Рішення № 120195051, 04.07.2024, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №572/92/22

Провадження №2-др/949/3/24

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря судових засідань: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця клопотання представника позивача адвоката Бурми О.В. про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дубровицького районного суду Рівненської області перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 04 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду в сумі 377866,66 грн. (триста сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 66 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

07 червня 2024 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бурми О.В. про долучення до справи доказів стосовно підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення по вказаній справі, яким витрати позивача ОСОБА_1 , пов`язані з розглядом даної справи в суді І інстанції в розмірі 25000 грн., стягнути з відповідача.

В обґрунтування свого клопотання адвокат Бурма О.В. зазначає, що за умовами договору про надання правничої правової допомоги від 04 грудня 2017 року та додаткової угоди від 05 червня 2024 року, що укладені між ним, як адвокатом, та Гайкевич Г.О., гонорар адвоката, у тому числі вартості послуг в ході розгляду даної справи судом І інстанції, погоджений сторонами у фіксованому розмірі та становить 25000 грн.

На даний час, вказані кошти йому, як адвокату, не сплачені, так як сторонами погоджено їх сплату не пізніше, як через 18 місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Про факт надання послуг між сторонами також складений відповідний Акт.

Гонорар встановлений з урахуванням складності справи та наданих ним, як адвокатом, послуг протягом тривалого терміну часу, витраченого на виконання відповідних робіт, а також зважаючи на важливість і особливе значення справи для позивача.

17 червня 2024 року Сарненською окружною прокуратурою надано заперечення на клопотання представника позивача адвоката Бурми О.В. про долучення до справи доказів стосовно підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення по вказаній справі, вважаючи його таким, що не підлягає задоволенню.

Так, посилаючись на норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», представником третьої особи Рівненської обласної прокуратури зазначається, що до даного клопотання представника позивача додано лише додаткову угоду від 05 червня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2017 року, що свідчить про те, що такий розмір гонорару був визначений не під час підготовки до подання позовної заяви і не під час розгляду справи судом І інстанції, а вже після розгляду справи, сам договір про надання правової допомоги до клопотання долучено не було.

Також зауважено, що провадження у даній справі відкрито у 2022 році, а договір, до якого укладено додаткову угоду №4 з фіксуванням розміру гонорару, укладався ще у 2017 році.

При цьому, до позовної заяви не додано жодних документів, які обґрунтовують обсяг наданих послуг, зокрема їх перелік, час на їх виконання.

У зв`язку з цим вказано у запереченні, що при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, які також застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У підсумку, посилаючись на практику Верхового Суду, представником третьої особи Рівненської обласної прокуратури вказується, що при підготовці позовної заяви даної категорії справ, зазвичай застосовуються норми одного спеціального закону Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ЦК України, що свідчить про те, що складання позовної заяви не вимагало значних затрат обсягу часу, а також зусиль адвоката щодо здійснення юридичного та технічного супроводу (роботи) в даній справі.

Разом з тим, у запереченнях представник третьої особи Рівненської обласної прокуратури посилається на те, що під час подання позовної заяви жодних даних про укладені договори щодо надання правничої допомоги чи майбутній розрахунок понесених позивачем витрат зазначено не було. Також відсутні додатки до позову на підтвердження розрахунку очікуваних витрат на правову допомогу та здійснення в подальшому представництва інтересів позивача адвокатом у суді І інстанції.

Тому, за зазначених вище обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу при розгляді даної справи є необґрунтованою.

Відповідач Державна казначейська служба України правом на подання заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення не скористалася.

Не надійшли будь-які заперечення і від третьої особи Головного Управління Національної поліції в Рівненській області.

До початку розгляду клопотання, від представника позивача адвоката Бурми О.В. надійшла заява про розгляд питання про ухвалення додаткового рішення без його участі та участі позивача.

Решта учасників справи у судове засідання не з`явилися та не повідомили про причини своєї неявки, хоча про день, час та місце розгляду клопотання повідомлялися належним чином.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 270 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши зміст поданого до суду клопотання про ухвалення додаткового рішення та додані до нього матеріали, а також матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

У силу положень п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-цта від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Отож, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16)

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 04 червня 2024 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду в сумі 377866,66 грн. (триста сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 66 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.

Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (постанова ВС від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).

Разом з тим, положеннями ст. 246 ЦПК України визначено: якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як вказує у клопотанні адвокат Бурма О.В. про надання додаткових доказів, що підтверджують розмір гонорару ним не зроблено відповідну заяву у відповідності до ст. 141 ЦПК України до виходу суду в нарадчу кімнату, оскільки останнє судове засідання відбулось без його участі.

Суд зважає на вказану обставину та визнає її поважною.

Заразом, варто спинитися на зауваженні представника третьої особи Рівненської обласної прокуратури, викладених у запереченні про неподання позивачем до позовної заяви розрахунку очікуваних витрат на правову допомогу, що є порушенням норм ЦПК України.

Отже, ч. 1 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України).

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 3 ст. 134 ЦПК України).

Аналіз частини другої ст. 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18.

Отже, зазначене спростовує заперечення представника третьої особи Рівненської обласної прокуратури в тому, що неподання позивачем разом з позовною заявою розрахунку очікуваних витрат на правову допомогу є підставою для відмови у їх стягненні в подальшому.

Так, 07 червня 2024 року від представника позивача адвоката Бурми О.В. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надійшли до суду разом із клопотанням: копія додаткової угоди №4 до договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2017 року; копія акту №1-2024 про виконання замовлення надання юридичних послуг) згідно договору про надання правової допомоги №б/н від 04 грудня 2017 року та додаткової угоди №4 до цього договору від 05 червня 2024 року та копія опису виконаної роботи (наданих послуг) адвокатом Бурмою О.В. для клієнта ОСОБА_1 у цивільній справі №572/92/22 на виконання умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 04 грудня 2017 року та додаткової угоди до договору від 05 червня 2024 року (додаток №1 до акту виконання замовлення).

Надані докази містять посилання на номер даної справи, є узгодженими між собою щодо розміру заявлених витрат та підстав їх понесення, інтереси позивача у справі представлялися адвокатом Бурмою О.В., який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2017 року та ордеру №1036116 від 04 січня 2022 року.

Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Тому посилання прокуратури у запереченнях на те, що під час подання позовної заяви жодних даних про укладені договори щодо надання правничої допомоги та подальшого представництва інтересів позивача адвокатом у суді І інстанції позивачем не зазначалося, судом визнається безпідставним, оскільки скористатися правом на отримання правничої допомоги, зокрема представництва інтересів адвокатом, є правом особи на будь-якій стадії розгляду справи, що чітко та беззастережно передбачається законодавством.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (ст. 1 вищевказаного Закону).

За приписами ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

Вартує у даному випадку зауважити, що визначення обсягу наданої допомоги та її складність є суб`єктивним поняттям для кожної із сторін, тому заперечення представника третьої особи Рівненської обласної прокуратури, щодо того, що дана категорія справ є нескладною, не заслуговує на увагу.

У відповідності до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. (постанова Верховного Суду у справі №910/12876/19).

Згідно з висновком Верховного Суду зробленим у постанові від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

І знову суд звертає увагу представника третьої особи Рівненської обласної прокуратури на той факт, що в разі встановлення фіксованого розміру гонорару, вказувати перелік наданих послуг та час, витрачений на їх виконання, не є обов`язком сторони, яка просить стягнути такі витрати.

До того ж, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

Отож, відповідно до договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2017 року (а.с.45 Т. 1) адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу, представляти і захищати права та інтереси клієнта у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань, перед органами державної влади та місцевого самоврядування (їх структурними підрозділами), судовими органами, правоохоронними органами, органами нотаріату, контролюючими органами, органами податкової інспекції та адміністрації, перед усіма юридичними та фізичними особами (п. 2 договору).

Клієнт уповноважує та наділяє адвоката усіма правами щодо представлення та захисту прав та законних інтересів у всіх судових органах України на будь-яких стадіях з усіма наданими правами (п. 3 договору).

Відповідно до п. 7 договору, гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору. На визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Даний договір дійсний з моменту його підписання і діє до моменту його виконання (п. 11 договору).

Зазначене спростовує заперечення представника третьої особи Рівненської обласної прокуратури про те, що дана справа перебуває у провадженні суду з 2022 року, а договір про надання правової допомоги позивачем укладений ще у 2017 році, оскільки, як вбачається з умов даного договору, конкретні строки його виконання не встановлені, а тому допоки адвокат Бурма О.В. представляє законні інтереси позивача ОСОБА_1 , доти його умови є діючими.

Так, згідно додаткової угоди №4 до договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2017 року, яка є невід`ємною частиною вказаного договору, сторони погодили, що гонорар адвоката за результатами надання послуг захисту законних прав та інтересів ОСОБА_1 у цивільній справі №572/92/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, в ході її розгляду судом І інстанції, є фіксованим та становить 25000 грн., які оплачуються адвокату не пізніше, як через 18 місяців після набрання законної сили рішенням суду у справі (а.с.43 Т. 2).

На підтвердження факту виконання адвокатом Бурмою О.В. замовлення свого клієнта ОСОБА_1 , а саме надання вказаних юридичних послуг надано акт №1-2024 від 05 червня 2024 року (а.с. 44 Т. 2), додатком до якого є опис виконаної роботи (наданих послуг), якою є представництво інтересів ОСОБА_1 у справі №572/92/22 в ході її розгляду судом І інстанції (а.с.45 Т. 2)

Вказані документи підписані сторонами та скріплені відтискам печатки адвоката.

Верховний Суд у своїй додатковій постанові від 18.02.2022 у справі 925/1545/20 акцентує увагу на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, нормами національного законодавства, зокрема ч. 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, законодавець надав право іншій стороні клопотати про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами з покладенням на таку сторону обов`язку доведення неспівмірності витрат (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Як вказує Верховний Суд у своїй постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у розумінні положень ч. 5 ст. 141 ЦПК УКраїни, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.

Втім, сторонами такого клопотання суду не подано, що свідчить про згоду із заявленою позивачем сумою вартості послуг на правничу допомогу.

Тому суд, дослідивши перелік і вартість послуг, наданих адвокатом Бурмою О.В. позивачу ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 04 грудня 2017 року та додаткової угоди №4 до даного договору від 05 червня 2024 року, визнає заявлені позивачем та її представником витрати на правничу допомогу в сумі 25000 грн. співмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом Бурмою О.В. обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, та встановлює, що такі відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Проте, враховуючи те, що позов було задоволено частково, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 15435,73 грн. (377866,66 грн х 25000 грн. / 612000 грн).

За наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та ухвалення у справі додаткового рішення про стягнення на користь позивачки відповідних витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 133, 134, 137, 141, 246, 263, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання представника позивача адвокатаБурми О.В.про ухваленнядодаткового рішенняу справіза позовом ОСОБА_1 доДержавної казначейськоїслужби України,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог настороні відповідача:Головне УправлінняНаціональної поліціїв Рівненськійобласті,Рівненська обласнапрокуратура провідшкодування шкоди,завданої незаконнимидіями органівдосудового слідства,прокуратури ісуду - задоволити частково.

Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15435,73 грн. (п`ятнадцять тисяч чотириста тридцять п`ять гривень сімдесят три копійки) судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційна скарга на додаткове рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 02 лютого 2001 року Сарненським РВ УДМС України в Рівненській області.

Відповідач: Державна казначейська служба України, юридична адреса: вул. Бастіонна, буд.6, м.Київ, код ЄДРПОУ: 37567646.

Третя особа: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, юридична адреса:вул. Хвильового, буд. 2, м.Рівне, код ЄДРПОУ: 40108761.

Третя особа: Рівненська обласна прокуратура, юридична адреса: вул. 16-Липня, буд. 52, м.Рівне, код ЄДРПОУ: 02910077.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Голова Дубровицького

районного суду Оборонова І.В.