Рішення № 12013692, 27.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/29627.09.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Лтд» доПриватного підприємства «Мережа аптек «Бона»

простягнення 17776,00 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Кравець М.А. –представник за довіреністю № 2/7 від 04.01.2010;

від відповідача:не з’явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-Лтд»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Мережа аптек «Бона»про стягнення 17776,00 грн.

          В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 049/р від 05.01.2009 позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товар на загальну суму 318269,65 грн. В порушення умов договору, зобов’язання з оплати товару відповідач виконав частково. Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов’язань, позивач просив стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 13574,46 грн., пеню у розмірі 3163,35 грн., збитки від інфляції у розмірі 546,29 грн. та 3 % річних у розмірі 492,50 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста від 13.09.2010 порушено провадження у справі, витребувано від сторін матеріали, необхідні для вирішення спору, та призначено розгляд справи на 27.09.2010.

          У судовому засіданні 27.09.2010 представник позивача подав витребувані судом матеріали та підтримав позовні вимоги.

          В позовній заяві позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що облікуються на поточному рахунку відповідача.

          Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

          Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в роз’ясненні від 23.08.1994 № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Оскільки в позовній заяві позивач не обґрунтував, яким чином відсутність арешту на грошових коштах, що облікуються на поточному рахунку відповідача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду згідно з заявленими позивачем вимогами, а також не подав жодних доказів, підтверджуючих наведене, суд відхилив заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

          Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні, витребувані судом відзив на позовну заяву та документи не подав, про поважні причини неявки не повідомив.

          За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

          Розглянувши подані позивачем матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          05.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-Лтд»(надалі –позивач) та Приватним підприємством «Мережа аптек «Бона»(надалі –відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 049/р (надалі –договір).

          Пунктом 1.1 договору сторони погодили, що позивач продає, а відповідач купує лікарські засоби, вироби медичного призначення, засоби косметичної промисловості.

          Згідно з пунктами 10.1, 10.2 договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками двох сторін і діє протягом одного року. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний і кожний слідуючий календарний рік.

          Заперечення проти продовження строку дії договору та доказів його надсилання на адресу іншої сторони позивач та відповідач суду не надали.

          За таких обставин, суд вважає, що вказані заперечення жодною з сторін не висувалися, а тому, строк дії договору було продовжено на один рік.

          На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товар на загальну суму 318269,65 грн., що підтверджується наявними в справі видатковими накладними та довіреностями на одержання цінностей.

          Відповідач оплатив поставлений товар частково, здійснивши на користь позивача переказ 272151,77 грн.

          Крім того, в рахунок оплати товару відповідач здійснив часткове його повернення (на суму 16271,71 грн.).

          Неоплаченим залишився товар та суму 13574,46 грн.

          Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 ЦК України).

          Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Пунктом 4.3 договору встановлено, що відповідач здійснює розрахунки за товар за попередньою домовленістю з позивачем на підставі рахунку-фактури шляхом попередньої оплати або з відстроченням терміну оплати за одержаний товар у строки, що визначені у видаткових накладних, складених позивачем.

          Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Дослідивши наявні в справі видаткові накладні, згідно з якими був поставлений товар, що залишився неоплаченим, суд приходить до висновку, що станом на день звернення до суду строк виконання зобов’язання з розрахунку настав.

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Доказів належного виконання зобов’язання з оплати товару відповідач не подав.

          Відповідно до статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).

          Зазначене кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України.

          Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 13574,46 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Посилаючись на прострочення відповідачем оплати товару, позивач пред’явив вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 3163,35 грн., збитків від інфляції у розмірі 546,29 грн. та 3 % річних у розмірі 492,50 грн.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

          Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

          Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

          Пунктом 6.1 договору передбачено, що за порушення строків оплати товару, встановлених пунктом 4.3 договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на день розрахунку від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов’язання до повного виконання такого зобов’язання.

          Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Відповідно до наведеного вище пункту 6.1 договору відповідач сплачує позивачу пеню до повного виконання простроченого зобов’язання.

          Враховуючи зазначене, нарахування пені за прострочення відповідачем оплати товару можливе за весь час прострочення виконання зобов’язання.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          Беручи до уваги наведене, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3163,35 грн., збитків від інфляції у розмірі 546,29 грн. та 3 % річних у розмірі 492,50 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

          Згідно з статтею 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Мережа аптек «Бона» (04212, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 6/1, прим. 287 /в літ. А/, ідентифікаційний код 35847356) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Лтд» (08632, Київська обл., Васильківський р-н, с. Іванковичі, вул. Шевченка, 4; ідентифікаційний код 19351156) основну заборгованість у розмірі 13574 (тринадцять тисяч п’ятсот сімдесят чотири) грн. 46 коп., пеню у розмірі 3163 (три тисячі сто шістдесят три) грн. 35 коп., збитки від інфляції у розмірі 546 (п’ятсот сорок шість) грн. 29 коп., 3 % річних у розмірі 492 (чотириста дев’яносто дві) грн. 50 коп., 177 (сто сімдесят сім) грн. 76 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання: 29.09.2010 року.