаходження: 04085, м. Київ, вул. Лук`янівська, буд. 62; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40109173)

Повний текст рішення суду складено 05.07.2024

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович