Рішення № 120151837, 03.07.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

03 липня 2024 р. Справа № 120/19590/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі ОСОБА_3 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі- відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач 2) в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 025450010877 від 17.10.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати періоди роботи з 10.12.1969 по 15.05.1992 на території російської федерації відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , та призначити пенсію ОСОБА_4 з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, з 11.10.2023року.

Ухвалою від 04.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк, від відповідача 1 надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що надані позивачем для обчислення страхового стажу документи, а саме, дублікат трудової книжки НОМЕР_2 від 08.05.1992 року (дата народження зазначена 27.05.1948 рік) та військовий квиток НОМЕР_3 від 13.09.1967 (дата народження зазначена 28.05.1948 рік, не можливо взяти до уваги з огляду на неспівпадіння зазначених в них дат народження Позивача із датою народження (29.05.1948), що вказана в посвідці на постійне проживання ІН060926 від 30.10.2014. Період проходження строкової військової служби з 13.09.1967 по 10.12.1969 не можливо зарахувати до страхового стажу Позивача з підстав неспівпадіння зазначеної дати народження відповідно до військового квитка НОМЕР_3 від 13.09.1967 із відповідною датою народження у документі, що посвідчує особу.

Вказав, щодо відомостей наявних в дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 від 08.05.1992 (дата народження зазначена 27.05.1948 року) слід зазначити, що до страхового стажу не можливо врахувати період трудової діяльності з 10.12.1969 по 31.12.1991, оскільки відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, для підтвердження служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток №3). Стосовно не зарахування періоду роботи з 01.01.1992 по 15.05.1992 в Архангельській області російської федерації відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 08.05.1992 року вказав, що 01.01.2023 рф припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

У встановлений судом строк, від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що за результатами розгляду документів, до страхового стажу Позивача не зараховано: - періоди трудової діяльності з 10.12.1969 до 31.12.1991 відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05,1992 року, оскільки відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 12.08.1993р. № 637, для підтвердження служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток №3);

- період роботи з 01.01.1992 до 15.05.1992 в Архангельській області російської федерації відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05.1992,оскільки стаж роботи на території російської федерації зараховується до 31 грудня 1991 року.

Таким чином, на думку відповідача 2, підтверджений належними документами страховий стаж позивача становить 02 роки 02 місяці 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Суд, дослідивши матеріали справи, встанови наступне.

Позивач ОСОБА_2 є громадянином російської федерації.

Відповідно до посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 , виданої 30.10.2014, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване АДРЕСА_1 .

Позивач вказав, що з 10.12.1969 по 15.05.1992 він проходив службу в органах внутрішніх справ на території російської федерації та вийшов на пенсію по вислузі років.

ОСОБА_3 вказав, що після виходу на пенсію він проживав на території російської федерації де отримував пенсію, але в 2014 році переїхав проживати на постійній основі на територію України в с. Володіївці, Жмеринського району, Вінницької області, де проживає та зареєстрований до цього часу.

11.10.2023 позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в якій зазначив, що іншу пенсію він не отримує.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від № 17.10.2023 № 025450010877 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком з причин відсутності необхідного страхового стажу. Так в своєму рішенні відповідач 2 вказав, що за доданими документами до страхового стажу не враховано період трудової діяльності з 10.12.1969 по 31.12.1991 відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05.1992 року, оскільки відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, для підтвердження служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС.

Також до страхового стажу не враховано період роботи з 01.01.1992 по 15.05.1992 в Архангельській області російської федерації відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05.1992 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Не погодившись з таким рішенням позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень абзацу тридцять шостого статті 1 Закону України №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (абзац п`ятий статті 1 Закону України №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави призначення, переведення та припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV.

Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Зі змісту пункту 1 частини першої статті 9, абзацу 4 частини першої статті 26 Закону України №1058-IV, статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» слідує, пенсія за віком призначається за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та, сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області рішенням №025450010877 від 17.10.2023 відмовило у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказане рішення обґрунтоване тим, що до страхового стажу не враховано період трудової діяльності з 10.12.1969 по 31.12.1991 відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05.1992 року, оскільки відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, для підтвердження служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток №3).

Також до страхового стажу не враховано період роботи з 01.01.1992 по 15.05.1992 в Архангельській області російської федерації відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05.1992 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Враховуючи вищезазначене, та на підставі вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_5 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж позивача складає 02 років 02 місяці 28 днів.

Відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, пунктом 17 частини першої статті 11 Закону України №1058-IV передбачено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи рядового і начальницького складу.

Згідно пункту 1.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

За приписами пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637).

Пунктом 6 Порядку №637 визначено, що для підтвердження військової служби приймаються, зокрема, військові квитки, довідники військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, тощо.

Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством передбачено виключний перелік документів, який подається для призначення пенсії, що підтверджує відповідний стаж особи та інші обставини, які необхідні для виплати соціальної гарантії.

Як свідчать матеріали справи, згідно спірного рішення № 104650011094 від 05.09.2022 страховий стаж позивача становить 02 роки 02 місяці 12 днів.

При цьому, згідно записів дубліката трудової книжки ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 слідує:

-13.09.1967 по 10.12.1969 проходив службу в лавах Радянської Армії

-10.12.1969 по 15.05.1992 служив в органах внутрішніх справ безперервно 22 роки 5 місяців 5 днів.

Записи трудової книжки здійснені чітко, без виправлень містять печатку та підпис відповідальної особи.

Однак, у відповідності до військового квитка ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 останній проходив службу з 13.09.1967 по 10.12.1969.

Крім того, запис про період проходження військової служби позивачем та службу в органах ОВС міститься у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Відповідач 1 у відзиві вказує, що період проходження військової служби з 13.09.1967 по 10.12.1969 не можливо зарахувати до страхового стажу позивача з підстав не співпадіння зазначеної дати народження відповідно до військового квитка НОМЕР_3 від 13.09.1967 із відповідною датою народження у документі, що посвідчує особу, а також що надані позивачем для обчислення страхового стажу документи, а саме, дублікат трудової книжки НОМЕР_2 від 08.05.1992 року (дата народження зазначена 27.05.1948 рік) та військовий квиток НОМЕР_3 від 13.09.1967 (дата народження зазначена 28.05.1948 рік, не можливо взяти до уваги з огляду на неспівпадіння зазначених в них дат народження позивача із датою народження (29.05.1948), що вказана в посвідці на постійне проживання ІН060926 від 30.10.2014.

При цьому, відповідно до п. 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Таким чином, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії або у зарахуванні відповідного періоду роботи у стаж, що дає право на призначення пенсії за віком.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається певний обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного трудового стажу для її призначення.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні відповідально підходити до такого важливого питання як призначення особі пенсії та використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Проте, суду не надано доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо повідомлення позивача про неналежне оформлення поданих документів, а також про необхідність дооформлення таких документів або надання додаткових документів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи у інших документах. При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог.

Різниця в один день в даті народження вказаної у військовому квитку, трудовій книжці та посвідці на постійне проживання, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії.

Крім того, відповідач 2 у своєму рішенні вказав, що до страхового стажу не враховано період роботи з 01.01.1992 по 15.05.1992 в Архангельській області російської федерації відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 08.05.1992 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Так, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російської Федерації.

При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17 (2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з рф та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону № 2783-ІХ підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022.

Відтак, посилання на неможливість зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 15.05.1992 є неправомірним і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право пенсійне забезпечення.

На підставі вищевикладеного, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.10.2023 № 025450010877, яким відмовлено позивачу в призначені пенсії згідно з поданою ним заявою від 11.10.2023 є неправомірним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо похідної вимоги про зобов`язання зарахувати періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком з моменту його звернення до органів пенсійного фонду, то суд вказує таке.

Так, відповідач 2 у рішенні зазначає, що страховий стаж ОСОБА_6 склав 02 роки 02 місяці 28 днів.

Необхідний страховий стаж за статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 15 років.

Перевіривши в сукупності підстави відмови ОСОБА_5 у призначенні пенсії за віком, що викладені в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.10.2023, суд дійшов висновку про неправомірність частини аргументів, на які зіслався відповідач. Помилковість окремих висновків пенсійного органу, які покладені в основу оскаржуваного рішення є підставою для його скасування, оскільки неврахуванням усіх обставин, що мали значення для їх прийняття призвело до того, що спірне рішення суперечить нормам пенсійного законодавства щодо порядку врахування та перевірки стажу, який дає право на призначення пенсії.

Натомість, суд вважає, що вимога про призначення пенсії позивачу є передчасною, оскільки Пенсійний орган в повній мірі не перевірив наявність підстав для призначення йому пенсії, з урахуванням обставин встановлених в ході розгляду даної справи.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у цій справі, оскільки саме ГУПФУ в Житомирській області прийнято оскаржуване рішення то і повторний розгляд заяви позивача має здійснити саме ГУПФУ в Житомирській області.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір в розмірі 715,73 грн належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії № 025450010877 від 17.10.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 715,73 грн. (сімсот п`ятнадцять гривень сімдесят три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13559341)

СуддяпідписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: