Рішення № 120193788, 01.07.2024, Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/497/24

Провадження № 2/169/208/24

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2024 року селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Турійська селищна рада, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей,

в с т а н о в и в:

06 травня 2024 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей.

Позов мотивований тим, що сторони з 18 грудня 1992 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_3 . Вказуючи, що з вересня 2023 року діти проживають разом із ним, оскільки відповідачка змінила місце проживання та не цікавиться життям дітей, не відвідує їх, не займається їхнім вихованням, матеріальної допомоги не надає, позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей та стягувати з неї на його користь аліменти на дітей у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити. Уточнив позовні вимоги про стягнення аліментів на дітей та просив стягувати з відповідачки на його користь аліменти у розмірі 1600 гривень на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Відповідачка у судовому засіданні позов в частині вимог про стягнення аліментів на дітей визнала повністю, а в частині вимог про позбавлення батьківських прав не визнала. Пояснила, що від виконання своїх батьківських обов`язків не ухиляється, хоче спілкуватися з дітьми та займатися їхнім вихованням, що й робила під час спільного проживання з позивачем та дітьми. У вересні 2023 року у зв`язку з сімейними конфліктами змушена була переїхати проживати до матері у місто Ковель. Дітей з собою не забрала, оскільки не має у місті Ковелі власного житла, а в квартирі матері місця недостатньо. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог про позбавлення її батьківських прав.

Представник третьої особи у судовому засіданні пояснила, що сім`я ОСОБА_4 попала у поле зору служби у справах дітей восени 2023 року у зв`язку з тим, що зі школи у селі Новий Двір, де навчалася старша дочка сторін ОСОБА_5 , надійшло повідомлення про те, що остання часто пропускає навчання. Під час перевірки цих обставин було встановлено, що причиною невідвідування ОСОБА_6 школи є необхідність допомагати батькові по господарству та конфлікт із однокласниками. Дитину перевели в школу у селі Маковичі, де вона знову ж таки пропускала заняття, у зв`язку з чим з ініціативи позивача дитина була переведена на дистанційне навчання у вечірню школу в селищі Турійськ. Під час підготовки висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно дітей думка останньої врахована не була, оскільки зі слів позивача вона зникла та місце перебування її було невідоме. У червні 2024 року відповідачка звернулася до органу опіки і піклування з заявою про встановлення днів побачень із дітьми, яка була задоволена. Вказувала, що за встановлених під час судового розгляду цієї справи обставин вона висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав не підтримує та заперечує щодо задоволення позову в цій частині.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Звертаючись до суду із позовом, позивач, як на підставу своїх вимог, посилався на положення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, відповідно до якого мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (стаття 12 Закон України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 15вказаного Закону батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків, свідомого й умисного нехтування ними своїми обов`язками.

За змістом наведених норм матеріального права предметом доказування у справах про позбавлення батьківських прав є наявність однієї із підстав або декількох підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, - у розглядуваному випадку наявності факту ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків, яке може проявлятися у вищенаведених діях і бездіяльності по відношенню до дітей.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 грудня 1992 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а. с. 11).

Сторони є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 12, 13).

Відповідачка працює на посаді молодшої сестри (санітарки) загально-лікарняного персоналу ЦРЛ Ковельського МТМО та за місцем роботи характеризується позитивно (а. с. 34, 35).

Згідно зі статтею 166 СК Українипозбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач посилався на те, що відповідачка з вересня 2023 року не спілкується з дітьми, не бере участі у їхньому вихованні та не допомагає матеріально, що є наслідком її свідомої поведінки та підставою для позбавлення її батьківських прав.

Проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивач суду не надав.

Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав суд виходить з такого.

У частинах п`ятій, шостій статті 19СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, відповідно до висновку, що затверджений рішенням виконавчого комітету Турійської селищної ради від 08 березня 2024 року №78, орган опіки та піклування Турійської селищної ради вважав за доцільне позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Підставою для винесення цього висновку є той факт, що ОСОБА_2 , зі слів позивача, з вересня 2023 року змінила місце проживання та з того часу не спілкується з дітьми, не бере участі у їхньому вихованні та матеріальному забезпеченні.

Проте, вказаний висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками. Крім того, при його винесенні не врахована думка матері про позбавлення її батьківських прав, не з`ясовані причини її відсутності за місцем проживання з вересня 2023 року та неналежного виконання нею батьківських обов`язків.

Також, слід звернути увагу на те, що представник органу опіки та піклування в судовому засіданні не підтримала висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та заперечила щодо задоволення позову в цій частині.

З огляду на вказане суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки, оскільки такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Більше того, відповідачка під час судового розгляду цієї справи стверджувала, що позивач чинить перешкоди їй у спілкуванні з дітьми, у зв`язку з чим вона 28 травня 2024 року звернулася у службу в справах дітей Турійської селищної ради із заявою про визначення порядку спілкування з дітьми (а. с. 32-33).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Турійської селищної ради № 173 від 14 червня 2024 року відповідачці встановлені вісім вихідних днів щомісяця для побачень і спілкування з дітьми (а. с. 43).

Такі дії відповідачки беззаперечно свідчать про намір зберегти родинні відносини з дітьми.

Водночас позивач у судовому засіданні пояснив, що до вересня 2023 року відповідачка належним чином виконувала свої материнські обов`язки по вихованню дітей, а основною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав є його небажання її бачити у своєму будинку. Діти усім забезпечені і їм не потрібна така матір як відповідачка.

Аналіз таких пояснень позивача дає об`єктивні підстави для висновку, що подання ним цього позову в частині вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав пов`язане з особистим неприязним відношенням до відповідачки і не спрямоване на якнайкраще забезпечення інтересів дітей.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Таких обставин у цій справі суд не встановив.

Отже, задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яка бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, не відповідає якнайкращим інтересам дітей, що спростовує доводи позивача у відповідній частині.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого2023 року у справі № 443/643/21 (провадження № 61-12609св22), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21),від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження№ 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19).

Судова практика щодо застосування положеньстатті 164 СК Україниє усталеною.

За таких обставин справи та відповідно до вищенаведених норм матеріального і міжнародного права, з метою якнайкращого забезпечення інтересів дітей, а також враховуючи те, щовідповідачка не втратила інтересу до участі у вихованні дітей, оскільки минуло небагато часу відколи вона змінила місце проживання та не спілкувалася з дітьми, має намір на відновлення стосунків з ними та вчиняє для цього активні дії, а також врахувавши те, що позивач не довів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків та її винної поведінки, то суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з чим в цій частині позову слід відмовити.

Водночас суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачкою батьківських обов`язків стосовно дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на дітей.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення уСімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Обов`язок батьків щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям та способи й порядок його виконання врегульовано углаві 15 Сімейного кодексу України.

Згідно з частиною першоюстатті 180 СК Українибатьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин першої, третьої статті 181СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина першастатті 184 СК України).

За змістом частини другої статті 182СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками свого обов`язку по утриманню неповнолітньої дитини, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той із батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду із відповідним позовом і в такому разі аліменти на дитину відповідно до вимог статті 184 СК Україниможуть бути присуджені у твердій грошовій сумі.

За змістом частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд відповідно до вимог статей 180,182СК України бере до уваги те, що обов`язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька, позивач офіційних доходів не має, відповідачка працює на посаді молодшої медичної сестри та отримує заробітну плату, інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб на утриманні сторони не мають.

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження наявності інших, передбачених статтею 182 СК України, обставин, що враховуються судом при визначенні розміру аліментів, сторони суду не надали.

У судовому засіданні позивач уточнив свої вимоги в частині стягнення аліментів на дітей та просив стягувати аліменти у розмірі 1600 гривень на кожну дитину щомісячно, а відповідачка визнала позов у цій частині.

З огляду на вказане та виходячи із характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення аліментів і вважає доцільним та достатнім стягувати з відповідачки аліменти в розмірі по 1600 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття, що відповідає вимогам статей 182, 184, 191 СК України.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору на підставі закону за позовну вимогу про стягнення аліментів, то відповідно до вимог частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», статті 141ЦПК України з відповідачки в дохід держави слід стягнути 1211.20 гривень судового збору.

Підстави для стягнення з відповідачки судових витрат на користь позивача відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українивідсутні.

На підставі викладеного, статей 7, 19, 164, 165, 180-182,184,191 СК України, та керуючись статями 141, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Турійська селищна рада, в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням нею батьківських обов`язків стосовно дітей.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення аліментів на дітей задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень щомісячно на кожну дитину, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 03 травня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача №UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Турійська селищна рада, адреса місця знаходження: майдан Центральний, 1, селище Турійськ, Ковельський район, Волинська область, код в ЄДРПОУ 04333052.

Представник третьої особи: ОСОБА_7 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Головуючий

Повне рішення складене 05 липня 2024 року.