Постанова № 12015357, 16.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2010                                                                                           № 22/505

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.01.2010

у справі № 22/505 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

до                                                   ТОВ "Кворум Авто"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (надалі - ТОВ «Євро Лізинг», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Авто» (надалі - ТОВ «Кворум Авто», відповідач) суми заборгованості у розмірі 10.355,95 грн., з них: борг по сплаті платежів 8.990,81 грн., пеня - 177,51 грн., 3% річних 26,92 грн., сума, що відшкодовує збитки 1.160,71 грн.

В ході розгляду справи у зв'язку з частковим погашенням суми заборгованості, за якою виник спір у справі, позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою останній просить стягнути з відповідача 4.337,66 грн., яка включає в себе: борг по сплаті платежів – 2.724,84 грн., пеня - 396,41 грн., 3% річних - 55,70 грн., сума, що відшкодовує збитки – 1.160,71 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2010 р. у справі № 22/505 (далі – Рішення суду) позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Авто» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» 396,41 грн. пені, 55,70 грн. 3% річних, 2.724,84 грн. сплати додаткових послуг по сервісному обслуговуванню; 386,67 грн. судових витрат.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2010 р. у справі № 22/505 в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 1.160,71 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, вирішення питання про забезпечення позову, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” і порушити апеляційне провадження у справі № 22/505, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.03.2010 р.

Представник скаржника у судовому засіданні 16.03.2010 р. підтримав вимоги апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання не з’явився, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Як підтверджується матеріалами справи, 08.11.2007 р. між ТОВ «Кворум Авто» та ТОВ «Євро Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 555, предмет якого визначено у розділі 2 договору. Так, згідно з п. 2.1 ТОВ «Євро Лізинг» передає лізингоодержувачу – ТОВ «Кворум Авто», а лізингоодержувач (відповідач у справі) отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності із замовленням на транспортний засіб. Транспортний засіб, що передається в лізинг, придбаний лізингодавцем на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення на транспортний засіб (п. 2.2 договору).

На виконання договору на підставі замовлення № 555/001 від 08.11.2007 р. позивачем було надано в користування відповідача транспортний засіб Nissan Tida, державний номер АА 8746 ЕН, що підтверджується актом приймання-передачі № 555/001 від 20.11.2007 р.

Невід'ємною частиною договору є план лізингу № 555/001 від 08.11.2007 р. із змінами від 19.11.2007 р., від 27.10.2008 р., від 10.03.2009 р., якими встановлені строки сплати лізингових платежів за користування зазначеними транспортними засобами. План лізингу є додатком до договору, в якому визначаються строк лізингу, розмір лізингових платежів, періодичність сплати лізингових платежів, місячний пробіг, дата повернення, місце передачі тощо (п. 1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати початку до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі; розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в «Плані Лізингу» (додаток № 3 до договору) та інших додатках; нарахування лізингових платежів здійснюється згідно актів виконаних робіт які підписуються сторонами.

Оскільки відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань (п. 7.16 договору) лізингові платежі не сплачувались, за договором утворився борг, який станом на 05.08.2009 р. за даними обліку позивача становив 8.990,81 грн. та обліковувався як заборгованість за користування транспортними засобами, котрі є предметом договору № 555 від 08.11.2007 р. за планом лізингу № 555/001 із змінами.

Станом на час вирішення спору судом першої інстанції зазначена сума боргу була частково погашена ТОВ «Кворум Авто» та Кольвою Д.В., який є поручителем за виконання зобов'язань відповідачем, на підставі укладеного договору поруки № 555/П/01 від 11.03.2009 р. (долучений до матеріалів справи). На підтвердження сплати вказаної суми боргу до матеріалів справи надані платіжні доручення, однак строки сплати згідно з датами за вказаними платіжними дорученнями свідчать про порушення відповідачем строків розрахунків, встановлених планами лізингу із змінами.

Неоплаченими станом на час вирішення спору судом першої інстанції залишились: рахунок-фактура № С-00008098 від 24.02.2009 р. на суму 2.724,84 грн., виставлений позивачем за додаткове сервісне обслуговування, та рахунки-фактури № С-00008098 від 24.02.2009 р., № С-00007667 від 24.02.2009 р., якими визначено суму, що відшкодовує збитки по курсовій різниці в загальному розмірі 1.160,71 грн..

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ст. 759 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Заборгованість відповідача за користування транспортними засобами, що є предметом договору № 555 від 08.11.2007 р., за планом лізингу № 555/001 із змінами, яка виникла станом на 05.08.2009 р., погашена в ході розгляду справи. Розрахунок суми боргу станом на 05.08.2009 р. наданий до матеріалів справи та містить посилання на первинні документи, що підтверджують виконання зобов'язань за укладеним договором, допущення прострочення з боку відповідача.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з п. 16. 1 договору фінансового лізингу № 555 від 08.11.2007 р. при порушенні лізингоотримувачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів, передбачених планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір, встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає обмежена законодавством сума. У свою чергу умови договору, зокрема, в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Чинним господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Стягненню з відповідача підлягає сума пені згідно із розрахунком позивача, що здійснений стосовно суми заборгованості за кожним платежем, визначеним у рахунках-фактурах, прострочення сплати яких допущено станом на 05.08.2009 р., з урахуванням настання строку виконання зобов'язання з оплати та кількістю днів прострочення, за обліковими ставками, встановленими Постановою НБУ від 12.06.2009 р. № 343 (11% в періоді з 15.06.2009р.), Постановою НБУ від 10.08.2009 р. № 468 (10,25%), в межах встановленого законом строку (не більш як за 6 місяців), та складає 396,41 грн. (розрахунок пені є додатком до заяви про уточнення позовних вимог від 26.11.2009 р.).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність прострочення сплати лізингових платежів за планами лізингу № 555/001 від 08.11.2007 р., із змінами від 19.11.2007 р., від 27.10.2008 р., від 10.03.2009 р., колегія суддів погоджується з розрахунком суми 3% річних у розмірі 55,70 грн., здійсненим позивачем станом на 26.10.2009 р., і вважає такий розрахунок обґрунтованим.

Обов'язки лізингоодержувача передбачені у розділі 7 договору. Так, в силу п. 7.4 лізингоодержувач повинен постійно перевіряти рівень наявності таких рідин, необхідних для роботи транспортного засобу, як моторне масло, охолоджувальна рідина, рідина акумуляторної батареї (якщо можливо), гальмова рідина; Якщо рівні рідини не відповідають встановленим вимогам, лізингоодержувач негайно сповіщає про це СТО, яке здійснює технічне обслуговування транспортного засобу; обслуговування транспортного засобу здійснюється на відповідних сертифікованих постачальником або виробником транспортного засобу СТО; додавання рідини (за винятком рідини для миття вікна) без одержання дозволу відповідного СТО не дозволяється, у протилежному випадку лізингоодержувач несе матеріальну відповідальність за можливі наслідки.

Як погодили сторони у п. п. 10.2, 10.12 договору, згідно з правилами експлуатації транспортного засобу лізингоодержувач за свій рахунок, без подальшої компенсації лізингодавцем, повинен своєчасно проходити регулярні технічні огляди на технічних станціях, сертифікованих виробником (постачальником транспортного засобу); здійснення регулярного технічного обслуговування і (або) ремонту транспортного засобу забезпечується лізингоодержувачем і проводиться на основі пробігу транспортного засобу і періодичних вимог.

Оплату додаткових послуг по сервісному обслуговуванню за період з 01.02.2009 р. по 20.02.2009 р. на суму 2.724, 84 грн. згідно з виставленим рахунком-фактурою № С-00008098 від 24.02.2009 р. відповідачем не здійснено, доказів зворотнього суду не представлено. Понесення лізингодавцем зазначених витрат підтверджується актом про надання виробничих послуг № 164 від 29.09.2009 р., на оплату виставлено рахунок № 190 від 29.01.2009 р., про що зазначено в самому акті, і його сплата позивачем підтверджується платіжним дорученням № 12036 від 15.09.2009 р., яке у засвідченій банком копії долучено до матеріалів справи.

Враховуючи умови договору, які передбачають понесення витрат з технічного обслуговування саме лізингоодержувачем, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми оплаченого ним рахунку підставно визнано судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

До стягнення з відповідача в межах поданого позову заявлено також суму в розмірі 1.160,71 грн. згідно з виставленими рахунками-фактурами № С-00008098 від 24.02.2009р., № С-00007667 від 24.02.2009р. як відшкодування збитків по курсовій різниці.

Зазначені вимоги місцевим судом визнано необґрунтованими та зазначено, що стягнення з відповідача вказаних коштів не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

З вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Умови договору передбачають наступне:

- (п. 5.2) лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ; комісію лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього Договору;

- (п. 5.8) оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж здійснюється у наступному порядку: сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, сплачується у сумі, зазначеній у Плані лізингу; комісія лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ кожен місяць розраховується за наступною формулою: КЛПМ = КЛПЛ + (ЛППЛ * КоефКВ - ЛППЛ),

де:

КЛПМ - комісія лізінгодавця за поточний місяць;

КЛПЛ - комісія лізінгодавця за відповідний місяць згідно Плану лізингу;

ЛППЛ - лізинговий платіж за відповідний місяць згідно Плану лізингу;

КоефКВ - коефіцієнт зміни курсу валюти, який розраховується наступним чином: офіційний курс валюти, зазначеної у Плані лізингу, за даними НБУ на момент виставлення рахунку лізингодавцем / курс валюти, зазначений у Плані лізингу.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦКУ передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, положення ЦК України розповсюджують свою дію і на відносини, що виникли між суб'єктами господарювання - юридичними особами.

Пунктом 5.8 Договору лізингу, а також «Умовами оплати» за Планом лізингу (є невід'ємним додатком до Договору лізингу) передбачено, що оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях.

Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим Договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в Плані лізингу, на момент виставлення рахунку лізингодавцем.

У зв'язку з викладеним вище, Договір лізингу укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, в тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу насамперед для самих сторін.

Застосування місцевим судом положень п. 5.1 Договору лізингу (арк. 5, абзац 2 рішення) щодо права лізингодавця коригувати вартість транспортного засобу за умови зміни офіційного курсу гривні до валюти до моменту передачі ТЗ - є помилковим.

Умовами Договору лізингу, а саме розділом «Умови оплати» передбачена залежність розміру лізингового платежу від курсу валюти, вказаної в Плані (графіку платежів) лізингу на кожну дату оплати.

Також місцевим судом зазначено, що позивачем не надано обґрунтування з приводу здійсненого розрахунку збитків, а також не повідомлено, які самі витрати по купівлі валюти поніс позивач.

Матеріали справи, а саме: позовна заява містить нормативне та правове обґрунтування вимог позивача щодо стягнення збитків, а саме частина II позовної заяви. Також додатком до позову (п. п. 15, 16) були надані супровідні листи до відповідача та рахунки - фактури на оплати сум збитків.

Вказані матеріали містять детальний розрахунок суми збитків за визначеною договором формулою, яку застосовував позивач для обчислення, та посиланням на курс валюти, що змінювався.

Відповідно до умов Договору лізингу (п. 5.8 та Плану лізингу) та ст. 533 ЦК України сторони досягли згоди стосовно того, що лізинговий платіж включає в себе коефіцієнт зміни курсу валюти, тобто лізингові платежі сплачуються в українській гривні відповідно до іноземної валюти за курсом НБУ станом на день сплати. Фактично несплата відповідачем курсової різниці гривні до іноземної валюти є несплата в повному обсязі грошового зобов'язання (лізингового платежу), визначеного умовами Договору.

Колегія суддів також відзначає, що договором лізингу та Додатками до нього встановлено дати сплати лізингових платежів. Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу залучені та позичкові кошти (ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

У зв'язку з рефінансуванням для того, щоб мати можливість виконувати взяті на себе за Договором лізингу зобов'язання стосовно надання у лізинг відповідачу транспортного засобу - Nissan Tida 1,6 aut, шасі № JN1CC11C57T013955, реєстраційний № АА8746ЕН, позивач уклав договір про відкриття кредитної лінії № 296-МВ/07 від 14.09.2007 р. (копія у справі) та сплачує за наведений ТЗ кредит в іноземній валюті (долар США).

Оскільки обмінний курс української гривні до валюти, вказаної в Плані лізингу, станом на день простроченої сплати лізингових та інших платежів за договором значно змінюється порівняно з обмінним курсом станом на дату виставлення рахунку, позивач зазнає певних збитків.

Позивач як Лізингодавець має сплачувати за транспортний засіб, що замовив відповідач для своїх потреб, кредитні платежі, страхові внески, транспортний збір та інші платежі, сплата яких напряму залежить від сплати відповідачем лізингових платежів за користування транспортними засобами.

Такий порядок визначений Законом «Про фінансовий лізинг», де вказано (ст. 16), що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Витрати в розмірі 1.160,71 грн., які мав зробити позивач, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором лізингу та внаслідок зміни обмінного курсу української гривні по відношенню до валюти, є реальними збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України, або додатковими витратами згідно із диспозицією ст. 225 ГК України.

Завдання збитків є несприятливим майновим наслідком порушення умов договору для кредитора, а тому чинне законодавство покладає на боржника обов'язок їх відшкодування.

Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Зокрема, законодавець відніс до них і відшкодування збитків (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту права та законні інтереси якого порушено.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України). Тобто, збитки від зміни курсу валюти підпадають під визначення збитків згідно з вимогами Господарського кодексу України.

Пунктом б ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингодавця вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Отже, збитки в розмірі 1.160,71 грн., яких зазнав позивач внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором лізингу, мають бути відшкодовані останнім. Така відповідальність відповідача є виправданою, оскільки внаслідок свого компенсаційно-відновлювального характеру полягає у відновленні порушеного права позивача та усуненні негативних майнових наслідків такого порушення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2010р. у справі № 22/505 підлягає задоволенню, а вказане рішення – скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 1.160,71 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача (з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення суми збитків в розмірі 1.160,71 грн.) додатково підлягають стягненню судові витрати у розмірі 30,33 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги у розмірі 51 (п’ятдесяти одної) грн. 00 коп. державного мита.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2010 р. у справі № 22/505 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми збитків в розмірі 1.160,71 грн. скасувати.

3. В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити:

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Авто» (юр. адреса: 03056, м. Київ, вул. В. Гетьмана, 27, 11 поверх, п/р 260024162331840 у філії ВАТ «МТБ» у м. Києві, МФО 300829, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 34661842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (юр. адреса: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, факт. адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3, р/р 26003030836400 в АКІБ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005, код ЄДРГТОУ 32774741) збитки в розмірі 1.160,71 грн. та судові витрати у розмірі 30,33 грн. 4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2010 р. у справі №22/505 залишити без змін. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Авто» (юр. адреса: 03056, м. Київ, вул. В. Гетьмана, 27, 11 поверх, п/р 260024162331840 у філії ВАТ «МТБ» у м. Києві, МФО 300829, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 34661842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (юр. адреса: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, факт. адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3, р/р 26003030836400 в АКІБ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005, код ЄДРГТОУ 32774741) судові витрати у розмірі 51,00 грн. 6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 22/505 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді